Слово, його лексичне значення. Зміни лексичного значення слів, Детальна інформація

Тема: „Слово, його лексичне значення.

Зміни лексичного значення слів”.

Мета уроку: поглибити і систематизувати знання учнів з тем, вивчених у школі, розвивати логічне мислення, вміння користуватися довідковою літературою(словниками); виховувати повагу до слова та бажання робити своє мовлення образним, багатим, змістовним.

Тип уроку: закріплення знань, умінь, навичок. Урок – практикум.

Обладнання: тлумачні словники.

Лексикологія (гр.сл. – словесний, словниковий; учення) – розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий склад мови.

Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи (найбільш консервативна – фонетика. У лексиці інше. Одні слова виходять з ужитку, а ніші там з’являються. Одним із розділів мовознавства є лексикологія. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова – його звукова оболонка, внутрішній бік – значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка – форма, значення слова – його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна.

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.).

Однозначні й багатозначні слова. Пряме и переносне значення.

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Такі слова, що мають лише одне значення називаються однозначними у кожній мові є слова, які мають кілька значень. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією (гр. слово – багато, знак). Слово, первісне однозначне, поступово може набути нових значень. Основне, вихідне значення називається прямо, решта значень того самого слова переносні. Пряме значення ще називають первинним. Воно частіше пов’язане з контекстом.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинним.

Багатозначність у мові розвивається поступово у процесі розвитку мови.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови. Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію.

Омоніми

Омоніми (гр. сл. – однаковий, ім'я) – це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі, синтаксичні.

Лексичні – різні за значенням і однакові за звучанням.

Синтаксичні – один з яких є словом, а другий словосполученням (потри – по три, сонце – сон це, цеглина – це глина).

Словотворчі – це однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів (засипати від спати і засипати від сипати).

Морфологічні – це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів образності вислову.

Антоніми

Антоніми – (гр. сл. – проти, ім'я), - слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття. Вживання антонімів робить мовлення виразнішим і багатішим нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення зі словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Термінологія (гр. сл. – божество меж, кордонів, слово) – розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Найпоширенішим способом творення термінів є афіксація. Творяться терміни і шляхом абревіації. Серед термінів переживають іменники, прикметники, рідше – прислівники.

Професіоналізми

Це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя. Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні. Професіоналізми розширюють мовний словник. Застосовують в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі вони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Використовують ще застарілі слова, які збереглися в певних видах ділових паперів. Це слова типу (священний, благотворний) гласність, воєдино, глава уряду, ваше високопревосходительство і т.ін.).

Емоційна лексика для ділових текстів загалом не властива. Але може вживатися в деяких проектах резолюції, звітах та ін. Знаємо, що ділове мовлення в цілому орієнтується на нейтральному загальновживану лексику української літературної мови.