/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Суб'єктивно-модальне значення неможливості у стосунку до семантики безособовості, Детальна інформація

Тема: Суб'єктивно-модальне значення неможливості у стосунку до семантики безособовості
Тип документу: Реферат
Предмет: Мова, Лінгвістика
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 692
Скачати "Реферат на тему Суб'єктивно-модальне значення неможливості у стосунку до семантики безособовості"
Сторінки 1   2  
СУБ’ЄКТИВНО-МОДАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ НЕМОЖЛИВОСТІ

У СТОСУНКУ ДО СЕМАНТИКИ БЕЗОСОБОВОСТІ

Проаналізовано семантику безособових речень із предикатами суб’єктивно-модального значення неможливості, виявлено способи вираження суб’єктивно-модального значення неможливості у прямих і непрямих висловлюваннях.

Ключові слова: семантика речення, безособові речення, суб’єктивно-модальне значення неможливості.

Погляд на речення як триаспектну одиницю, що виявляє себе на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та комунікативному рівнях організації, дав змогу підійти до осмислення семантики речення як комплексу двох типів змісту: об’єктивного, який відображає явища дійсності, і суб’єктивного, що вказує на ставлення суб’єкта думки до відображуваної в реченні дійсності. Ш.Баллі на позначення цих компонентів змісту запропонував, відповідно, терміни диктум і модус [3,с.45]. Для аналізу об’єктивного (диктумного) змісту використовують поняття пропозиції, що є моделлю відображеної у реченні ситуації, події [5,с.122]. У центрі пропозицій знаходиться предикат, що відкриває місця для субстанціальних синтаксем. Наприклад: Касирка продає квитки – у цьому реченні предикат дії (продає) відкриває місця для суб’єктної (касирка) та об’єктної (квитки) синтаксем. Суб’єктивний (модусний) зміст речення визначає модусний предикат. У субстанціальній позиції модусного предиката знаходиться пропозиція з власним предикатом та зумовленими його валентністю синтаксемами. Наприклад: Діти хотіли гратися – модусний предикат (хотіли) репрезентує суб’єктивно-модальне значення бажаності. У його субстанціальних позиціях знаходяться суб’єктна синтаксема (діти) та пропозиція (діти граються).

Модус і диктум – обов’язкові елементи змісту кожного речення. Вони формують його семантичну структуру – узагальнений зміст речення, що включає елементи значення, повідомлені формою синтаксичної конструкції [5, с.121].

Оскільки диктумність і модусність – обов’язкові елементи змісту кожного речення, то, відповідно, можна класифікувати речення за змістовими – модусними і диктумними – типами. Одним із типів модусного змісту, який репрезентують реченнєві структури, є значення неможливості. Наприклад, у реченні Оскільки ж мир, стріляти нам не можна (Л.Костенко) стан справ, представлений пропозицією (Ми стріляємо), суб’єкт (мовець) осмислює як неможливий через наявність у дійсності іншого стану справ (панує мир). Модусний предикат у реченні виражається лексемою не можна.

Суб’єктивно-модальне значення неможливості можна визначити як наявність такого стану справ, який блокує здійснення (запобігає реалізації) волі суб’єкта чи іншого стану справ.

Найчастіше засобами вираження суб’єктивного значення неможливості є такі предикатні лексеми: не могти, не можна, не можливо, не вільно, годі, не здатний, неспроможний, не мати змоги, не в силі та ін. Функціонування їх у синтаксичних конструкціях різних типів відповідає вираженню в них суб’єктивно-модального значення неможливості. При цьому зміст неможливості може виражатись у структурі усіх типів синтаксичних конструкцій. Наприклад: [Вернутися б, упасти в ноги, але] затримати тепер уже коня немає змоги (Олесь): Того не можна, [і того не слід] (Л.Костенко) – прості односкладні речення;

Дружба, як відомо, не може триматися лише на раціо; І ми з тобою вже не в силі буть нещасливими удвох (Із творів В.Симоненка) – прості двоскладні речення;

Такого буть не може, щоб це був я через десятки літ; Не може бути, щоб його – ніде (Із творів Л.Костенко) – складні речення.

Водночас модусний предикат може бути лексично не виражений. Наприклад: Пишуть у книгах, що душі і моря не вичерпаєш долонею (І.Вільде); І не зайти за дальні далечі (В.Стус); Ніщо не звабить від землі мене (М.Вінграновський). Подібні конструкції виявляють семантичну еквівалентність з тими, що марковані модальними лексемами. Пор.: Пишуть у книгах, що душі і моря не можна вичерпати долонею. Неможливо зайти за дальні далечі. Ніщо не зможе звабити від землі мене.

Експліцитність/імпліцитність модусного предиката зі значенням неможливості дає підстави для виділення двох типів висловлень:

1. Прямі висловлення – конструкції, у яких модальне значення неможливості виражається лексично. Наприклад: Касирка не може собі дозволити ніяких виявів особистих переживань ( І.Вільде).

2. Непрямі висловлення – конструкції, структура яких не містить лексичних показників значення неможливості і призначена виражати інший тип змісту. Наприклад: В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів (В.Симоненко).Отже, можна стверджувати, що модальне значення неможливості створюється у взаємодії лексичного та синтаксичного рівнів мовної системи.

Виявлення чинників, що зумовлюють формування семантики неможливості у структурах без лексичного показника цього значення, усвідомлюється як актуальне, таке, що відповідає сучасним уявленням про асиметричність, відносну самостійність форми та змісту речення.

Водночас видається важливим виділення синтаксичних структур, що становлять центр системи висловлень зі значенням неможливості. У цьому аспекті найбільш продуктивними виявляються структури, побудовані за схемою безособових речень. Наприклад:

– прямі висловлення: [Не прошу любові ані ласки – бо] любові випрохать не мож… (Б.Лепкий); Не можна любити не поважаючи (І.Вільде); Без вашої допомоги обійтись неможливо (В.Винниченко). [З іншого (пралісу) не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але] красу та об’єм їх годі було змалювати (О.Кобилянська). До моря, знаєте, вам зась! (І.Котляревський);

– непрямі висловлення: [Хай гомонять]. На це немає ради (Л.Костенко); Нема йому прощення (Б.Грінченко); [Ліси шумлять]. Не спиться (Л.Костенко); Либонь, для тебе не дано вартнішого зазнати за цього, що спішить вікно, як світ, заколисати (В.Стус).

Аналіз подібних конструкцій дає змогу простежити органічний зв’язок суб’єктивно-модального значення неможливості та безособової семантики.

Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної схеми односкладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від їх творця чи носія. Це зумовлено тим, що обов’язковим компонентом структурної схеми безособових конструкцій є безособове дієслово або дієслово-зв’язка в безособовій формі, якою є форма 3-ї особи однини дійсного способу теперішнього чи майбутнього часу або середнього роду однини минулого часу чи умовного способу. Наприклад, речення У голові паморочиться / Йому сумно експлікують фізіологічний та психічний стани суб’єкта, які не залежать від його волі. Сам він постає пасивним носієм стану, який змінити не може і який сприймає як невідворотний, неминучий. Можна стверджувати, що форма цих конструкцій продукує специфічний зміст, пов’язаний із фатальністю. Фатальність паралізує волю людини, робить її бездіяльною, унеможливлює втручання в хід подій. Усвідомлення фатальності події провокує осмислення неможливості реалізації суб’єктом його волі. Міркуй: У голові паморочиться. – “Я хочу бути здоровим. Стан, у якому я перебуваю, суперечить моїй волі. Він мені нав’язаний. Отже, я не можу його змінити”. Неможливість як усвідомлення паралізованої волі теж певною мірою пов’язана з фатальністю. Адже людина схильна усвідомлювати себе активним перетворювачем дійсності. І для того щоб вона відмовилася від активної діяльності, потрібні вагомі підстави. Такою, зокрема, є і визнання, усвідомлення фатальності. Наприклад: Ніколи нікому народи спинити в путі не дано! (В.Сосюра). – Міркуй: Хтось хоче спинити народи в путі. Але нікому ніколи це не вдавалося, бо це ні від кого не залежить, не є ні в чиїй силі. Такий стан справ невідворотний, отже, змінити його неможливо”; [Чи не щодень до сповіді стаю, та] жодної мені нема покути! (В.Стус). – Міркуй: “Я хочу спокутувати гріх на сповіді, але мені це не вдається, це від мене не залежить. Наді мною тяжіє фатум. Отже, я не можу спокутувати гріх.”

Загалом значення, що твориться структурною схемою безособових конструкцій, позначається і на характеристиці суб’єкта безособових речень. Він є пасивним учасником дій, процесів чи носієм станів, що від нього не залежать.

Пасивність суб’єкта у безособових реченнях маркується формами непрямих відмінків [7,с.49]. Наприклад: [Ми є тому, що] нас не може бути (Л.Костенко) – суб’єктна лексема ми вжита у формі родового відмінка; Вище над природу нічого не може бути (В.Винниченко) – cуб’єктна лексема ніщо вжита у формі родового відмінка; [Чи не щодень до сповіді стаю, та] жодної мені нема покути (В.Стус) – суб’єктна лексема я вжита у формі давального відмінка; Марії не спиться (І.Вільде) – суб’єктна лексема Марія вжита у формі давального відмінка.

Позиція суб’єктної лексеми може бути не заміщена. Наприклад: І миті жодної не можна повернути, [щоб заново, по-іншому прожить] (В.Симоненко); Не можна любити не поважаючи (І.Вільде). Як правило, незаміщеною є позиція узагальненого суб’єкта.

Саме "відсутністю вказівок на суб’єкт виражається узагальнено-особове значення", яке виникає, "коли нейтралізуються протиставлення (я-ти-вона; тепер-до-після; тут-не тут) і мають місце значення "всі, будь-хто" для персоналізації, "завжди" – для часової і "всюди" для просторової локалізацій [8,с.84]. Наприклад: Жалю жалем не можна угасить (Б.Лепкий); Не можна брати істину в оренду і сіяти на ній чортополох (Л.Костенко); Та не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль (Л.Костенко); [Не прошу любові ані ласки – бо] любові випрохать не мож… (Б.Лепкий). Такі конструкції репрезентують узагальнене значення про неможливість реалізації в дійсності волі суб’єкта чи здійснення певного стану справ. Констатована неможливість постає як наслідок узагальнення досвіду багатьох людей, а отже, сприймається носіями мови як незаперечна істина. Таким чином, осмислення зв’язку суб’єктивно-модального значення неможливості із семантикою безособовості виявляє зв’язок семантики неможливості із семантикою узагальнення.

Отже, семантика структурної схеми безособових речень органічно пов’язана, провокує суб’єктивно-модальне значення неможливості. У прямих висловленнях, побудованих за схемою безособових речень, це значення, як уже зазначалося, само собою виражається ще й модальними лексемами. Водночас у непрямих висловленнях, де їх немає, формування семантики неможливості зумовлене специфічним лексико-семантичним наповненням предикатної позиції. Відповідно виділяються безособові конструкції, предикатні позиції яких заповнюють:

1) лексеми на позначення станів психофізіологічного неспокою (не віриться, не спиться, не лежиться, не сидиться). Наприклад: Мені в ту ніч чогось не спалось; В отаку місячну ніч не лежиться на верблюдосхожому ліжкові, [коли в грудях хор соловейків співає] (Із творів В.Винниченка); Щосуботи, по роботі, не сидиться паруботі; Чогось уже не п’ється одному (Із творів Л.Костенко); [Я не посмів не повірить йому], але ж… щось не вірилось (В.Винниченко);

2) лексема не дано. Наприклад: [Росли ми в дощ, не слухали ще лекцій, для нас “учора” вже було "давно"], і неповторний смуток ретроспекцій було ще нам осмислить не дано (Л.Костенко); Він знав таке, що нам не дано знати (Леся Українка); Ніколи нікому народи спинити в путі не дано! (В.Сосюра); Либонь, для тебе не дано вартнішого зазнати за цього, [що спішить вікно, як світ, заколисати] (В.Стус);

3) заперечна дієслівна екзистенційна лексема не бути з обов’язковим об’єктним поширювачем у формі родового відмінка. Наприклад: І вже віки нема од вас рятунку (Л.Костенко). Нема йому (зрадникові) прощення (Б.Грінченко); Йому вже в це місто нема вороття (Л.Костенко); [Чи не щодень до сповіді стаю], та жодної мені нема покути (В.Стус); [Бо він народ]. Йому нема заміни (М.Вінграновський); І нема на це ради, [як нема ради на смерть] (І.Вільде); А коли ми вирушали, не було нам стриму… (Л.Костенко).

Стани психофізіологічного неспокою, на позначення яких вживаються предикатні лексеми не віриться, не спиться, не лежиться, не сидиться, не співається тощо, Н.Д.Арутюнова визначає як неконтрольовані, зауважуючи, що вони – “самодостатні, не залежні від людини” [2,с.806]. Самодостатність, незалежність від людини тяжіють до тієї ж фатальності. Фатальність у тому, що людина хоче і намагається реалізувати свою волю (досягти бажаного стану), але, незважаючи на все, їй це не вдається. Наприклад: [Я не посмів не повірить йому], але ж… щось не вірилось (В.Винниченко). - Міркуй: “Попри те, що я повірив, старався повірити, бо мусив, таки не можу повірити до кінця, щось не дозволяє”. Мовець змушений визнати неможливість досягти бажаного стану, фатальну зумовленість ситуації. Отже, лексико-семантичне оформлення підтримує те загальне значення фатальності, що творить семантика структурної схеми безособових речень.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар