Державне регулювання територіальних організацій продуктивних сил., Детальна інформація

У той же час в ядрі зберігаються деякі рутинні галузі -переважно пов'язані з обслуговуванням базових. Заповнення робочих місць у таких малопрестижних галузях, непривабливих для корінного населення, відбувається в основному за рахунок залучення робочої сили ззовні, тобто з районів напів-периферії та периферії. Окрім того, центр викачує і частину наявного там висококваліфікованого персоналу, що веде до подальшої "ерозії" робочої сили. У результаті всіх цих взаємодій, незважаючи на постійне підтягування периферії, розрив між нею та центром зберігається. Під час еволюції всієї територіальної системи при зміні стадій економічного розвитку, відносини між центром та периферією неминуче переводяться на новий якісний рівень, хоча по суті і не змінюють свого змісту. Це свідчить про стійкість і гнучкість системи "центр-периферія", її спроможність зберігати свої властивості в різних соціально-економічних умовах.

Парадигма модернізації поступилась місцем парадигмі залежності та взаємозалежності. Отримало широке розповсюдження поняття "пов'язано-залежного розвитку" різних регіонів. З'явилося багато теоретичних побудов, похідних від концепції "центр-периферія".

Розподіл праці між трьома головними елементами світової системи- ядром, напівпериферією і периферією -здійснюється за рахунок їх спеціалізації на певних типах продукції чи виробничих процесів (капіталомісткої та високо-технологічної в ядрі й трудомісткої на периферії).

Ядро та периферію, відрізняє переважання специфічних процесів: ядро експлуатує - периферію експлуатують; ядро відрізняється порівняно високим рівнем заробітної плати, диверсифікованою структурою економіки, застосуванням прогресивних технологій, а периферії властиві низький рівень заробітної плати, простіша економічна структура та використання примітивніших технологій.

На думку відомого американського економіста Джефрі Сакса сьогодні світ розділений не ідеологічно, а технологічно [5]. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15 %

її населення, практично забезпечує решту світу технологічними інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології у свою систему виробництва та споживання. І остання частина, яка складається приблизно з третини жителів планети, є технологічно відірваною - вона і сама не створює інновації, і закордонні технології не впроваджує.

Як можна бачити з рисунка, межі цих регіонів не завжди збігаються з національними кордонами. Приміром, технологічно відірваний регіон включає південну Мексику й частину тропічної Центральної Америки, країни, що межують з Андами, значну частину тропічної Бразилії, тропічну Центральну Африку, велику частину колишнього Радянського Союзу за винятком районів, що межують з ринками Європи й Азії, віддалені частини Азії, такі, приміром, як деякі штати Індії, розташовані в долині Ганга, відрізані від світу Лаос і Кампучія, а також провінції Китаю.

Необхідно відзначити, що нові кордони світу не є фіксованими: чимало технологічно відірваних регіонів можуть швидко стати технологічними послідовниками, а деякі з середньої групи (Тайвань, Південна Корея, Ізраїль) уже стали провідними новаторами.

Однак розрив у технологіях подолати значно складніше, ніж розрив у капіталі. Регіони, які володіють досконалішими технологіями, мають переваги при розробці нових інновацій:

нові ідеї часто виникають як нові комбінації вже існуючих ідей. Багато нових ідей народжуються як ланцюгова реакція інновацій. Але, так само, як і для ядерної реакції, для цього насамперед потрібна критична маса ідей і технологій.

Ясна річ, технологічна могутність економіки залежить не тільки від її власних інновацій, а й від спроможності впроваджувати технології, розроблені в інших країнах. Це можна зробити трьома основними шляхами. Країни можуть імпортувати технології у формі капіталу та споживчих товарів (мобільні телефони, факси, персональні комп'ютери, вакцини). Вони можуть купувати ліцензії на виробництво цих технологій у власників відповідних патентів. І, нарешті, вони можуть залучати до себе прямі іноземні інвестиції, завдяки чому багатонаціональні компанії зі своїми технологіями створюють виробництво на їхній території. У кожному випадку країни виграють від того, що експортери платять за імпорт технологій (чи сплачують дивіденди на чужоземні інвестиції).

Усі країни, що розвиваються, на думку багатьох економістів, однаково добре розташовані для того, щоб переймати технології з-за кордону. Однак, насправді, це далеко не так. Незалежно від каналу запозичення технологій велике значення має географічне розташування. Кращі імпортери технологій тяжіють до великих ринків чи основних морських шляхів, або і до перших, і до других. Технології легко перетинають кордони таких країн, як Мексика, або Польща й Угорщина, що сусідять із Європейським союзом, або Китай, Сінгапур і Гонконг, які мають вихід до моря, портових міст Південно-Східної Азії та прибережних штатів південної Індії. Значно складніше їм дістатися до віддалених гірських районів (країни, що примикають до Анд), країн, що розвиваються, які не мають виходу до моря (Центральна Азія), чи регіонів, розташованих на значній відстані від морських портів.

Екскурс теорією "центр-периферія" є певною мірою переконливий і служить сильною підтримкою позиції "неін-тервенціоналістів". Але реальність існування урядової регіональної політики практично в усіх країнах світу змушує рахуватися з нею, як з фактором розташування. У підсумку він проявляється у впливі на величину виробничих витрат, виступаючи одним із чинників її територіальної диференціації.

5. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Поповкін В. А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. - К.: Наук. думка, 1993.

2. Буржуазная региональная теория й государственно-монополистическое регулироваиие размещения производи-тельньїх сил (критический анализ). - М.: Мьісль, 1981.

3. Леш А. Географическое размещение хозяйства: Пер. с. англ. - М.: Издательство иностр. литературьі, 1959.

4. Смирнягин Л. В. Региональная политика России // Изв. РГО, 1996. - Т. 128. - Вьш. 3. - с. 29.

5. Региональньїе исследования за рубежом. - М.: Наука, 1973.

6. Грицай О. В., Иоффе Г. В., Трейвиш А. Ч. Центр й пе-риферия в региональном развитии. - М.: Наука, 1991.

7. Сорокина В. Региональная политика в Великобрита-нии//МЗиМО. -1996. -№6. -С. 136.

8. Знтов Р. Мир денег. - М.: АО Развитие, 1992.

9. Павлова М. А. Региональная политика Франции. - М.:

Наука.

10. Управление региональньши программами в США й Канале. -М.: Наука. 1983.

11. Территориально-производственньїе комплекси:

Нижнєє Приангарье / М. К. Бадман, В. Д. Ионова, В. Ю. Малов й др. - Новосибирск: Наука, 1992.

12. Государственно-монополистический капитализм й размещение производительньїх сил. - М.: Наука, 1981.

13. Зимин Б. Н., Одессер С. В. Зволюция старопромьіш-ленньїх районов развитьіх капиталистических стран й использование результатов ее изучения для условий СССР // География й проблеми регионального развития. - М., 1995. -С. 220-235.

14. Кузнецова Н. Г1. Концепция "периферийной зкономи-ки" й особенности зкономического роста в "центре" й на "нериферии" // Вестник Санкт-Петербургского университета. - Серия 5. - Зкономика. - 1995. - Вьіп. 2. -. 69 - 75.