Слово о полку Ігоревім. Мова твору, Детальна інформація

Ой на морі, на морі синенькім,

Там плавала біла лебедонька

Із маленькими лебедятами.

Де ся взяв сизопірий орел,

Став лебедку бити й забивати,

Стала лебедка до його промовляти:

“Ой не бий мене, сизопірий ороньку,

Скажу я тобі всю щирую правдоньку...”

Чи не цю метафору використав автор “Слова” в зачині, де пальці порівняв з десятьма соколами, а струни зі зграйкою лебедів? – “Боянъ же, братіє, не десять соколовъ на стадо лебедій пущаше, нъ своя віщія пръсты на живая струны въскладаше; они же сами княземъ славу рокотаху.”

А ось плач Ярославни можна порівняти з українським замовлянням дівчини, що благає в Сонця для себе краси:

Добридень тобі, Сонечко яснеє,

Ти святе, ти ясне-прекраснеє.



Порівняймо зі “Словом”: “Світлое и тресвітлое Сълнце! Всемъ тепло и красно еси! Чему, господине, простре, гарячюю свою лучю на лады воі?”

Багато дослідників помітили в плачі Ярославни риси, притаманні саме українським голосінням. Про це пише також І. Огієнко. Не виключено, що співець “Слова” чув подібний плач і використав його в поемі. Це ніби похоронне голосіння в поєднанні зі зверненням до сил природи врятувати коханого чоловіка і його воїнів.

С. Гординський порівнює заклик до Ярослава Осмомисла в “Слові” з українським замовлянням, записаним П. Чубинським: “Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі і Києвські престоли. Замкни й моїм ворогам губи і губища, щоки і пращоки, щоб вони на мене народжену, хрещену і молитвовану, рабу Божую – зубів і очей не витріщали, гніва в серці не мали, щоб усі поважали і в добрих мислях мали.”

У “Слові”

высоко сідиши на своемъ

златокованном столі

затворивъ Дунаю

ворота

отворяєши Кіеву врата

стріляй, господине,

Кончака

У замовлянні

сидиш на коні буланому,

на сідлі соколиному

замикаєш ти комори,

дворці

замикаєш.... Києвські престоли