Здібності та їх розвиток, Детальна інформація

Якщо спробувати виразити абсолютна перевага другої сигнальної системи математично, позначивши другу сигнальну систему через B, а першу

сигнальну систему через A, те залежність мала б наступний вид: B > A.

Відносна перевага першої сигнальної системи над другою (художній тип) може бути позначенеі B > A+m (де m - ті структурні особливості емоційного й образного збагнення світу, що відрізняють представників даного типу). У свою чергу розумовий тип людини може бути позначений так: B+n > A (де n - структурні особливості відношення, що абстрагує, до світу, що відрізняють представників даного типу від інших).

Дані математичні залежності дають можливість побачити, що відносна перевага однієї сигнальної системи над інший не повинно змішуватися з абсолютною перевагою.

Звідси стає ясно, що представники, наприклад "художнього типу" мають інтелект не менш розвитий чим люди, що належать до двох іншим типам, хоча відрізняються деякими специфічними особливостями. Структура кожної конкретної діяльності як готовність особистості до даного діяльності відрізняється значною складністю, містить у собі комплекс якостей, серед яких є ведучі і допоміжні, спеціальні.

Розділ 2. Здатності як індивідуально-психологічні

особливості людини.

2.1 Здатності як уроджені можливості.

Ми не можемо розуміти здатності як уроджені можливості індивіда, по-

тому що здатності ми визначили як "індивідуально-психологічні особливості людини", а ці останні по самій істоті справи не можуть бути

уродженими. Уродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, що лежать в основі розвитку здібностей, самі ж здібності завжди є результатом розвитку.

Таким чином, відкидаючи розуміння здібностей як уроджених особливостей людини, ми, однак, анітрошки не відкидаємо тим самим того факту, що

в основі розвитку здібностей у більшості випадків лежать деякі уроджені особливості, задатки.

Важливо лише твердо установити, що у всіх випадках ми розуміємо уродженість не самих здібностей, а лежачих в основі їхнього розвитку задатків.

Дуже важливо також відзначити, що, говорячи про уроджені задатки, ми тим самим не говоримо ще про спадкоємні задатки. На жаль, широко поширена помилка, що полягає в ототожненні цих двох понять.

Передбачається, що сказати слово "уроджений" усе рівно, що сказати

"спадкоємний". Це звичайно неправильно. Адже народженню передує період утробного розвитку. Слова "спадковість" і "спадкоємний" у психологічній літературі нерідко застосовуються не тільки в тих випадках, коли маються дійсні підстави припускати, що дана ознака отриманий спадкоємним шляхом від предків, але і тоді, коли хочуть показати, що ця ознака не є прямий результат чи виховання навчання, чи коли припускають, що ця ознака зводиться до деяким біологічної чи фізіологічним особливостям організму. Слово "спадкоємний" стає в такий спосіб синонімом не тільки слову "уроджений", але і таким словам, як "біологічний", "фізіологічний" і т.д.

Такого роду чи нечіткість невитриманість термінології має принципове значення. У терміну "спадкоємний" міститься визначене пояснення факту, і тому вживати цей термін випливає з дуже великою обережністю, тільки там, де маються серйозні підстави висувати саме таке пояснення.

Отже, поняття "уроджені задатки" ні в якому разі не тотожно поняттю "спадкоємні задатки". Цим я зовсім не заперечую законність останнього поняття. Я заперечую лише законність уживання його в тих випадках, де

немає всяких доказів того, що дані задатки повинні бути пояснені

саме спадковістю.

2.2 Динаміка здібностей.

Також необхідно підкреслити, що здатність по самій своїй істоті

є поняття динамічне. Здатність існує тільки в русі,

тільки в розвитку. У психологічному плані не можна говорити про здатність,

як вона існує до початку свого розвитку, також як не можна говорити про

здатності, що досягла свого повного розвитку, іншими словами, закінчивши-

ший свій розвиток.

Прийнявши, що здатність існує тільки в розвитку, ми не повинні випустити з уваги, що розвиток це здійснюється не інакше, як у процесі тієї

чи іншої практичної чи теоретичної діяльності. А звідси випливає,