Політична культура, Детальна інформація

Значна частина населення висловлює невдоволеність діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Таке багато в чому пояснюється ми-нулою ідеологічною маніпуляцією населенням. Багато політичних лідерів обіцяло, що як тільки люди позбудуться минулих ідеологічних поглядів та політичних структур, в них буде щасливе життя, засноване на букві закону. Внаслідок цього, що виборці переоцінили можливості багатьох кандидатів, оскільки реальна дійсність виявилася набагато більш суворою – триває па-діння рівня життя, зростає інфляція, безробіття й злочинність, – ілюзії швид-ко зникають і розвиваються інші аномалії суспільної свідомості і поведінки. Вони проявляються у пошуках «винних» за небажану ходу розвитку полі-тичних подій, у пошуках внутрішніх та зовнішніх ворогів, в подальшій поля-ризації населення.

Внаслідок того, що у сучасному суспільстві слабо виражена об‘єднуюча ідея, зростає роль психологічної підсвідомості. Люди об‘єднуються разом на грунті спільних емоційних цінностей, які можуть спонукати їх до руйнівних дій проти тих, кого вони вважають відповідальними за свої нещастя. Звідси повернення до старих форм державної системи – тоталітарних або автори-тарних – може знову одержати підтримку.

Таким чином, коли ми візьмемо ступінь демократичного розвитку у су-пільстві за еталон, то політична культура сучасно Украни може бути визна-чена головним чином як авторитарна з деякими демократичними та тота-літарними компонентами.

Поза сумнівом, Україна має притаманну їй політичну культуру, але в да-ний час її можна визначити як маргінальну (тобто таку, яка складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та провінційну за характером (тобто орієнтовану на місцеві, регі-ональні інтереси, за винятком ряду місць). Перспективи її розвитку поля-гають у створенні громадянського суспільства з демократичними формами правління, у пріоритеті громадянських прав і свобод, у поділі владних функ-цій,зверхності закону для усіх громадян та офіційних діячів.

3.2.Регіональні відмінності політичної культури в Україні.

Регіональність політичної культури України є важливим чинником її су-часного стану. Вчені-політологи здійснили ряд спроб дати аналіз політичної культури України після здобуття незалежності.

В окремих регіонах України спостерігаються різні прояви особливостей політичної культури. Щодо більшості проблем, опитування громадської думки дають істотну різницю у політичних поглядах громадян з таких корін-них питань, як участь у СНД, унітарна чи фееративна держава, взаємосто-сунки з Росією, царина розповсюдження української мови, подвійне грома-дянство, приватизація тощо. По-різному тут репрезентований ідеологічний спектр партій, громадських організацій та рухів, неоднакова залученність населення в політичне життя.

Так, для Ц е н т р а л ь н о ї У к р а ї н и характерним є відносно помір-ний характер політичних процесів. Політична свідомість більшості населен-ня цього регіону відома центристськими орієнтаціями стосовно Росії. Дані соціологічних опитувань показують, що виборці цього регіону у переважній більшості підтримують необхідність більш тісних економічних зв‘язків з Ро-сією, виявляючи сумнів щодо більш тісної політичної та військової інтегра-ції. Серед населення переважає думка, що Україна і Росія повинні існувати як дві дружні, тісно пов‘язані,але окремі держави. Більш ніж у будь-якому з інших місць, українці і росіяни, що мешкають у цьому регіоні, традиційно схильні до консенсусу з основних політичних і соціальних проблем.

У З а х і д н і й У к р а ї н і , що була приєднана до колишнього СРСР у 1939, 1940 та 1945 рр., процес утворення громадянського суспільства йде швидше, особливо у Галичині, завдяки традиціям неурядових організацій та колишній активності його населення у дорадянський період. Сьогодні тут найвища концентрація в Україні добровільних, громадських, молодіжних, релігійних та іншиш організацій. Рух, якого було засновано у Києві, мав найбільш активних прихильників саме у цьому регіоні. Саме українці з Га-личини здійснювали довгі мандри до Києва для того, щоби вийти на демон-страцію біля будинку Верховної Ради і надихнути уряд на рішучі дії, спря-мовані на здобуття незалежності. Їх політичні уявлення засновуються на аб-солютному приматі ідеї незалежності української держави. Крайні націона-лісти у парламенті, які перебувають у опозиції до більш помірних націонал-демократів, – майже усі вихідці з Галичини. Більшість членів УНА-УНСО, що мають воєнізовані формування, також родом із Західної України.

Але варто зауважити, що хоча галичанські українці – найбільш політично активні та найбільш націоналістично налаштовані,вони мають свої проблеми при сприйнятті їх українцями інших регіонів. На Сході можна часто чути, що вони – “не справжні” українці. Їх історичний досвід дуже відрізняється від досвіду інших регіонів, їх акцент польський, а їх гоеко-католицька церк-ва дуже близька до римської. Незважаючи на велике число політичних акти-вістів, вихідці з цього регіону мають мало міністерських посад у Києві.

Найбільш населеним урбанізованим та індустріальним регіоном України є С х і д, який включає Харківську, Донецьку, Запорізьку, Луганську і Дніпропетровську області.

Економічна киза найбільш гостро відчувається на Сході. У період здобуття Україною незалежності шахтарі Донецька та Луганська утворювали най-більш активний політичний компонент українського суспільства. Однак їх поведінський аспект участі у політичних подіях в основному мотивувався завданнями поліпшення свого матеріального становища. Значна частина на-селення цього регіону вважає, що головна причина економічної катастрофи полягає у розриві економічних зв‘язків з Росією, а єдиний вихід – їх понов-лення. Для цього регіону також важливим є факт впровадження української мови як державної, зо викликало невдоволення в основному російськомов-ного населення.

Ідеологічний спектр політичних організацій громадян тут достатньо стро-катий. Досить сильними є організації комуністичної та соціалістичної пар-тій, діють групи лівих екстремістів. З цим блоком тісно пов‘язані вете-ранські організації. Тут відносно небагато громадських молодіжних, куль-турних клубів, академічних товариств. Організації українців, росіян, поля-ків, греків, євреїв, що виникли та сформувалися за етнічним принципом, ставлять за свою мету збереження культурної спадщини.

На П і в д н і, який включає Одеську, Херсонську, Миколаївську області та автономну республіку Крим, населення переважно українське, за винят-ком Криму, де росіяни складають 65%, а українці – 25%. Тут також мешкає багато греків, болгар, татар, євреїв, молдаван.

У політичному плані цей регіон можна віднести до пасивних, за винятком Криму. Слабкість українських національних традицій, з одного боку, а з ін-шого – згасання Новоросійського руху, що народився в Одесі і виступив з тезою про те, що етнічно строкате населення регіону утворює яскраво вира-жену новоросійську національність, не сприяла зростанню ані українських, ані російських націоналістичних організацій. Представництва політичних партій, які діють у цьому регіоні, здебільше малоактивні. Для політичних установок мешканців Одеси характерними є проросійські симпатії, незва-жаючи на відсутність організаційної бази. Емоціонально-комунікативний елемент функціонування політичної культури дав поштовх створенню бага-тьох дрібних клубів: яхтсменів, любителів домашніх тварин тощо. На півдні діє велика кількість російських, українських, єврейських, болгарських, мол-даванських культурних груп.

Важливе місце у політичному житті України посідає Крим. Серед впливо-вих організацій півострова – Російський рух Криму, Комуністична партія Криму, Російський блок. Усі вони виступають за возз‘єднання Криму з Росією. Їх підтримують в основному пенсіонери, частина військовослужбов-ців та колишні активісти КПРС. Певний вплив мають Союз економічного відродження, Організація бізнесменів, група українських козаків з воєнізова-ною охороною. Діяльність представницьких органів Українського Громадсь-кого Конгресу, невеликих груп Руху, Української республіканської партії обмежена і більш помітна у неполітичній сфері. Впливовою є Спілка офі-церів України, яка рекрутує своїх членів з військовослужбовців півострова. У Криму мешкають близько 200-300 тисяч татар, які мають свій орган само-врядування –Меджиліс. Він претендує на законодавчу владу на територіях проживання татарського населення у галузі освіти, прав власності, стосунків усередині громади.

Економічні труднощі, загальне розчарування діями законодавчої та вико-навчої гілок влади, внутрішня боротьба між окремими політиками, розгул організованої злочинності – все це спричиняється до політичної апатії знач-ної частини населення Криму.

Деяка різниця у прояві окремих елементів політичної культури населення України у регіонах, що складають її, не випадкова. Вона обумовлена об‘єк-тивними факторами: соціально-економічними, історичними, духовними, психологічними, мовними особливостями цих регіонів. І з цим слід рахува-тися. Але у свідомості людей прокладає собі шлях розуміння необхідності згуртування в ім‘я подолання кризових явищ у суспільстві та здійснення докорінних інтересів українського народу.

Неможливо переоцінити значення політико-культурних ідей, орієнтацій, політичних мотивів для розуміння феномену політичної культури українсь-кого суспільства. Підсумки перших років існування незалежної української держави приводять до усвідомлення необхідності створення базових еле-ментів політичної культури на грунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Це дозволить трансформувати сучасну цивілізовану дер-жаву в політичну націю. Такі компоненти ненасильницької політичної куль-тури будуть сприяти єднанню окремих регіонів України на грунті єдиної консолідуючої політичної ідеї.

Таким чином, система цінностей, норм та стереотипів, що утворювала підгрунтя політичної культури в колишньому СРСР, потребує заміни на де-мократичні норми та цінності. Інтегративним показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи у суспільст-ві, яка набуває автономію та права, що належать їй. При цьому у перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дозволяє народу України обирати із запропонованого спектру політичних партій та орієнтирів, вирізняти те, що відповідає його внутрішнім нахилам та переко-нанням. Специфіка політичного життя України диктує необхідність культи-вувати найважливіші елементи нової політичної культури у свідомості насе-лення країни. До них можна віднести: національно-класову толерантність як гаранта стабільності та відсутності збройних конфліктів в умовах гострої со-ціально-економічної кризи; забезпечення свободи та примату особистих ін-тересів над громадськими як неминущих цінностей, в ім‘я яких суспільство має долати труднощі посткомуністичного розвитку; руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість самостійного не-залежного розвитку, який виступає основою для рівноправних стосунків з сусідами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних контактів з цивілізованими країнами.

PAGE 1

PAGE 20