Стадії розвитку психіки, виникнення первісної свідомості, Детальна інформація

Ритуали, магії, їх ускладнення аж до виокремлення в самостійний вид діяльності є підставою Для виділення першої — магічної стадії первісної свідомості як відображення єдності людини і природи. їй притаманні фаталізм, фетишизм, анімізм, ідея метемпсихозу.

Очевидно, магічні дії грунтуються на колективних уявленнях — характерній для первісної спільності формі відображення дійсності. Уявлення про фетиші, душу та її властивості вироблені, звичайно, спільними зусиллями у процесі спільної діяльності. Ця обставина характеризує первісну свідомість як суто соціальне явище.

У подальшому на грунті колективних уявлень з'являються міфи, в яких людина передає свої знання про дійсність. Процес створення міфів — міфологія — мав тривалу Історію і досяг свого розквіту у Давній Греції, Давній Індії, державі інків. Він починається з переказів про сили природи — «природних міфів» [23]. При цьому робляться намагання відшукати способи протидії цим силам. Так, ацтеки, описуючи шлях тіні померлого до підземного царства мертвих, вважають небезпечною для неї зустріч із сонцем чи ніччю (за їх уявленнями, сонце там світить тоді, коли на землю лягає ніч). Тому вони клали біля небіжчика певний предмет, за допомогою якого він «зможе пройти між ними».

Природні міфи можна вважати ознакою появи міфологічної стадії первісної свідомості. Тут посередником між людиною і природою виступає вже не дія, а образ. Як наслідок порушується єдність відношення «людина — природа»: тепер самостійним об'єктом свідомості є його другий компонент. Природа видається людині всевладною силою, якій вона мусить скорятися, і вона шукає засобів, які боронили б її від неї. Таким засобом є міф. Через нього вона прагне пояснити свої стосунки з природою й знайти способи їх -налагодження. Згодом міфологічна свідомість охоплює дедалі нові аспекти життя, все виразніше характеризуючи особливості первісної свідомості.

Психологію давніх українців, наприклад, характеризує легенда, яка пояснює зв'язок людини з місяцем: вважають, що людина, народжена під час нового місяця, все життя зберігатиме моложавість і свіжість обличчя, грайливість і веселість; народжена «на спаді» наслідує похмуре обличчя і буркотливу вдачу [26]. У своїх легендах слов'янські племена найчастіше і пов'язували душу з вогнем. Як іскра небесного вогню, душа надає очам блиску, крові — жару, всьому тілу — внутрішнього тепла.

«Природні» міфи поступаються «релігійним» — віруванням первісної людини в надприродні сили — духів і богів, до яких вона звертається з проханнями та заклинаннями. Відповідно колективні уявлення набувають вигляду релігійних вірувань у надприродні сили, що визначають людське життя. Ймовірно, що першим шаром таких вірувань був тотемізм. Якщо тотемною твариною якогось племені є- змія, то перед нею схиляються, їй приносять дарунки, в неї просять допомоги. Тотемізмлороджує табу як заборону шкодити тотемній тварині. Однак табу — це водночас і звуження дії магії, звільнення поведінки від невизначеності, безладності зв'язків між подіями у природі і спільності [27]. Є багато видів табу, але всі вони є аналогом соціальних норм: регулюють взаємини між людьми. Так, на островах Тонга (Полінезія) побутує вірування, за яким людина, що доторкнулася до верховного вождя або до його речей, а потім до своєї їжі, помре. Запобігти нещастю можна, торкнувшися до підошви вождя внутрішньою і зовнішньою сторонами обох рук, а потім ополоснути їх водою [24]. Це ж засвідчують і так звані виробничі табу: вони забезпечують рівний доступ всіх членів спільності до здобичі [15]. У цьому зв'язку видається слушною думка, що недотримання табу має своїм наслідком почуття провини [28].

Другим нашаруванням релігійних вірувань був анімізм. Будь-яке примітивне плем'я мало певну систему уявлену про душу та її властивості, надприродні сили, що чинять людям добро або зло й спонукають їх до жертвоприношення [23]. Так, тасманійці й австралійці пояснювали хвороби і смерть дією злих духів, які підкрадаються до своєї жертви ззаду і б'ють її палицею по потилиці. Караїби на могилі вождя приносили в жертву невільників, а гвінейські негри під час похорону знатної людини вбивали його дружин, клали в труну кращий одяг і коштовності. Помітним етапом розвитку релігійних вірувань стало ідолопоклонство, яке, напевно, зародилося з фетишизму. Первісна людина дивилася на ідола, функцію якого спочатку найчастіше виконував камінь певної форми, як на вмістилище всесильного духу. Згодом ідолами стають статуї і вони все більше нагадують фігури людей. Давні українці, наприклад, поклонялися фігурам з дерева, кожна з яких уособлювала якусь природну або надприродну стихію.

Тотемізм, анімізм, ідолопоклонство — ознаки релігійної стадії первісної свідомості. Віруваннями та поклонінням первісна людина віддає шану надприродній силі, перед якою відчуває безпорадність. Природа наділяється надзвичайними властивостями, які знецінюють життя. Вона протистоїть людині, тому, щоб задобрити її, треба принести жертву. Відношення «людина — природа» береться тут у повному обсязі, а не частково, як це мало місце на попередніх стадіях. Це передумова кроку в напрямку до виокремлення людини як самостійного об'єкта свідомості. Проте його буде зроблено вже на наступних етапах історичного розвитку.

Узагальнення

Отже, аналіз первісної культури свідчить, що первісна свідомість виявляє свої характерні риси, виникаючи і функціонуючи в межах опосередкованого елементарною працею відношення «людина—природа».

На її першій, магічній стадії усвідомлюється лише зв'язок між компонентами цього відношення, які в образі є злитими. При цьому сам образ невіддільний від дії — магії: в ній він формується й через неї виявляється. Об'єктом усвідомлення другої, міфологічної стадії є природа. Тут образ отримує відносну незалежність від дії, виступаючи у вигляді словесно оформленого міфу. Третя — релігійна стадія бере назване відношення в сукупності його компонентів, але людина І природа усвідомлюються як сутності, що протистоять одна одній. їх поєднання здійснюється за рахунок релігійних вірувань та спеціальних дій — ідолопоклонства. Відповідно, образ людини і природи дедалі більше диференціюється, збагачується, хоча й залишається суто соціальним, обмеженим елементарними формами стосунків первісної людини з природою, явищем.

Цей тривалий історичний процес зумовлений розвитком змісту значень, носієм яких є магічні дії, міфи, релігійні вірування. Поступово вони узагальнюються, стають поняттями — повноцінним виразником ідеального. Це остаточно порушує злитість в образі людини і природи й виводить свідомість на нову стадію розвитку — стадію свідомості сучасної людини. На цій стадії людина в образі все більше віддаляється від природи, ставиться в центр Всесвіту і, нарешті, пов'язується з дією космічних сил [29; 16].

Первісна свідомість і відповідний їй світогляд спричинили міфологічний етап історії психології — перші спроби людської думки збагнути сутність психіки. Вчинковий принцип тлумачення історії психології пояснює ці спроби акцентуванням на ситуативному компоненті вчинку [27]. Людина усвідомлює довколишнє і саму себе, надаючи певного значення ситуації, в якій живе. Відповідно, її свідомість залежить від ситуації (відношення «людина — природа») і ґрунтується на значеннях. Отже, процеси виникнення свідомості й історичного становлення вчинку взаємопов'язані. Такий взаємозв'язок простежується й на стадії свідомості сучасної людини, де свідомість є регулятором вчинку, знаряддям особистості. Проте це вже якісно інший рівень життя.

Розвиток психіки у філогенезі — це перехід від нижчих її стадій до вищих, дедалі повніше відображення дійсності й адекватніші форми поведінки. Його основою є ускладнення діяльності живої істоти, радикальним моментом якого є поява спільної діяльності. Вона породжує форми суспільного життя, стає критерієм людини, докорінно змінює психіку, олюднює світ.

Освоюючи світ, дитина одночасно оволодіває закодованим у значеннях суспільно-історичним досвідом. У такий спосіб історіогенез психіки переходить в її онтогенез.

Розвиток психіки у філогенезі ґрунтується на процесах діяльності, що обслуговують організм як біологічний рівень життя. Ускладнення цих процесів зумовлює появу специфічно людського етапу розвитку психіки — первісної свідомості. Будучи продуктом еволюції, психіка дедалі виразніше виявляє себе її чинником.

З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди на походження людини та її свідомість.

Найважливішою передумовою для виникнення людської свідомості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людиноподібні істоти — антропоїди. Під впливом умов життя центральна нервова система у них стала набагато складнішою структурно та функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи чолові долі становлять 0,4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3,4, а у людини — 10 відсотків.

У процесі біологічного етапу розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямовувана пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварини.



Список літератури:

Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора: Пер. с англ. — СПб.: Наука, 1991. - 539 с.

Северцов А. Н. Главные направления эволюционного процесса. — 3-е изд. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. — 201 с.

Опарин А. И. Материя — жизнь — интеллект. — М.: Наука, 1977. — 207 с.

Леонтьев А. И. Избр. психол. произведения: В 2. т. — М.: Педагогика, 1983. — Т. 1. — с. 96—279.

Лурия А. Р. Эволюционное введение в психологию. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. — с. 33—92.

Фабри К. Э. Основы зоопсихологии. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 283 с.

Баскин Л. М. Этология стадных животных. — М.: Знание, 1986. — 190 с.

Алексеев В.П. Становление человечества. - М.: Политиздат, 1984. – 462 с.