Складносурядні речення, Детальна інформація

Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі, а настала вже чи не сама північ.

Це споріднює власне-зіставлювальні речення з єднальними.

Похідні форми парадигми зіставлювальних речень створюються у творах Ольги Кобилянської поєднанням сполучника а з конкретизаторами (а тим часом, а в той же час, а поки що).

Я не відповіла нічого і лиш здвигнула плечима, а тим часом по моїх устах пролетів гіркий, ледве замітний усміх [1, с.219]. Вона завзялася на мене пригадувати мені його раз по раз, а тим часом я тону у всякій праці [1, с.211].

– І чому ти властиво смієшся, моя кохана? – спитав вуйко в заостренім тоні (дивна річ), а тим часом тітка звузила уста [1, с.35]. Я веду також із собою боротьбу, яку? – скажу колись пізніше, а поки що дайте ліпше мені щось оживляюче до думання [1, с.132]. Деколи бачу, що я його умом перегнала, а в той же час корюсь я перед ним [1, с.125].

2. Складносурядні речення зі значенням послідовності.

У зв’язку з тим, що речення цієї групи повідомляють про послідовність протікання кількох дій або тривання станів, зовсім зникає можливість транспозиції складових частин у межах складносурядного речення. Значеннєві зв’язки між частинами речень полягають лише в часовій залежності між діями або станами, про які повідомляють частини складносурядного речення; жодних інших зв’язків нема. Цим реченням властива повна відповідність між формою та змістом.

Сполучник і недиференційований. Він створює основну форму в єднальних реченнях з відтінком послідовності. Складові частини таких речень характеризуються незворотністю частин. Сам сполучник і передати значення послідовності не може, йому допомагає певна лексика, форми присудків, зміст складових частин тощо.

Чи не найяскравіше послідовність дій або станів у часі виражається у реченнях, де перша частина містить у собі дієслова – присудки у формі минулого часу доконаного виду, які, як відомо, означають результативність, завершеність дій або станів (прийшов, побачив, зробила). Сполучник і виступає у таких реченнях зі значенням “і потім”, “і після цього”, “і вслід за цим”.

Він побачив одного дня сонця, і його випустили [2, с.472]. Увечір зробила так, як навчала писарка, і лягла спати [2, с.126]. Прийшов хлопець, мов місяць зійшов в її хаті, і важкий смуток викликав у душі [2, с.435]. Трохи згодом розсталися ми, і я лишилася знов сама [1, с.255]. Кинув грім вікном і вони його зручно зловили [1, с.473].

Після присудків у формі минулого часу доконаного виду, звичайно, можливі всі інші часові форми в межах значення послідовності. У другій частині речення дуже часто письменниця вживає сполучникові поєднання і потім, і відтак, і тоді.

Я мовчала довший час, і відтак почала півголосом майже несміло [1, с.129]. Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, і відтак заховався на хвилину за хмари… [1, с.493]. Небо затьмилося грізно-чорною барвою, і відтак почалася вона, гірська буря [1, с.380]. В мені скипіло, і тоді я усміхнувся лиховісно [2, с.334]. Але то все минулося, і потім я стала спокійна [1, с.30].

Дії, що виражаються присудками других складових частин, наступають тільки після дій першої частини, хоч між ними (діями) немає обов’язкової причиново-наслідкової залежності. Доказом того, що у цих реченнях виражена послідовність дій, є також неможливість транспозиції складових частин.

Власне-зіставлювальні речення також передають значення часової послідовності (а потім, а відтак, а опісля, а пізніше).

Через хвилинку дивилася на мене довгим смутним поглядом, а потім впустила вільним рухом арфу в воду [1, с.41]. На моїх устах грав якусь хвилину глумливий усміх, а опісля глянула я знов на зім’яте письмо [1, с.213]. Воно тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі [2, с.108]. Вона не відповіла зразу, а пізніше сказала [2, с.160]. Я ледве доторкнулася їх, склонившись майже незамітно, а відтак і віддалилася до своєї кімнати [1, с.175].

Отже, складові частини складносурядного речення повідомляють про одночасність або часову послідовність кількох дій, станів, процесів, які своєю сукупністю створюють яку-небудь картину, образ тощо. Наголошення на дієсловах-присудках складносурядного речення важливе тому, що кожна складова частина, як відомо, має власний присудок. Таким чаном, можна спостерігати формально-граматичну взаємодію двох або й більше присудків, що належать до різних складових частин – предикативних одиниць.

Фактором, який спричиняється до певних значеннєвих зв’язків між складовими частинами складносурядного речення, насамперед є загальний зміст складових частин. Сполучник же, наприклад і, потрапляючи в поле семантичної взаємодії частин речення виступає в ролі формально-граматичного показника зв’язку цих складових частин. Отже, функція сполучника щодо семантичної взаємодії складових частин, так би мовити, факультативна, в той час як для визначення формально-граматичних властивостей складносурядного речення вона обов’язкова. Внутрішня залежність між частинами сурядної конструкції фіксується у порядку її компонентів, наявності займенників, співвідношенні виду, часу, способу, модальності дієслів-присудків тощо.

В переважній більшості єднальних складносурядних речень можна вжити сполучник і, який є формально-граматичним показником зв’язку їх частин. Пояснюється це тим, що основних різновидів граматичного зв’язку між складовими частинами порівняно небагато, але кількість відтінків значеннєвих відношень набагато більша. Тому важко уявити, щоб для поєднання складових частин з метою вираження кожного відтінку вживався окремий формальний показник зв’язку – сполучник. Це мабуть одна з яскравих ілюстрацій принципів економії в мові.