Мова і професія, Детальна інформація

Навчально-наукове мовлення. Для навчально-наукового мовлення, де виклад думок здійснюється у формі чіткої побудови роздуму, пояснення, доказів, використання образних засобів зведене до мінімуму. Думка у такому мовленні повинна передаватися з максимальною точністю, однозначністю, що пояснює наявність таких іменникових (“траєкторія руху”), дієслівно-іменникових (“мати схожість”, “виражатися дієсловом”) конструкцій, перевага іменника над дієсловом (“щоб отримати” \x2192 “для отримання”; “коли додається” \x2192 “при додаванні”). Переважають конструкції з родовим відмінком. Узагальнено-абстрактний характер навчально-наукового мовлення, позачасовий план викладу матеріалу зумовили використання певних типів синтаксичних конструкцій: неозначено-особових, узагальнено-особових і безособових речень: “Розглянемо такий приклад”, “Таке речення називають безособовим” тощо.

У мовленнєвій практиці частіше за все використовують повідомлення і відповідь. Основне завдання таких висловлювань – добитися того, щоб слухачі зрозуміли, що той, хто відповідає, знає правило, термін, чи засвоїли інформацію. Усна відповідь може мати характер роздуму на теми, пов'язані з вивченням того чи іншого предмета. У такому висловлюванні виділяються: теза (те, що доводиться) та аргументи.

Художнє мовлення. Художнє мовлення складається із змісту, який автор бажає повідомити адресату, і вольового наміру (впливу на думки і почуття), який він при цьому намагається реалізувати. Наведемо окремі ознаки такого мовлення (за О.М.Казарцевою):

1. Сфера застосування \x2192 художні твори.

2. Завдання мовлення \x2192 відобразити те, про що розповідається; передати читачеві почуття (емоції), які використовує автор.

3. Типи висловлень \x2192 конкретне (описується певний предмет); образне (описується живе, виразне); емоційне.

4. Мовні засоби \x2192 конкретні слова (не “тварини”, а “лев”, “заєць”), “не сказав”, а “попередив”, “згадав”); слова в переносному значенні (“море очей”, спить сонце”); емоційно-оцінювальні слова (“ягідка”, зірочка”, синюватий”, “гіркуватий”); речення питальні, спонукальні, окличні тощо.

5. Основні жанри \x2192 загадка, казка, веселе оповідання і под.

На відміну від художнього мовлення, мовлення газет, журналів, радіо використовується в газетах, суспільно-політичних і літературно-художніх журналах, у публіцистичних виступах, засобах масової комунікації і характеризується такими ознаками:

1. Сфера застосування \x2192 використовується в газетах, журналах, у виступах, на мітингах тощо.

2. Завдання мовлення \x2192 вплинути на маси, переконати їх, сформувати у людей правильне ставлення до суспільного життя.

3. Типи висловлень \x2192 пристрасне, закличне.

4. Мовні засоби \x2192 речення спонукальні, окличні; риторичні запитання; поширені звертання; розщеплені речення; повтори; антитези і под.

5. Основні жанри \x2192 замітка, репортаж, стаття, відгук тощо.

3. Мовленнєвий етикет спілкування

Правила для слухача:

Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

Деякі аспекти мовленнєвої ситуації. Мовленнєва ситуація визначається такими обставинами, які змушують людину щось сказати (або брати участь у мовленнєвій діяльності). Під мовленнєвою ситуацією розуміють складний комплекс зовнішніх умов спілкування і внутрішніх реакцій співрозмовників, що знаходять вираження в якому-небудь висловлюванні (тексті). Інакше кажучи, для виникнення мовлення необхідні автор його та адресат, тема, місце і час мовлення, його причина і мета.

Етикет і мовлення. У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.

Культура поведінки, культура спілкування і мовленнєвий етикет. Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Література:

Баранник Д.Х. Устная монологическая речь. Автореф. докт. дисс. – К., 1970.

Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. – Ч.1. – Харків, 1958.

Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М., 1959.

Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.

Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. – К., 1985.