Невротичні розлади у старшокласників, Детальна інформація

Психологічні особливості підліткового віку отримали назву "підліткового комплексу". Підлітковий комплекс включає: чутливість до оцінки сторонніх своєї зовнішності, здібностей, вміння поєднуватися з крайньою самовпевненістю і безапеляційними думками відносно оточуючих; уважність деколи співіснує з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів, а плотське фантазування з сухим мудруванням. [26]

Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є статеве дозрівання, яке зумовлює нерівномірність розвитку по різних напрямах. Характерною межею цього віку є допитливість розуму, прагнення до пізнання, підліток жадібно прагнути оволодіти якомога більшою кількістю знань, при цьому не звертаючи належної уваги на їх систематичність. Підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, яка найбільше їх захоплює. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Самі афектні бурхливі реакції виникають при спробі ущемити самолюбність. Характерна для підлітків полярність психіки:

Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсна, нестійкість;

Підвищена самовпевненість, безапеляційність в думках швидко зміняється ранимою і невпевненістю в собі;

Потреба в спілкуванні + бажання усамітнитися;

Розбещеність в поведінці + соромливість;

Романтизм + цинізм, обачність;

Ніжність, ласкавість + жорстокість.

Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. В його основі лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення до своїх потреб і здібностей, потягів, переживань і думок.

У підлітків суб'єктивний образ "Я" складається більшою мірою від думки оточуючих. Обов'язковим компонентом самосвідомості є самооцінка. Часто у підлітків самооцінка неадекватна: вона або має схильність до підвищення, або самооцінка значно понижена. Формування особистості у хлопчиків і дівчаток різні в інтелектуальному і емоційному плані. У хлопчиків яскравіше виражена здібність до абстрагування, значно ширше коло інтересів, але разом з цим, вони безпомічні в реальних життєвих ситуаціях. У дівчаток - більш високо розвинута словесно-мовна діяльність, здібність до співчуття і переживання. Вони більш чутливі до критики своєї зовнішності, ніж до критичних оцінок їх інтелектуальних здібностей.

Підліток прагне самостійності, але в проблемних життєвих ситуаціях він прагне не брати на себе відповідальність за ухвалювані рішення, і чекає допомоги з боку дорослих.

Провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна, спілкуючись в першу чергу з своїми однолітками підліток одержує необхідні знання про життя. Дуже важливою для підлітка є думка про нього групи, до якої він належить. Сам факт приналежності до певної групи додає йому додаткову упевненість в собі. Положення підлітка в групі, ті якості, які він придбає в колективі істотним чином впливають на його поведінкові мотиви. Ізольованість підлітка від групи, може викликати фрустрацію і бути чинником підвищеної тривожності.

В сучасній західній літературі широке розповсюдження отримала концепція Еріка Еріксона про кризу ідентичності як головної особливості підліткового віку (під ідентичністю розуміється визначення себе як особистості, як індивідуальності). Еріксон називає цю кризу "Ідентифікація або плутанина ролей". Підліток активно "приміряє" на себе різні соціальні ролі, визначає вимоги, можливості і права, властиві кожному новому образу. Безумовно, в рольовому віялі будуть присутні і негативні об'єкти, саме існування яких може провокувати конфліктні ситуації.

Суть "підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому віку і певним психологічним особливостям - поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для нього характерні диспропорції рівнів і темпів розвитку. Підліткове "відчуття дорослості" головним чином новий рівень домагань, котрий переганяє положення, якого підліток фактично не досяг. Для підлітка дуже важливо, щоб його дорослість була помічена оточуючими, щоб форма його поведінки не була дитячою. Цінність роботи для підлітка визначається її дорослістю, а виникаючі уявлення про норми поведінки провокують обговорення поведінки дорослих, звичайно вельми не упереджено, звідси і типові вікові конфлікти. [27 ,52].

Цей вік також є особливо інтересним у зв'язку з тим, що для більшості хлопців ще не наступив момент самовизначення; не встала ще гостро проблема подальшого вибору - або діставати вищу освіту у ВУЗі, або суміщати освіту з отриманням професії в середніх спеціальних установах, таких як коледжі, технікуми і ін. Таким чином велика група дітей знаходиться як би в стані "соціального спокою": дорослі по відношенні до підлітка поводяться як з дитиною, ще слабо пред'являються вимоги відповідальності за скоювані вчинки і ухвалювані рішення. При вже достатньо сформованому характері ще в слабому ступені вираження соціальні нашарування. Проекція ж сімейних взаємостосунків і установок служать підлітку орієнтиром в повсякденному житті і міжособових контактах.

Враховуючи непросту соціально-економічну ситуацію в суспільстві, його нестабільність і невпевненість в завтрашньому дні у переважної більшості дорослого населення призводить до підвищеного фону тривожності, не говорячи уже про підлітків які є менш стійкими до не завжди приємних соціальних катаклізмів. Про те, на нашу думку, діти старшого підліткового віку, а саме старшокласники, є більш вразливими внаслідок потреби приймати важливі рішення відносно свого подальшого життя, професійної самореалізації та підвищення вимог з боку дорослих.

Методичний апарат дослідження.

При діагностиці рівня невротизації підлітків, в ході експериментального дослідження, був використаний опитувальник визначення рівня невротизації та психопатизації (РНП) інституту ім. М.В.Бєхтєрєва.

Характеристика методу експериментального дослідження.

В даний час багато галузей трудової діяльності людини пов'язано з нервово-психічною напругою. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, посилюючи цю напругу, часто сприяють виникненню і розвитку пограничних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших задач охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язано перш за все з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них, що є складним завданням у зв'язку з нечіткими межами клінічної картини різних форм пограничних станів, з одного боку, і складністю організації ретельного психоневрологічного дослідження великого контингенту.

Розгортання дослідницької і практичної роботи в галузі психогігієни і психопрофілактики захворювань, пов'язаних з особливостями праці і специфікою умов життя, зокрема невротичних станів і психопатичних декомпенсацій, ставить перед психологом завдання створення експрес – методів, які, будучи обгрунтованими і чутливими при достатній простоті, забезпечили б можливість обстеження великих контингенту на предмет виявлення «групи ризику», що підлягає детальному дослідженню психоневрологією.

У зв'язку з цим в Ленінградському інституті ім. В.М. Бєхтєрєва у 1974 році був складений і в подальші роки апробований опитувальник, призначений для визначення рівня невротизації і психопатизації (РНП).

Коротка характеристика основних шкал

Змістовний аналіз шкал РНП показав, що твердження які входять в шкалу невротизації, містять такі характерні прояви невротичних станів, як швидка стомлюваність, порушення сну, іпохондрична фіксація на неприємних соматичних відчуттях, зниження настрою, підвищена дратівливість, збудливість, наявність страхів, тривоги, невпевненості в собі.

Твердження шкали психопатизації охоплюють лише деякі з рис, характерних для психопатичних осіб: байдужість до принципів боргу і моралі, байдужість до думок оточуючих, підвищений нонконформізм, прагнення виділитися серед оточуючих, лицемірство, запальність, підозрілість, підвищена самолюбність і самовпевненість.

Більш повне розкриття психологічного змісту шкал і опис механізмів формування аналізованих властивостей було отримано за допомогою визначення місця, яке ці властивості можуть займати в психологічній структурі особисатості.

В результаті проведеного дослідження були отримані дані, що невротизація формується під впливом трьох класів психічних явищ. Перш за все її рівень опосередкований емоційно. 1 Мотиваційними особливостями особистості, що містяться в факторах «С», «Н», «Q3», «QЧ», опитувальника Кеттелла, які на більш високому рівні узагальнення інтерпретуються як тривожність або спрямованість на себе, а також такою основной складовою темпераменту, як нейротизм (за Айзенком). Далі шкала невротизації вбирає в себе всю ту психосоматичну симптоматику, яка присутня в 20 шкалах MMPI, зокрема, шкала невротичної тріади, психостенічних особливостей особистості і додаткових: тривоги, нейротизму, загальної поганої пристосованості і т.д. Цей же зміст мають кореляції з типами акцентуації по А. Е. Лічко (неврастенічний, психостенічний, сенситивний, меланхолійний). І, нарешті, третім чинником, що визначає рівень невротизації, є власний стан людини, її самопочуття, основний тон її переживаннь. Оскільки рівень невротизації відображає як особливості людини (стани), що динамічно змінюються, так і відносно більш статичні (властивості особистості), то невротизацію можна класифікувати як варіативну особистісну змінну. Типовий для конкретної людини рівень невротизації, в основному обумовлений її особливостями, і визначає вірогідний діапазон змін рівня невротизації, що викликаються різними психо-, сомато- і соціогенними чинниками.

Дещо інше місце в психологічній структурі індивіда може займати властивість, що вимірюється шкалою психопатизації. Перш за все звертає на себе увагу факт, що оцінки по цій шкалі значущо корелюють з даними інших методик, що характеризують різні, здавалося б не зв'язані між собою, особові властивості. Це чинники «А» і «О», Кеттелла, гіпертимна, і шизоїдна акцентуація по А. Е. Лічко, шкали психопатичних відносин і поведінкових девіацій MMPI. Ці кореляції свідчать про те, що часткові особливості перерахованих властивостей особистості роблять вплив на стиль інтерперсональних взаємодій або беруть участь в його формуванні. Оскільки оцінки рівня психопатизації не корелюють з різними оцінками стану людини, то те що вимірюється нашою шкалою психопатизацію можна розглядати як відносно стійку особистісну властивість.

Дані кореляційного аналізу, а також контент-аналіз створюючих шкали тверджень дозволили скласти психологічні характеристики особам, що мають крайні оцінки по розроблених шкалах.