/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

"Власність як економічні відносини та право", Детальна інформація

Тема: "Власність як економічні відносини та право"
Тип документу: Реферат
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2998
Скачати "Реферат на тему "Власність як економічні відносини та право""
Сторінки 1  
1 Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУУ „КПІ” Рефератна тему Власність як економічні відносини та право. Виконав ст-т гр.4301 Литвиненко О.М. Перевірив Павленко Київ-2002-План.1. Економічне і юридичне розуміння власності;2. Привласнення та відчуження;3. Особливість землі як засобу виробництва;4. Тип власності, форма власності;5. Юридична форма, правова формаСоціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина - людина".Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина - річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин.Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допоможе аналіз їхньої структури. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими і структуро-визначальними критеріями: внутрішньо-генетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типами, формами та видами власності.Найважливішою для розкриття сутності відносин власності і водночас найскладнішою для розуміння є структура власності з внутрішньо-генетичної точки зору. Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів - основа відносин власності.Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.Розпорядження - здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.Користування (використання) - процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визначальними. Парною категорією привласнення є відчуження.Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.Отже, процеси привласнення і відчуження - це дві діалектичні сторони сутнісних відносин власності. Протиріччя в системі "привласнення - відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.Обирати ті чи інші форми привласнення і відчуження економічних суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні обставини. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів. Переважання тих чи інших методів визначає політику "пряника" чи "батога" з боку власника до невласника.За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. 5). З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітнішої функціональної спрямованості.Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Серед них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності - предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продуктивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і результатів виробництва.Для доцивілізаційного етапу розвитку людства таким об'єктом було природне середовище - земля, тваринний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх привласнення - первісною людиною.Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відокремлений засіб її виробничої діяльності.Особливість землі як засобу виробництва полягає в тому, що вона не є результатом людської праці. Відомий англійський економіст XIX ст. Дж. С. Мілль писав: "Оскільки основоположний принцип власності полягає в наданні людям усіх гарантій на володіння тим, що створено їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній ощадливості, цей принцип неможливо застосувати до того, що не є продуктом праці - до оброблюваної субстанції землі» *. Земля не створена людиною і тому має бути надбанням усіх людей. Якщо це буде інакше, то щойно народжений на світ побачить, що всі дари природи вже привласнені іншими, а тим, хто щойно з'явився, не залишилося місця. Зрозуміло, що це вже є певною несправедливістю. Тому "держава може виступати у ролі єдиного землевласника, а землероби мають бути орендарями, що отримують свої ділянки на підставі строкового чи безстрокового договору" .На ранніх ступенях розвитку людського суспільства земля не була об'єктом індивідуального, приватного привласнення. Л. Морган зазначав, що колективна власність на землю була загальним явищем у варварських племен. М. Ковалевський у "Нарисі походження і розвитку сім'ї та власності" (М., 1939, с. 56) також писав, що етнографія та історія свідчать, що індивідуального присвоєння землі та її продуктів на перших ступенях розвитку людства не існувало.Проте в історичних межах аграрної цивілізації у різних районах земної кулі відповідно до природнокліматичних та інших умов виробництва сформувалися три локальні цивілізації - азіатська, антична і германська, яким була притаманна специфіка щодо власності на землю.В умовах азіатської цивілізації зберігалася суспільна (племінна чи общинна) власність на землю. В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю. У германській цивілізації дістала розвиток змішана форма власності - власником землі виступали одночасно община (сім'я) та глава сім'ї. Зазначена диференціація в подальшому зумовила й специфіку різноманітних локальних форм аграрної цивілізації, за якої власність на землю стала основою всієї економічної структури.Принцип різноманітності форм власності на землю як важливого засобу виробництва сприяє стабільному розвитку економічної системи. Про це не слід забувати в умовах сьогодення України - країни з великими потенційними можливостями розвитку сільськогосподарського виробництва, коли точаться гострі дискусії щодо власності на землю.У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і передусім їхня найреволюційніша частина - знаряддя праці. Концентрація індустріальних засобів виробництва прискорила розрив між працею й власністю, відокремлення робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання. Засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною у економічній системі.Принципово нових рис набувають відносини власності у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням пост-індустріальної структури виробництва. Йдеться передусім про те, що домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання на відміну від робочої сили, що використовується у традиційних галузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого носія, перестає бути товаром у традиційному розумінні. Водночас і в структурі інформаційної економіки відбуваються зміни, процеси деконцентрації, індивідуалізації виробництва та інші перетворення, що у сукупності призводять до все більшого знецінення економічних засад, на яких в епоху індустріалізму ґрунтується відчуження від трудівника продуктивної сили праці, всебічно розвивається індивідуально-приватна власність капіталу на засоби виробництва.Отже, логіка розвитку країн, що досягли найвищого рівня економіки, вказує на історичну обмеженість класичної за своїм змістом індивідуально-приватної власності на засоби, виробництва. Більше того, докорінна перебудова економічних відносин у країнах соціальне орієнтованої ринкової економіки здійснюється на ґрунті глибоких якісних змін передусім у структурі саме цієї форми власності. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі "дифузії", "розпорошення" власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.Експертні оцінки західних спеціалістів доводять, що якщо робітникам корпорацій належить менше ніж 15 відсотків акцій, то ефективність функціонування підприємства знижуватиметься. Саме поєднання праці та власності є могутнім стимулом економічного зростання, основою розвитку особистості людини і запорукою для виходу економічної системи на рівень загально цивілізаційних принципів розвитку.Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами. Цю структуру можна охарактеризувати як інтегральну щодо попередньо розглянутих структур. Тип, форму, вид власності не можна зрозуміти без аналізу відносин привласнення, взаємодії суб'єктів власності, системи її об'єктів.Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва.Форма власності - це стійка система економічних відносин, господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання. сучасна економічна система характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами.Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання - один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб'єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма власності може реалізовуватись через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з'явились нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.Водночас одна й та сама форма господарювання може реалізуватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, оренди, акціонування.Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання. У зв'язку з цим природно постає питання: в чому ж сенс історичної еволюції сутнісної основи власності? Відповідь на нього можна дати лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Йдеться про те, що кожний новий, більш високий за своїм змістом ступінь у розвитку відносин власності має розглядатися з позицій якісної зміни у способі взаємодії людини з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку людської особистості. З цих самих позицій слід аналізувати розвиток функціональних форм власності. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися залежно від того, чи містить її структура можливість утворення з урахуванням досягнутого рівня продуктивності праці людини оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу інтересам її всебічного розвитку. Говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку часу можна лише на підставі аналізу всієї сукупності форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин. Що ж становить основу розвитку процесу формоутворення власності, які об'єктивні фактори визначають структуру й принципи утворення її функціональних форм і видів?Кожна функціональна форма власності має відображати передусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об'єкта індивідуальної власності людини. У процесі формоутворення власності будь-які "забігання" вперед (як і відставання) порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, врешті-решт, гальмують соціально-економічний прогрес.Водночас положення про об'єктивну зумовленість процесу формоутворення власності рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовимірну структуру. Такими самими є й причинно-наслідкові зв'язки, що визначають логіку їх розвитку. Відносини власності не є винятком. Вони зазнають впливу не одного, а широкого спектра соціально-економічних і політичних, внутрішніх та зовнішніх факторів, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства.Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому вигляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку.Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі й приватної. -Слід звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кількісними і якісними параметрами, сферами функціонування і цільовою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм власності, що означає діяльність суб'єктів в однаковій системі прав, обов'язків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип також не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу і обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності.Власність в дії - це процес її реалізації в економічній і соціальній сферах, в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов'язані і взаємообумовлені аспекти, результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих теорій сучасного напряму економічного аналізу - неоінституціоналізму.Право власності - це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись і існувати не можуть. Вони лише закріпляють реально існуюче чи потенційно можливе економічне явище.Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" - правила коректної економічної поведінки щодо майнових відносин, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взаємо суперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав власності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а згодом і самої економічної системи.Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Кроузом, А. Алчіаном, А. Оноре та ін.) ще на початку 60-х років нашого століття:право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;право на передачу благ у спадок;право на безстроковість володіння благом;заборона на використання способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.Іншими словами, власність - це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.ЛітератураЗа редакцією докторів екон. Наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Несторенка. Основи економічної теорії (політ-економічний аспект). - Київ: „Вища школа”- „Знання” ,1999.
Сторінки 1  
Коментарі до даного документу
Додати коментар