Культура мовлення, Детальна інформація

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

ho{

$ - це володіння здатністю, використовуючи мовні норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для викладення у мовленні чи на письмі своїх думок та відношень.

Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.

Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.

Культура мови якнайщільніше пов‘язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів.До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів(паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Як наголошується в довіднику “Культура української мови”, літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які незрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п’ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом “Як правильно?”, ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов’язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу “Як краще?”. Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать — збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.

Норма — явище динамічне, що потребує постійної пильної уваги мовця.

Культура мовлення

МОВЛЕННЯ — процес реалізації мовної діяльності, єдиний об’єктив. прояв мови. Поняття М. охоплює такі конкр. аспекти мови, як усне висловлення вголос, промовляння без сприйманої на слух артикуляції (т. з. внутрішнє М.), письм. фіксація висловлень у процесі їх формування, а також тексти як письм. відображення чи усні повторення процесів висловлення і як результати цих процесів. М. як заг. процес сусп. мовної діяльності складається з індивід. актів М. кожного члена мовного колективу. Оскільки індивід. акти М. є носіями певної конкр. інформації, розрахованої на свідоме сприйняття ін. членами мовного колективу, поняття М. охоплює також конкр. семантику кожного висловлення — усного чи писемного. У сучас. лінгвістиці поняття М. слідом за Ф. де Соссюром розглядається в протиставленні поняттю мови, під яким при цьому розуміється мовна система як упорядкована сукупність структур. одиниць мови — фонем, слів, грамат. форм, синтакс. схем, словосполучень і речень. Серед відмінностей цих двох протиставлюваних аспектів мови звичайно підкреслюється активність, динамічність, суб’єктивність, індивідуалізованість, довільність, цілеспрямованість, ситуативна зумовленість М. і пасивність, статичність, об’єктивність, сусп. закріпленість, обов’язковість, незалежність від ситуації, нецілеспрямованість системи мови. При такому протиставленні мовна система (мова) здебільшого ставиться на єдиний онтол. рівень з М. як один з двох однаковою мірою автономних мовних проявів. М. ж нерідко розглядається як реалізація мовної системи. Тут не враховується, що мовна система є лише внутр. властивістю мови, наявної тільки у вигляді М. Об’єктивно існують повторювані в різних висловленнях роз’єднані в просторовому і часовому відношеннях варіанти структур. одиниць мови, систем. характер яких проявляється в подібностях і відмінностях конкр. висловлень (явищ М.) при їх зіставленні.

Як реальний конкр. прояв мови в цілому М. є явищем набагато складнішим і піддається дослідженню значно важче, ніж абстр. мовна система. На відміну від парадигмат. характеру мовної системи, в якій структурні елементи мови лише виділяються, протиставляються один одному та об’єднуються за своїми структур. особливостями в групи відносно однотипних інваріантних одиниць, М. має синтагмат. характер лінійно формованих конструкцій, у межах яких поєднуються і взаємодіють структурно різнотипні одиниці мови, що зазнають у цих умовах широкого варіювання. Найбільш поширеним є варіювання в галузі семантики лекс. одиниць. Велику кількість варіантів допускає звукова сфера М. — фонеми, просодичні характеристики слів, інтонац. оформлення речень. Варіювання в галузі лексики набуває характеру паралельного функціонування синонімів як повнозначних, так і служб. слів. Трапляються варіанти і в формах словотвору та словозміни. Варіювання мовних одиниць у процесах М. залежить від трьох осн. факторів екстралінгв. і внутрішньомов. характеру: ситуації і сфери функціонування М. (соціальне чи профес. середовище, цільове спрямування М.), індивід, особливостей мовця (вік, освіта, фах, стать), фонет., лекс. і синтакс. контексту. Окр. вид розходжень між інваріантами мовної системи і варіативними проявами М. становлять характерні для розм. практики узвичаєні відхилення від стандартизованих мовних норм і випадкові індивід. помилки М.

М. є осн. об’єктом лінгв. досліджень. При цьому спостереження ведуться як над самими процесами М. (здебільшого за допомогою звукозаписувальної та експерим.-фонет. апаратури), так і, частіше, над текстами. Абстр. мовна система та її елементи піддаються лінгв. опрацюванню лише на вищих етапах абстрагування й узагальнення, зокрема в типол. дослідженнях і при розгляді загальнотеор. проблем мовознавства. Результати досліджень М. здебільшого набувають узагальненого характеру і стають компонентами наук. опису мови як системи («лінгвістики мови», за термінологією Ф. де Соссюра). Разом з тим дослідження конкр. явищ М. ведуть до розкриття об’єктив, закономірностей самих процесів М. і є основою розробки лінгвістики М., яка на сучас. етапі набуває інтенсив. розвитку. Найбільше лінгвістика М. вивчається в рамках спільної для мовознавства і лінгв. філософії теорії мовних актів, яка висвітлює особливості формування в різних ситуаціях окр. типів висловлень, підпорядкованих певним комунікат. цілям, і в лінгвістиці тексту як одному з аспектів багатопрофільної філол. теорії тексту. До сфери лінгвістики М. належить також осн. проблематика стилістики, мови худож. л-ри, мови окр. письменника, риторики, відповідні (далеко не всі) аспекти синтаксису.

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ — використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків — слів і речень — без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації. М. в. супроводжується прихованою артикуляцією мовних звуків, яка піддається інструм. реєстрації. М. в. як думання з опорою на образи мовних знаків відмежовують від пригадування повної форми якогось суцільного усного чи писемного тексту і від цілеспрямованого формування у думці нового тексту. М. в. у процесі думання відрізняється від зовн. мовлення стислістю, уривчастістю, значним смисловим навантаженням окр. слів, можливістю заміни конкр. образів певних слів і словосполучень схематичними уявленнями про них чи про їхні функції у структурі думки. Крім мовознавства, М. в. вивчає психологія і фізіологія. Вивчення М. в. забезпечує безпосереднє розкриття конкр. характеру взаємозв’язку мови і мислення.

СЛОВА IНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

БЕСIДА

Спокiйна та звичайно тривала розмова.//Офiцiйна розмова//Обмiн думками журналiста з ким-небудь.(звичайно призначений для друку або для передачi по радiо,телебаченню,iнтерв’ю)

Спiвбесiда на плiтичнi науковi та iншi теми,розрахованi на обмiн думками помiж присутнiми,з’ясування деяких питань.

Популярна лекцiя, яка передаеться по радiо або телебаченню.

IНТЕРВ’Ю(вiд англiйського interwiev)

1)Один з допомiжних методiв дослiдження, бесiда дослiдника за пiдготовленним планом з особою або группою осiб, вiдповiдi яких на всi запитання є вихiдним матерiалом для узагальнення.