Формування у дітей відношення до навколишнього світу та самого себе, Детальна інформація

Дуже часто ми користуємося неправильною психологічною установкою, бо застосовуємо "золоте" правило:" роби для інших те, що ти хотів би, щоб інші робили для тебе", так як не маємо жодних доказів того, що інші хочуть того ж, що й ми. Для збереження справедливості при взаємовідносинах і досягнення правильної психологічної установки бажано дотримуватися дещо модифікованого правила: "Роби для інших те. Що вони хотіли б, щоб ти для них зробив.

Духовна гармонія людини і природи втілена у вченні Порфірія Іванова. Півстоліття свого життя П. К. Іванов присвятив справі оздоровлення, пошуку шляхів до розуміння природи людського здоров'я. Він залишив нам знання і мудрість, надію страждаючим, методи, якими він щедро ділився з усіма.

Свідомість як рівень психічного відродження. Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання - у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті. Отже,

Свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості - це якомога

ВИСНОВОК

Механізм проступку, як і будь-якого акту з'ясування стосунків людини зі світом, лежать у відношенні між потребами та ситуацією їх задоволення. У межах цього відношення формуються властивості характеру: потреба виявляє себе у знайдених і відпрацьованих у соціальній ситуації розвитку способах її задоволення.

У процесі діяльності потреби особистості опредметнюються і стають мотивами - конкретними зв'язками індивіда зі світом. Мотиви начебто втягують індивіда в життєву ситуацію, водночас розширюючи її межі. Проте ситуація нерідко чинить опір його активності й знищує індивіда хоча б в ідеальному плані виходити за наявності обмеження. Цей план отримує свою логіку розвитку й на межі зіткнення з ситуацією породжує тенденцію втілити своє "Я" всупереч ситуації. Це вже потреба особистості, яка шукає свій ідеальний мотив. Ким може бути певний образ світу, який все більше дистанціюється від образу сприймання. Чуттєве вступає в суперечність з абстрактним.

Якщо шляхом вчинку індивід виходить на продуктивний рівень життя, то через проступок - на деструктивний. Якщо вчинок - це надситуативна активність як творчість, то проступок - як адаптація. Спільність механізму вчинку і проступку не виключає своєрідності мотиваційної сфери індивіда, який вдається до проступку. Напевно, потреби особистості у цьому випадку настільки домінують над органічними та індивідними, що стають гіперпотребами. Прагнення втілити своє "Я" в дійсність, заявити про себе підпорядковує собі всі інші тенденції індивіда. На цьому гнуті розвивається егоцентризм - орієнтація лише на своє "Я", нездатність розмірювати свої прагнення з інтересами інших. Усі стосунки індивіда зі світом центруються довкола його потреб особистості. Образ світу начебто перетворюється через 2 і змінюється залежно від стану самосвідомості.

Коли діти підростають, мозок позбавляється синоптичних зв'язків, які йому вже не потрібні. Це може великою мірою втиснути на здібності дитини.

Використані джерела

Заброцький М.М. Основи вікової психології Т.: 2003.

Костюка Г.С. Вікова психологія К.: 1976.

Розділ ІІ.

3. Костюк Г.С.ю Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості К.: 1989.

Абрамова Г.С. Розрастная психология – М.: 19997.

Кулаги на И.Ю. Розрастная психология. (Развитие ребенка от рожения до 17 лет) – М.: 1997.

Мухина В.С. Детская психологія. – М.: 1985

Хриспковой А.Г. Мир детства. Младший Школьник – М.: 1979.

Хрестоматія по возрастной и рнедагогической психологи. – М.: 1981.

Фриднан М.Л. Психологический справ очник учителя. – М.: 1991.

Єрик сон Э. Идентичность: юность и кризис. М.: 1996.

Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. – М.: 1988.

Выготский Л.С. История развития высших психических функций М.: 1983.

Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. М.: 1988.

Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факторы, проблемы – М.: 1995.

Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции – М.: 1989.

Фроми Э. Искуство любить: исследование природы любви – М.: 1990.

Без І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання – К.: 1998.