Малларме Стефан (біографія), Детальна інформація

Мовою Малларме поезія, яка відкриває таємниці й здійснює дива, начебто набуває єдиного, божественного начала, покликаного надихати земний світ, відроджувати людство до ідеального, досконалого життя. У вірші поезія персоніфікується, обожнюється, зводиться у ранг Матері, Годувальниці, чий тихий голос мелодійніший за віолу. Проте в цей мотив вплітається трагічна нота, яка пов'язана зі світосприйняттям поета. Він, відхрещуючись від абсурдної дійсності, поринає в марення внутрішнього світу, відокремлює Поезію-Красу від Правди-Дійсності.

Розвиваючи культивований парнасцями ідеал досконалості, Малларме перетворює поезію на орієнтовану на інтуїцію музику, яка уникає конкретності, а саме rPQЮ співзвуч навіює різноманітність символічних образів. Для того щоб висловити несказане, поет ускладнює синтаксис, порушує мовленнєвий ряд інверсіями, використовує несподівані словосполучення, порушує звичайні норми задля асоціативної стислості та ритмічної Музичності. Цілісність вірша - у нерозривній єдності контрастних планів зображення: піднесеного і ницого. Мова вірша - умовно символічна, складається із загадкових натяків і визначень. Холодна льодянистість - характерна особливість манери оповіді Малларме, бо поезія для нього - якась загальна і недосяжна мета.

“ЛЕБІДЬ”

Тема сумної, але, безперечно, прекрасної долі поета найповніше осмислена в одному з найкращих сонетів пізнього періоду творчості "Лебідь". У розкритті теми автор вдається до дивовижних за своєю інтелектуальною насиченістю і образністю узагальнених символів. Створює вірш рушійна метафора, яка не декламується, а ніби співається. Сфери об' єктивного (лебідь, який вмерз у прозорий лід покинутого озера) і суб'єктивного (поет) переплітаються, утворюючи символічну двоєдність. Приречена на страждання душа поета "запозичує" із зовнішнього світу явища, які спроможні передати її стан. Страшна, безмежна туга звучить У кожному слові вірша. "Тремтяча шия" лебедя "снить у білій агонії", надій більше немає, щоб "заспівати про край омріяний і прибраний у шати", бо "навкруги нудьга і крижані світи". Трагізм, характерний для героїв ранньої лірики поета, змінюється тут на м'який, мудрий смуток.

Володіючи особливою духовною енергією, Малларме прагне надати поезії магічної значущості, гідної світобудови.Самотність пробуджує у поета уражену гордість. Хоча лебедя скували "крижані світи", він "вкрив своє ясне чоло презирства гордим сном У марному вигнанні". Малларме проголошує не презирство до оточення, а незворотність духовного сходження і культури. Сама поезія французького метра символізму - це постійне утвердження пріо- ритету культури, доказ знищення матерії силою духу.

Сонет "Лебідь" - наочне підтвердження новаторства поета. На тлі французької поетичної традиції, де панували риторика і як її зовнішнє вираження - 12-складовий олександрійський вірш, твір Малларме сприймається як виклик, з його інверсіями, звертаннями, підрядними ре- ченнями, які порушують лінійну структуру фрази, зі старанно обробленою метричною системою, із прозорістю та : барвистістю слова і мелодійністю.

Утверджуючи тезу про те, що у поезії завжди повинна бути загадка, поет будує сонет на поступовому розкритті таємниці, викликаючи у читача п:вні ху.дожні образи. Його прихованою метою було проити крізь товщу буття і тим самим приєднатися до абсолютного ідеалу. Для цього він використовує слова, які неначе вислизають із власної звичайної семантики і стають асоціативними, образами, символами.

Переклад Миколи Терещенка майстерно передає атмосферу вірша, його образність та логіку структури:

Безсмертний, чарівний, скажи, невинний, ти

Ударами крила чи зможеш розламати

Це озеро міцне, де мріє крізь загати

Прозорих зльотів лід, у сяйві красоти?

Як лебедю в житті цей сон перемогти?

Немає більш йому надії заспівати

Про край омріяний і прибраний у шати,

Коли кругом нудьга і крижані світи.

Тремтяча шия снить у білій агонії,

Розбити б простір той, що в інеї завії!

Але гнітить земля, і падає крило.

Мов привид, що застиг в блискучім пориванні,

Самотній лебідь вкрив своє ясне чоло

Презирства гордим сном У марному вигнанні.

У світову літературу Стефан Малаарме увійшов як лірик, у творчості якого відображено свідомість французької інтелігенції напередодні нового століття, ії прагнення поновити втрачену єдність художника зі світом. Невипадково один з його сучасників зауважив: "}' мистецтві Малларме - наша жива совість". "Певно, - розмірковує А. Франс, - що нам, тим, хто не вхожий до цього святилища... хотілося б, щоб творчість майстра і його вчення були не так закодовані та втаємничені. Але як не поважати цю думку - горду й ніжну, несхитну й доброзичливу? Як не піддатися чарам цього таланту, що крізь сутінки, немов коштовне каміння, випромінює сяйво, проникає нам в серце?" Під впливом естетики Малларме формувалась поетична думка багатьох поколінь (М. Метерлінк, г. Аполлінер, В. Незвал, В. Хлєбніков, М. Гумільов, А. Ахматова та ін.