Прийменникові та безприйменникові конструкції, що виражають часові відношення у творах Ольги Кобилянської, Детальна інформація

ПРИЙМЕННИКОВІ ТА БЕЗПРИЙМЕННИКОВІ КОНСТРУКЦІЇ, ЩО ВИРАЖАЮТЬ ЧАСОВІ ВІДНОШЕННЯ, У ТВОРАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ.

Відомо, що прийменники – це слова – знаки реметивного типу. Певного змісту вони набувають лише в конструкції, в результаті взаємодії граматичних та лексико-семантичних значень поєднуваних ними слів. Проте значення прийменника не слід ототожнювати із значенням всієї прийменникової конструкції. Прийменник як реметивне слово бере участь у вираженні лише власне граматичного й частково невласне граматичного значення всієї конструкції. Зважаючи на це, в семантиці прийменника доцільно розрізняти власне граматичне і невласне граматичне часткове значення. Власне граматичне значення прийменника – це його здатність передати синтаксичну залежність між повнозначними словами на синтагматичній осі. На противагу флексіям прийменники засвідчують не будь-яку синтаксичну підпорядкованість, а лише залежність керованого іменника у відповідному відмінку від інших повнозначних слів у реченні. У вираженні загально невласне граматичного значення всієї конструкції прийменник безпосередньої участі не бере.

Логіко-граматичні відношення (просторові, часові, причинові та ін.) створюються в результаті взаємодії опорного й залежного компонентів конструкцій як представників певних лексико-семантичних розрядів або класів лексем і передаються всім прийменниковим сполученням. Зате у відтворенні частково невласне граматичного значення конструкції роль прийменника особливо важлива. Суть індивідуального значення прийменника полягає у фіксації найістотніших, розпізнавальних ознак тих відношень, що формуються внаслідок взаємодії речовинних значень поєднуваних компонентів з граматичним значенням всієї конструкції, тобто відношень найнижчого рівня абстракції. Прийменник матеріалізує диференційні ознаки цих відношень і засвідчує їх у вигляді окремого знака, звукового комплексу, слова.

Підсистема прийменникових конструкцій адвербіального значення (часова) – це сукупність елементів, об’єднаних спільністю семантичних функцій та структурою, властивих кожному елементові підсистеми.

Аналіз темпоральних прийменників нерідко супроводжується підкресленням їх семантичної похідності та суміжності з просторовими прийменниками. Досить виразно ця думка простежується у висловленні В.В.Виноградова про те, що часові значення прийменників переплітаються з просторовими і розвиваються на їх основі [ ]. Інші лінгвісти підкреслюють еквівалентність просторових і часових значень та вказують на їх неподільність. Зокрема, В.Брендаль заперечував первинність просторових відношень і згідно і згідно з даними фізики вважав, що поняття простору не може бути відокремлене від поняття часу і тому поняття часу не виступає вторинним щодо поняття простору [ ]. Не можна відкидати генетичну похідність часових значень і більшості засобів їх вираження від просторових, але у плані синхронічному вони входять у прийменникову систему як дві самостійні підсистеми.

Дослідники граматики східнослов’янських мов по-різному (з кількісного та якісного погляду) визначають семантичні ознаки темпоральних прийменників. Здебільшого у працях розглядаються такі семантичні ознаки, як неозначена й означена тривалість явищ, їх одночасність, часова наступність і попередність [ ], момент часу, часова наступність, тривалість часу, одночасність, передчас, межі завершення дії, часова приблизність і близкість тощо [ ], початкова і кінцева межа часу, часова попередність і наступність, одночасність [ ], вказівка на одночасність або різночасність моменту дії і часового відрізка, вказівка на заповненість або незаповненість часового відрізка дією, вказівка на завершеність або незавершеність дії [ ] та ін.

Прийменникові й безприйменникові конструкції – це синтаксичний засіб відтворення часу в загальній системі категорії темпоральності. Він становить собою складну систему, найголовніші протиставлення якої є своєрідною семантичною репрезентацією таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ, тривалість їх та повторюваність.

У нашому дослідженні будемо послуговуватись класифікацією прийменникових конструкцій часу З.І.Іваненко. Серед цих конструкцій можна виділити такі групи:

конструкції, що позначають момент реалізації дії;

конструкції зі значенням часової попередності та наступності;

конструкції на означення тривалого часу;

конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії;

конструкції на позначення часової близькості та приблизності.

Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії.

Значення часу, не повністю охопленого дією, у творах Ольги Кобилянської може передаватися прийменниковими (в + знахідний відмінок, в + місцевий, на + знахідний, на + місцевий) та безприйменниковими зворотами (родовим, знахідним та орудним часу). Найуживанішими серед них є конструкції з прийменником в та родовий часу.

До складу прийменникових зворотів із зазначенням часу, не повністю охопленого дією, у творах письменниці входять іменники таких семантичних розрядів: назви днів тижня, назви місяців, частин року і частин доби, назви конкретних вимірів часу і загальних часових понять та іменники нечасової семантики.

Схарактеризуємо лексико-функціональні можливості кожної підгрупи прийменникових зворотів.

1.1. Прийменниково-іменникові звороти, до складу яких входять назви днів тижня у знахідному відмінку. Деколи ці конструкції уточнюються прислівником часу. В неділю рано жене Тетяна в ліс [ 2, с.457 ]. В неділю ходила до церкви [ 3, с.64 ] . Проти них вона була покірна й цілувала їх, при стрічі в неділю і в свято в руки [ 2, с.58 ] . Було в четвер рано,як на місці стали [ 2, с.463 ] . Родовий часу від іменників на означення днів тижня зустрічається дуже рідко. Кожної погідної неділі ходить Тетяна … до своєї старої приятельки. Так і сеї неділі [ 2, с.349 ] .

1.2. Прийменниково-іменникові структури, до складу яких входять назви місяців. вживаються вони, як правило, у місцевому відмінку з прийменником в. У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння [1, с.313 ].Сонячне тепле передполудне в червнi [1, с.333 ]. Було се одної сльотної, зимової днини в жовтні [ 2, с.152 ]. Було се одного вечора в липні [ 2, с.67 ]. Було в маю. Перед обідом [ 2, с.57 ].

1.3. Конструкції з родовим часу від назв частин року. Родовий часу від іменників літо, зима, осінь має при собі і означення-займенник, що вказує на черговість часових відрізків, обумовлює межі часові, коли відбудеться подія. Сеї зими буду, може, і в вашім селі [1, с.369 ]. Сеї осені вижидай старостів [ 2, с.357 ]. Але сього літа він лише десь та не десь загляне на хвильку до неї вечором [ 2, с.411 ]. Сеї самої осені післав Савка, кушнір, до Жмутів старостів [ 2, с.550 ]. Щодо прийменникових конструкцій, то вони не типові для творів Ольги Кобилянської.

1.4. Конструкції на означення частин доби. У таких реченнях використовуються якісні прикметники-епітети. В темну ніч зірок не видно [1, с.433 ]. Був несказанно щасливий у тій тихій, ясній, місячній ночі [ 2, с.72 ].

Конструкція в + знахідний відмінок може передавати момент реалізації дії і в множині. В ясних днях губилася барва полумені в сяєві сонця [ 1, с.400 ] . Тепер була жура за поля і її доньку тим страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах … [ 2, с.9 ]. В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, жилось прегарно [ 2,с.30 ].

Широко використовує письменниця для передачі такого значення родовий часу від іменників ніч, вечір, день, що супроводжуються часто означеннями.–Мамо, - сказав Микола,- се не могло сеї ночі статися. Певно, сеї ночі не один велет-дуб повалився [2, с.343], [2, с.534]. Вона не оберталася вже більше свого вечора [3, с.117]. Стіни хати біліли сього ясного вечора ще більше [2, с.539]. Погода тої днини була (се було по обіді) хоч не похмура, але й не ясна [2, с.579]. Одної прекрасної літньої днини спровадилася Мавра на Чабаницю [2, с.329].

Більшість наведених прийменникових та безприйменникових зворотів виступають у творах Ольги Кобилянської паралельно і легко взаємозамінюються. Проте є й такі звороти з родовим часу, які вступають у зв’язки не з конструкцією в + знахідний відмінок, а із сполученням на + знахідний. Це звороти із означеннями – числівниками. Вернула другої днини з полудня втомлена [2, с.528]. Другого дня пішла я на виклади науки гармонії [1,с.116]. Другого дня прийшов він знов, а вона знов зайняла своє місце [2, с.39] . Третьої днини по їх приїзді знявся в однім з шатрів гамір [2, с.299]. Третього вечора вернув [2, с.304].

1.5. Конструкції на означення умовних вимірів часу (хвиля, хвилина, година, рік). Ці слова хоч і відносяться до темпоральної лексики, вони самі по собі не виражають часу, в них тількисемантика міри, відрізка часу. Ці слова виражатимуть час тільки в певній граматичній конструкції.

Письменниця часто вживає слово “хвиля”, що має значення “хвилина”, інше значення цього слова – короткий відрізок часу, мить, момент [ ]. В цій хвилі були в неї очі спущені, а щоки горіли сильним рум’янцем [1, с.37] . В тій самій хвиліглянув мені Орядин допитливо в очі [1, с.71] . Саме в тій хвилі обернулася перший раз свого вечора [2, с.117]. Та в тій хвилі прнісся звідкись понад верхи … голос трембіти [1, с.430]. Саме в тій хвилі перебіг великий заєць, може, сто кроків від хлопця скісно через поле [2, с.157].

Значення “в цій хвилі” те саме, що у цю хвилину, тобто, у цей момент, саме в цей час, якраз тоді [ ]. Йому видалося з виразу лиця в тій хвилині, що вона має щось на серці [2, с.567] . В ту хвилину ввійшли два старші сини в хату [2, с.524].

Ольга Кобилянська використовує прийменник в + місцевий відмінок у множині для означення часу.Такі конструкції мають відтінок повторюваності дії. В таких хвилях неначе відживала [3, с.31]. І в таких власне хвилях зачуває, що він “пройдисвітське насіння” [2, с.42]

Трапляється, що іменник година виступає у конструкції з означеннями, за допомогою яких письменниця подає оцінку часовому відрізку. Ще держить тебе лиха година, і ти ще не цілком чистий [2, с.329] . Чи в добру годину поклав хлопця?[2, с.312]. І я виджу, що я покинув хату в недобрій годинi [2, с.118] .

Конструкція “в ту мить” уживається для підкреслення цілковитого збігу в часі якихось двох дій; одразу ж, зараз же. І в ту мить він ударив її так сильно в лице, що вона захиталася [2, с.564 ].