Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки, Детальна інформація

Математичні операції, які використовувались економістами того часу обежувались простими диференційнми обчисленнями. При цьому економічні функції вважались диференційованими та неперервними. Оптимальний стан описувався максимальним або мінімальним значенням певного показника при відповідних значеннях функції. Гранчні значення це не що інше як похідна функції, що виражає певний економічний процес. Так за допомогою похідної формалізуються поняття граничних витрат, граничного доходу, граничного продукту, граничного прибутку тощо. Наприклад, гранична корисність у математичному виразі має вигляд першої похідної від функції корисності (яка виражає залежність сукупної корисності від кількості спожитого блага) по кількості цього блага. Іншими словами математичний вираз граничної корисності показує, що це поняття виражає зміну сукупної корисності, або її приріст при зміні споживання блага на одиницю.

Для функцій із декількома змінними, як наприлад виробнича функція, яка має змінні капітал і праця, граничний аналіз здійснюється за допомогю частинних похідних.

Крім того такий аналіз економічних процесів наочно показує причини існування економіки як явища: відносна рідкість благ та ресурсів для їх вироблення обумовлює існування альтернативних можливостей використання обмеженої кількості ресурсів для отримання певного продукту та альтернативні шляхи задоволення потреб при обмеженому бюджеті. Ці положення про альтернативну вартість є вихідними засадами сучасної економічної теорії: не можна задовольнити потреби одного без нанесення шкоди іншому та неможливо виробити додаткову одиницю одного блага щоб не пожертвувати при цьому виготовленням певної кількості іншого. За допомогою граничних величин питання про оптимізацію виробництва та споживання набуває точного математичного виразу .

Теорія граничної корисності.

Найбільш вагомий вклад в розробку ідей маржиналістів внесла австрійська школа політекономів, представлена професорами віденського університету Карлом Менгером (1440-1921), Євгеном Бем-Баверком (1840-1921) та Фрідріхом Візером (1851-1926). Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійської школи був суб’ективно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їх факторів.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія, яка отримала назву теорії граничної корисності. Прийняті на той час економічні поняття “товар” і “вартість” були замінені на “благо” і “цінність”. Карл Менгер та його колеги оголосили неправильною теорію про те, що праця є єдиним джерелом вартості, надаючи терміну вартість суб’єктивного змісту, за що теорію піддавали жорсткій критиці прихильники трудової теорії вартості, звинувачуючи новаторів у суб’єктивізмі. Менгер вважав, що цінність блага радикально залежить від потреби в ньому споживача, тобто цінність визначається обставинами, в яких знаходиться суб’єкт та його особистими уподобаннями. Більш того, австрійські науковці визначили, що причини виникнення цінності блага- це його рідкість або недоступність.

Розвивиючи далі свою теорію, політекономісти австрійської школи дійшли висновку, що благо може мати для споживаа певну цінність лише тоді, коли воно приносить певне задоволення; таким чином було використано поняття корисності, введене Германом Госсеном (1810-1858). Аналізуючи далі поведінку споживача Бем-Баверк у “Основах теорії цінності господарських благ” підсумував і докладно виклав наукові здобуття австрійської екномічної школи. Для оцінки індивідуальної корисності він пропонує ранжувати блага за ступенем їх необхідностї і тоді гранична кориснвсть буде корисністю того найменшого за необхідністю блага, яке буде останнім у ряду благ, розвиваючи далі цю ідею він доходить висновку, що цінність блага є поєднанням корисності, яку воно має для споживаа, та його відносної рідкості.

На основі теорії корисності було виведено положення про спадаючу граничну корисність, яка прямо пов’язана із припущенням про залежність корисності від рідкості благ: при споживанні певного блага корисність кожної наступної одиниці менше ніж корисність попередньої. Тобто сукупна корсність зростає спадаючими темпами до певного рівня насичення, після досягнення якого гранична корисність дорівнює нулю або набуває від’ємного значення.

Стенлі Джевонс (1835-1882) на основі теорії корисності сформулював теорему, яка отримала пізніше його ім’я: при раціональному споживанні ступені корисності придбаних благ пропорційні до їх цін, тобто корисність блага із вищою ціною більше. Праця впливає на обмінні пропорції благ непрямо: зростання прикладання праці збільшує корисість даного блага і таким чином зменшує його граничну корисність.

<

`

\x1618\xFB68\x9156\x3600\x8108\x2A3E\x4301\x184A\x6D00\x2248\x7304\x2248\x3A04Вчення про корисність мало колосальний вплив на економічну науку; спростувавши теорію трудової вартості благ, воно дало грунтовне поясненя природи цінності благ з точки зору споживача. На основі теорії спадаючої граничної корисності побудовано такий розділ мікроекономіки як аналіз поведінки споживача.

Співвідношення граничних корисностей двох благ має назву граничної норми заміни і виражає кількість одного блага, якою споживач згоден пожертвувати заради додаткової одиниці іншого блага і дорівнює співвідношенню цін цих благ (теорема Джевонса) використовується для знаходження стану рівноваги споживача. Рівновага спостерігається тоді, коли відношення корисностей та цін благ рівні між собою, тобто корисність на одиницю витрачених грошей однакова для обох благ.

Теорії граничності набули широкої популярностї та визнання серед провідних економістів свого часу, спричиняючи чималий вплив на розвиток економічної теорії. Не могли вони не зацікавити і економістів України. Так перша наукова робота всесвітньо відомого українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865-1919) “Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их ценности” була присвячена саме використанню теорії граничної корисності, в своїй роботі він писав, що цінність блага у короткостроковому періоді визначається його пропозицією та попитом на нього, а у довгостроковому періоді треба враховувати затрати на працю. Таким чином Туган-Барановський провів синтез теорії граничної корисності та трудової вартості благ.

Інший видатний український економіст та математик Євген Слуцький (1880-1948) також зацікавився теорією граничної корисності, присвятивши цій темі роботу “Теорія граничної корисності”. Спираючись на математичне підгрунтя теорії граничної корисності Євген Слуцький пішов далі у аналізі поведінки споживача і присвятив цій темі роботу “До теорії збалансованого бюджету споживача”, у якій він проаналізував ефекти доходу та заміщення при зміні ціни блага; на основі рівняння попиту Слуцького він вивів граничний приріст попиту при зміні ціни як суму граничного приросту попиту при фіксованому “меню” , тобто фіксованому бюджеті та граничного приросту попиту за зміни доходу за умови, якщо ціна незмінна.

Теорія граничної продуктивності.

Теорію граничної продуктивності започаткував американський економіст Джордж Кларк (1847-1938), він запропонував новий підхід до вивчення політекономії з метою наближення її до точних наук, розділивши економічну теорію на статику- аналіз стану рівноваги, та динаміку- вивчення економічного розвитку.

Дотримуючись теорії граничної корисності, він дещо доробив її. “Закон Кларка” полягає в тому, що корисність благ розпадається на складові елементи, після чого цінність блага визначається сумою граничних корисностей всіх його складових. Але найважливішим його внеском до економічної науки було створення теорії граничної продуктивноті праці та капіталу, цікаво, що він та Бем-Баверк були єдиними економістами своєї доби, кому вдалось зробити вагомий внесок в економічну теорію не використовуючи знання математики.

Кларк довів, що в процесі виробництва спостерігається спадаюча гранична продуктивність таких факторів виробництва як праця та капітал (по аналогії до закону зменшення родючості землі), тобто підвищення окремого фактору виробництва при фіксованому іншому, дає спадаючий приріст продукції на кожну додану одиницю. Це означає, що кожний додатковий робочій при незмінному капіталі буде збільшувати сукупний продукт на меншу величину ніж попереднй. З допомогою такого підходу, Кларк розділяв сукупний продукт на продукт капіталу та продукт праці, визначаючи продукт праці як те, що виробив “граничний робочий”, а продукт капіталу як те, що становить різницю між сукупним продуктом виробницва та продуктом праці, визначаючи в такий спосіб частки доходу, які повинні належати робочим та капіталістам відповідно (у пропорції, яка визначається співвідношенням граничної продуктивності праці до граничної продуктивності капіталу).

Довівши це, Джордж Кларк спростував думку Мальтуса та Рікардо про те, що “природня” заробітна плата працівника визначаєтья вартістю засобів, необхідних для підтримки його існування та тезису Маркса про експлуатацію робочого капіалістом.

Спираючись на свою теорію, Кларк виводить умови статичної та динамічної рівноваги. При статичній рівновазі ціни на продукт дорівнюють граничним видаткам виробництва, прибуток та додатковий продукт відсутні. Виникнення та застосування нових технологій може збільшити граничний продукт факторів виробницва або зменшити граничні витрати, тоді при динамічій рівновазі вникає тимчасовий прибуток, який потім зникає при досягнені нової статичної рівноваги. При кожному такому стані рівноваги фактичний випуск продукції наближається до потнеційного, невеликі відхилення від якого усуваються ринковою саморегуляцією.

Підсумовуючи роль теорії граничної продуктивності слід сказати, що вперше сукупний продукт був поділений на продукт праці та продукт капіталу, причому стало можливим кількісне обчислення частки, що належить робочім та власникам капіталу. При подальшому розвитку економічної думки поняття граничної продуктивності були використані при дослідження процесу виробництва в умовах досконалої конкуренції та монополії, де вони визначають ефективність виробничого процесу; за допомогою граничної продуктивності визначається чи є виробництво прибутковим, чи треба його розширювати або закривати.

Формування неокласичного напрямку.

Альфред Машалл (1842-1924) узагальнив, доповнив та систематизував результати маржиналістської революції. Саме він використав поняття про граничні велични для широкого використання математики в економічних дослідженнях. Внесок Маршалла до розробки цього напрямку в економіці назвали Маршаліанською революцією, а новий, оснований на використанні математики підхід до розвязання зекономічних задач отримав назву неокласичного напрямку, оскільки Маршалл синтезував здобуття класиків із теоріями граничності.

Неокласики оголосли предметом своїх досліджень “чисту економіку”, яка не залежть від суспільної форми її організації; разом з цим вводиться поняття “економічної людини”, яка намагається максимізувати свій прибуток та корисність та мінімізувати свої зусилля для отримання бажаного результату, тобто людині приписується раціональна поведінка. При дослідженні окремих господарських одиниць застосовувались граничні величини, які характеризують ефект від додаткової одиниці споживання (гранична корисність) або затрат додаткової одиниці вробничого фактора (гранична продуктивність).

Альфред Маршалл зробив велкий внесок до неокласчного напрямку, який має широке застосування і тепер: він надав нового тлумачення видаткам виробництва: виключив із них видатки на засоби виробництва і додав прибуток капіталістів.

Маршалл вважав себе послідовником Рікардо і тому намагався поєднати його вчення ро вартість з субєктивістською теорією граничної корисності. Намагаючись розробити універсальну економічну конепцію на основі поєднання таких різних економічних теорій як теорія трудової вартості та теорія граничної корисності, він стикнувся із однобічністю обох цих концепцій: трудова теорія вартості вважала ціну лише грошовим виразом вартості- трудових видатків виробництва, а теорія граничної корисності бачила у ринковій ціні лише прояв субєктвних оцінок товарів покупцями. Намагаючись подолати це протиріччя він дійшов висновку, що в процесі утворення ринкової ціни неправильно надавати переваги виключно пропозиції продавця або попиту покупця., тому в ценр досліджень він поставив формування на різних ринках благ ціни як результуючої взаємодії попиту та пропозиції, тим самим збагативши економічну науку більш глибокм аналізом взаємозвязку виробництва і обміну на основі функційного методу дослідженя. Поставивши в центр своїх пошуків ціну як найважливіший елемент ринкової економіки він дійшов висновку, що з одного боку ціна визначається крисністю продукту для споживача- ціна попиту, а з другого боку ціна залежить від видатків вробництва- ціна проозиції. Ринкова ж ціна- вартість це результат ціноутвоення; графічно це перетин кривих попиту та пропозиції.

Іншим науковим здобуттям Альфреда Маршала було виведення закону попиту: кількість блага, яку покупці згодні придбати обернено пропорційна до ціни блага. В контексті співвідношення ціни та корисності блага він вводть поняття соживчого надлишку, як додаткової суми до сплачуваної ціни, яку споживач згоден заплатити замість того щоб відмовитись від споживання блага.

Ці положення, які стали основою для формування сучасної економічної теорії Маршалл виклав у роботі “Principles of Economics”.

Висновки.