Життєві ролі і рольова соціалізація, Детальна інформація

Як і будь-яка поведінка, рольова поведінка має свою детермінацію: зовнішню, коли рольова поведінка будується у відповідності з рольовими очікуваннями, на догоду вимог групи або соціуму; та внутрішню, відповідно до внутрішньої психологічної моделі ролі.

Якщо рольові очікування і рольові переживання відповідають одне одному (тобто зовнішня і внутрішня моделі ролі збігаються, то рольова поведінка є однозначною.

Якщо ж між ними є суперечність, то виникає рольовий конфлікт. Тут можливі різні варіанти. При внутрішній детермінації рольової поведінки ми маємо зовнішній рольовий конфлікт, чи конфлікт рольової поведінки з рольовими очікуваннями. При зовнішній детермінації ми будемо мати внутрішній рольовий конфлікт, чи конфлікт рольової поведінки людини із його власними рольовими переживаннями.

Внутрішній і зовнішній конфлікти можуть переходити один в одний. Піддаючись груповому тиску і змінюючи свою рольову поведінку на соціально бажану, людина "заганяє" конфлікт всередину. Навпаки, якщо вона за внутрішнім спонуканням "скидає" з себе небажану роль, то конфлікт переходить у зовнішній. Конформні і гіперсоціалізовані особистості тяжіють до внутрішнього рольового конфлікту, що по суті є невротичним реагуванням на ситуацію. Особистості, що видрізняються психопатичною дезадаптацією, навпаки, схильні до зовнішнього конфлікту.

У реальних ситуаціях спілкування рольова взаємодія - це двосторонній процес, а отже структура рольової взаємодії є подвійною, тобто такою, що належить кожному з партнерів зі спілкування. Так, у випадку спілкування двох людей (найпростіша модель взаємодії) кожен з партнерів має своє уявлення про власну роль (рольове переживання), є суб'єктом власних рольових дій і вчинків і має взаємні рольові очікування (тобто на поведінку партнера А впливають очікування з боку Б і навпаки).

Можна розглянути такий приклад. У стосунках двох людей один завжди є трохи активнішим за другого. Якщо позиції лідера і веденого співпадають з рольовими очікуваннями і переживаннями, тобто одна людина хоче грати роль лідера, а від іншого чекає ролі підлеглого, а її партнер - навпаки, то ми спостерігаємо рольову сумісність, або компліментарність ролей. Рольовий конфлікт починається тоді, коли обидва партнери прагнуть лідерських позицій, а від іншого чекають поступливості. Такі ж причини лежать в основі того, що легко уживаються між собою "садист" і "мазохіст". Відомі випадки, коли дуже стабільними виявляються шлюби, коли один із подружжя набагато старший за іншого. Це відбувається в тому випадку, коли знаходять взаємне задоволення в потребі реалізації символічних ролей "Батька" - "Дочки" (чи навпаки - "Матері" - "Сина", якщо жінка старша за чоловіка). Ці ролі, як і попередні, складають рольові пари.

Компліментарними можуть бути і ролі, що не входять у рольову пару. Покажемо це на прикладі сімейних ролей. Чоловік в сім'ї відіграє роль "Покровителя", тобто є захисником своєї дружини, лідером, приймає всі важливі рішення. У той же час, від дружини він очікує ролі "Господині": щоб смачно готувала, виховувала дітей. Дружині теж подобається грати роль "Господині", вона любить готувати, господарювати, а від чоловіка чекає покровительства і захисту. Можна прогнозувати з високим ступенем імовірності, що в такій сім'ї рольові конфлікти будуть рідкістю. Значно гірше, якщо взаємні очікування і домагання не співпадають. Наприклад, чоловік чекає від дружини ролі "Сексуальної партнерки", а вона хоче бути "Коханкою" чи "Подругою" і проводити час в інтимних розмовах. У цьому випадку неминучі конфлікти, пов'язані з суперечністю сімейних ролей, а отже така сім'я буде час від часу переживати кризи сімейних стосунків.

Отже, рольовий конфлікт можна тлумачити не тільки як суперечність між ролями партнерів зі спілкування, а й як суперечність між поведінкою одних і очікуваннями інших. Таке тлумачення дає змогу розглядати рольовий конфлікт одночасно з особистісних і соціальних позицій, що дає додаткові можливості для аналізу. Адже не завжди зрозуміло, що таке суперечності (або, як говорять представники психодрами, дивергентність) ролей, і що взагалі розуміється під суперечностями ролей, які вважаються символістами абстрактними символами. Оголошуючи окремі ролі суперечливими чи ні, дивергентними чи конвергентними без з'ясування того, які саме компоненти структури ролі вступають у суперечність, ми ризикуємо внести велику частку суб'єктивізму.

Рольовий стрес та рольовий конфлікт

Вітчизняний досвід вивчення рольових конфліктів, так само як і психологічні дослідження рольової поведінки, дуже скромний і набагато поступається зарубіжним дослідженням, в яких переважає емпіричне вивчення рольової поведінки і пов'язаних з цим проблем. Феномен рольових конфліктів розглядається в більш широкому контексті - проблеми рольового стресу (role stress), який виступає у трьох основних видах: неоднозначність ролі (role ambiguity), рольовий конфлікт (role conflict) і рольове перевантаження (role overload). Вони описуються за допомогою таких понять, як: множинно-рольовий конфлікт (multiple-role conflict); потенційні рольові конфлікти (potential role conflicts); потенційний подвійний рольовий конфлікт (potential dual role conflict); рольовий конфлікт, що розв'язується (disentangling role conflict) та інші.

Більшість досліджень орієнтовані переважно на сферу професійної діяльності людини і на пов'язані з цим практичні завдання, а також на вивчення статево-рольової поведінки та статево-рольових конфліктів (gender role conflict), сексуально-рольових конфліктів (sex role conflict), сексуально-рольової ідентичності (sex role identity).

В зарубіжній практиці використовується багато тестових методик дослідження структурних компонентів рольового стресу. Серед них можна назвати методику вимірювання неоднозначності ролі і рольового конфлікту (R.J.House). Ще одним досить поширеним тестом є шкала рольового перевантаження (T.A.Beehr). Одним з найпопулярніших інструментів вивчення статево-рольової поведінки є шкала статево-рольового конфлікту, створена у 1986 році американськими психологами на чолі з J.M.O'Neil.

Серед методик вивчення рольового конфлікту найбільшого поширення набув тест "шкала рольового конфлікту" (the Role Conflict Scale), розроблений колективом під керівництвом J.R.Rizzo у 1970 році. За допомогою цієї методики можна вимірювати такі найважливіші компоненти рольового стресу, як рольовий конфлікт і неоднозначність ролі. На використанні цього тесту побудовано багато експериментальних психологічних досліджень. За допомогою факторного аналізу, який використовувався для підтвердження психометричних характеристик шкал, що входять у структуру тесту, і статистичного взаємозв'язку між ними, було доведено, що рольовий конфлікт і неоднозначность ролі не є факторіально незалежними конструкціями, хоча і не є тотожними, і утворюють факторну модель другого порядку. Це означає, що зазначені параметри хоч і є різними величинами, проте певним чином пов'язані між собою (скоріше за все існує якийсь інший параметр, від якого вони залежать).

Не менш цікавим, але не таким поширеним у літературі є створений іспанськими психологами під керівництвом J.M.Peiro у 1987 році опитувальник рольового конфлікту (the Role Conflict Questionnaire). Цей тест створено на інших теоретичних позиціях, ніж попередній. Вони близькі до теоретичної моделі, яка використовується в нашій концепції. Поняття "роль" визначається як кластер соціально і організаційно визначеної індивідуальної поведінки. "Рольовий конфлікт" визначається як неконгруентність між очікуваннями, пов'язаними з роллю, і фактичними переживаннями рольового обов'язку.

Серед найбільш теоретично обгрунтованих концепцій, що далеко виходять за межі емпіричних моделей, є психодраматичне трактування рольової поведінки та рольових конфліктів. У теорії психодрами розглядається чотири основних види рольових конфліктів: 1) інтрарольові (внутрішні конфлікти між компонентами чи різновидами однієї ролі однієї людини); 2)інтеррольові (внутрішні конфлікти між різними ролями однієї людини, які є дивергентними або суперечать одна одній і вимагають здійснити власний вибір; 3) інтраперсональні (внутрішні конфлікти, що грунтуються на суперечливому рольовому досвіді людини і проявляються в труднощах становлення її рольової поведінки; 4) інтерперсональні (зовнішні конфлікти, що грунтуються на суперечностях між дивергентними ролями партнерів зі спілкування) (Лейтц Г., 1994, с. 301-310).

Запропонована нами структура рольової взаємодії дає змогу доповнити названу класифікацію ще принаймні двома різновидами рольових конфліктів, які досить часто трапляється в практиці психологічного консультування. По-перше - це так звані інтеріоризовані інтерперсональні конфлікти, тобто внутрішні конфлікти, що мають своїм походженням міжособистісні стосунки. Суть їх полягає у суперечності між рольовими переживаннями людини і рольовими очікуваннями щодо неї. У такій ситуації людина може будувати свою рольову поведінку або згідно зісвоїми рольовими переживаннями (що приведе до зовнішнього конфлікту з партнерами по взаємодії), або підкоряючись їхнім рольовим очікуванням (заганяючи конфлікт у середину).

Прикладом такого конфлікту може бути ситуація психологічного дискомфорту, що виникає у людини в незвичних для неї обставинах, коли зовнішня соціальна ситуація вимагає від неї дій, які не мають нічого спільного з її уявленням про власне покликання, про власні ролі (рольові переживання). У той же час людина повинна підкорятись рольовим очікуванням (тобто формування рольової поведінки має бути однозначним) і не має можливості піти на відкритий зовнішній рольовий конфлікт.

По-друге, всі інтерперсональні рольові конфлікти можуть бути як двосторонніми, так і односторонніми. Наша структура дає змогу по-новому тлумачити поняття дивергентності та конвергентності ролей. Конвергентними, чи доповнюючими (інколи використовується і термін "компліментарність") ми називаємо такі взаємні ролі, коли рольові очікування одного з партнерів по взаємодії частково чи повністю відповідають рольовій поведінці (а зрештою і рольовим переживанням) іншого, і навпаки. Така ситуація називається повною (чи гармонійною) рольовою сумісністю, коли взаємне задоволення ролями партнерів зі спілкування є оптимальним.

Але оскільки і рольові переживання, і рольові очікування є в кожного з партнерів, то збіг може бути частковим: наприклад, поведінка партнера А відповідає очікуванням з боку партнера Б, який задоволений ситуацією спілкування, а от поведінка партнера Б не задовольняє А і суперечить його очікуванням. У результаті ми отримуємо явище одностороннього рольового конфлікту.

Така, на перший погляд, штучна ситуація (адже ми звикли вважати, що конфлікти завжди двосторонні) на практиці дуже часто трапляється, наприклад, у сімейних стосунках, коли міра задоволеністю шлюбом у чоловіка і жінки буває зовсім різною. Незбіг стає особливо явним, коли один з партнерів по шлюбу приховує свій дискомфорт і тим самим заганяє конфлікт усередину. У такому випадку розрив стосунків, який може за цим наступити, для іншого партнера стає настільки великою несподіванкою, що той не може зрозуміти його причини.

Практика сімейного консультування налічує таких випадків досить багато. Одного разу до психологічної консультації прийшла жінка, яка збиралася розлучитись зі своїм чоловіком, але це рішення було для неї дуже важким, вона переживала велику внутрішню боротьбу і, не будучи впевненою в правильності своїх дій, вирішила звернутися за порадою. Причиною її незадоволеністю шлюбом була поведінка чоловіка, який, на думку клієнтки, "перетворився на справжнього монстра", бо не тільки не відповідав її уявленням про те, яким повинен бути чоловік, а й свідомо провокував конфлікти, завжди робив не те, чого хотіла вона, а протилежне. Навіть якщо він і робив щось на прохання жінки (це найчастіше якісь хатні справи), то не тоді, коли це треба, а коли йому самому заманеться і зовсім не так, як вона просила. У жінки почало складатись враження, що чоловік навмисне знущається з неї, і вона почала серйозно думати про розлучення.

На запитання психолога, чи пробувала вона пояснити чоловікові, яких дій і вчинків вона від нього очікує, жінка відповіла, що на подібні заяви він ніколи не реагує, а якщо і звертає інколи увагу, то лише щоб відповісти, що він і сам все добре знає. Психолог запропонував прийти на консультацію чоловіку. Той спочатку категорично відмовився, вважаючи що на це немає абсолютно ніякої причини. Лише після того як жінка відкрила йому свій намір щодо розлучення, він прийшов і майже з порогу розрядився агресією в адресу психолога, який на його думку, "підговорив" жінку до такого рішення. Зрозумівши, що це не так, він заспокоївся, і вдалося з'ясувати суть справи. На відміну від своєї дружини чоловік вважав свій шлюб якщо не ідеальним, то принаймні дуже щасливим, і він просто не міг повірити, що вона сама могла до такого додуматись. Поведінка дружини повністю його задовольняла, і він просто не міг припустити, що в її баченні сімейної ситуації може бути протилежним, а недостатній природний рівень емпатії не дозволив помітити, що у жінки щось не гаразд.

У практиці сімейного консультування частими є випадки, коли дії, що здійснюються з найдобрішими намірами, є причиною тривалої психотравматизації. В одному випадку чоловік вирішив розлучитися через те, що йому набридло їсти одну і ту ж "ненависну" страву, яку жінка весь час готувала. Найцікавішим було те, що жінка також не любила цієї страви і готувала її лише для того, щоб догодити своєму чоловікові, для якого, на її думку, ця страва була улюбленою, бо він якось дуже її похвалив у присутності своєї матері.

Односторонній рольовий конфлікт трапляється і в тих випадках, коли людина "переростає" свою роль і прагне змінити поведінку. Але в ситуації, коли людина хоче "з завтрашнього дня розпочати нове життя", це здебільшого не вдається, тому що в соціальному оточенні сформувались стійкі рольові очікування, що відповідають старій звичній ролі. Прагнення грати нову роль наштовхуються на ці очікування, які "заганяють" людину в попередню рольову модель.

Прикладом може слугувати поведінка героя кінофільму "Осінній марафон", який фактично грав роль "ганчірки", об яку всі витирали ноги. Одного разу йому набридло, що на ньому всі "їздять" і вирішують за його рахунок свої проблеми. Він став "іншою" людиною, зумів відповісти своїм кривдникам такими словами, на які раніше не наважувався. Проте оточуючі продовжували бачити його такою ж людиною, як і раніше. У такій ситуації дуже важко відстоювати своє право на нову поведінку. В результаті він знов повернувся у свою попередню роль. Взагалі зміна ролі в ситуації "застиглих" рольових очікувань - це проблематична справа. Так, наприклад, випускнику педагогічного інституту важко працювати в школі, в якій він раніше вчився. Адже педагогічний колектив (та дехто з учнів) продовжує бачити в ньому колишнього школяра, а не вчителя.

Персонаж повісті Грекової "Кафедра" займає місце померлого завідувача кафедри, та хоча він і справно виконує всі свої обов'язки і не зловживає правами, його поведінка вступила у суперечність з рольовими очікуваннями членів кафедри. Ці очікування пов'язувались зі звичним образом його попередника, який значно відрізнявся від нього. Як результат виник відкритий рольовий конфлікт між кафедрою та її новим завідувачем.

Використана література

Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.- М., 1997.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. - М., 1988.

Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. - М., 1989.