Трансформація селянських господарств Правобережної України у процесі спеціалізації сільськогосподарського виробництва на початку ХХ ст., Детальна інформація

1910/1911 рр. 24,6 52,8 22,6

1911/1912 рр. 24,6 51 24,4

Ця таблиця чітко показує, що з плином часу зростала роль селян-плантаторів у справі постачання цукрових заводів буряками. Якщо в 1904-1905 рр. заводські плантації становили в Київській губернії 28 %, плантаторські – 51 % і селянські – 21 % загальних посівів, у Волинській, відповідно, – 41 %, 45 % і 12 %, у Подільській губернії – 23 %, 64 % і 13 %, то вже протягом 1909-1911 рр. у Київській губернії заводські становили 28 %, плантаторські – 45 % і селянські – 27 %, у Волинській, відповідно, – 32 %, 53 % і 15 %, у Подільській губернії – 20 %, 60 % і 20 % [5, 126].

Посіви цукрових буряків на Правобережжі займали 336 тис. дес. (1910 р.), або 56 % загальної площі посівів їх по імперії (600 тис. дес.). Одержувані буряки давали населенню прибуток близько 45 млн. крб. Вирощену сировину в регіоні переробляли 140 цукрових заводів, які виробили в 1910 р. 63,7 млн.пудів цукру [11, 4].

Оплата селянських буряків на цукрових заводах складалася із двох частин: 1) грошова, рахуючи за пуд або берківець привезених на завод буряків і 2) натуральна шляхом видачі селянам-плантаторам певної кількості жому та меляси (патоки) [3]. Здрібніння коней і поступове зменшення кількості великої рогатої худоби в селянських господарствах пояснювалося відсутністю кормів – так одностайно підкреслювали у своїх звітах повітові і районні земські агрономи у 1909 р. Дійність корів становила від 10 до З0 стаканів на день у час лактації. Звичайний корм домашніх тварин складався з вівсяної, пшеничної та житньої січки, яку сіяли дуже дрібно на барабанній соломорізці. В кращому випадку січку посипали дертю. Якщо поблизу містився цукровий завод, то селяни купували там жом (8, 7-8(.

Господарське значення посівів цукрових буряків полягало у їх благотворному впливі на умови тваринництва в господарствах, цієї найнеобхіднішої галузі для прогресивного розвитку одноосібного господарства. Врожаї буряків давали господарствам цінні за своїми смаковими якостями і калорійністю корми – бурякова гичка, жом, патока. Але не менше значення для тваринництва мали здобрюючі якості усіх кормів, що давало можливість використовувати повністю грубі корми хлібних врожаїв, соломи ярових і навіть озимих хлібів. Тому впровадження бурякових посівів у зернові сівозміни давало можливість господарствам організовувати відгодівлю худоби, утримання молочної худоби та ін., а також полегшувало завдання екстенсивної годівлі робочої худоби в зимовий період (6, 6(.

Цукрові буряки належали до тих культур, які повністю використовувалися в господарствах і практично не давали відходів. Гичку і коренеплоди легко було використовувати у сирому або переробленому вигляді. Корисними були і продукти переробки буряків у цукровому виробництві. Жом і силосована гичка довго зберігалися. Вони давали можливість згодовувати худобі велику кількість грубих кормів, соломи ярових і навіть озимих хлібів, сіно з кислих злаків та ін. Без додавання жому або гички ці продукти залишилися б невикористаними. Ще кращі результати давало використання цукробурякової меляси.

На основі відходів цукробурякового виробництва виникли нові напрями у галузі скотарства та винокуріння. На Правобережжі набрала поширення відгодівля рогатої худоби при цукрових заводах жомом і патокою. Якщо з Південно-3ахідного краю щорічно відправлялося до 150 тис. рогатої худоби на далекі ринки (Польща і Західна Європа), то значну його частину становила саме худоба, відгодована при цукрових заводах. Винокуріння із патоки стало помітною галуззю, і закордонний експорт краю ґрунтувався на спиртові, одержаному таким способом (11, 5(.

У зв’язку з цукробуряковою промисловістю помітним був розвиток промислу відгодівлі рогатої худоби серед селян навколишніх до заводів поселень. Відходи цукрового виробництва відігравали помітну роль у справі підтримання селянського тваринництва. Селяни отримували їх у вигляді додаткової оплати за здані на заводи буряки або купували на заводах за певну ціну. Якщо врахувати погану забезпеченість селянських господарств Правобережжя кормами, то відходи цукробурякового виробництва були значним додатком для підтримання селянського тваринництва. Наприклад, селяни поселень, розташованих навколо Саливонківського цукрового заводу Васильківського повіту, щорічно згодовували до 1 млн. пудів жому і відгодовану худобу збували у великі центри. У м. Тростянці Брацлавського повіту Подільської губернії бизько третини селян промишляли відгодівлею волів, причому щорічно відгодовувалося приблизно 600 штук і збувалися вигідно на місцевих ринках і навіть в Одесі (1, 32(.

На основі цих же відходів у заможних селянських господарствах розвинувся особливий промисел – відгодівля худоби на продаж. На початку вересня такі селяни на місцевих ярмарках закуповували волів від 2 до 6 штук на кожного господаря по 60-90 крб. за голову. Деякі господарі закупляли волів навіть раніше, щоб використати їх для оранки під озимину та на зяб. Для відгодівлі господарі купували на цукрових заводах жом по 2 коп. за пуд солодкого і по 1,5-2,5 коп. за пуд кислого жому. Паралельно використовувалися й інші корми – солома, різка, патока, висівки. Період відгодівлі тривав 3-4 місяці і закінчувався до кінця лютого. Відгодовані воли продавалися або на місцевих ярмарках євреям, або ж відправлялися селянами, які організовувалися в товариства, до Одеси. Виручка від одного вола становила 120-150 крб. Відгодівля обходилася в 35-40 крб. Таким чином, промисел давав прибуток 25-30 % (10, 43-44(.

Урожайність селянських плантацій була значно нижчою від урожайності заводських і крупноплантаторських посівів. Урожайність буряків на заводських, плантаторських і селянських ділянках можна простежити у такій табл.4 (2, 637(:

Таблиця 4

Урожайність буряків на заводських, плантаторських і селянських ділянках

Роки Заводські і плантаторські Селянські

Пудів з десятини

1907/1908 рр. 895 630

1908/1909 рр. 1092 661

1909/1910 рр. 862 559

1910/1911 рр. 1373 913

1911/1912 рр. 1293 939

Як бачимо, така картина повторювалася із року в рік і не лише по роках, але й по губерніях. Урожайність буряків на селянських плантаціях була нижчою, аніж у поміщицьких. Це показано у табл. 5 (10, 36(.

Таблиця 5

Урожайність буряків на селянських і поміщицьких землях

Селянські Поміщицькі

Пудів з десятини

Київська губернія 708 1121

Подільська губернія 839 915

Волинська губернія 742 791

Отже, як засвідчують цифри, різниця між двома категоріями господарств досить значна. Такий стан речей був цілком природним, виходячи з високотехнічного рівня поміщицьких господарств Правобережної України та малозабезпеченості селянських. Поміщицькі господарства були озброєні новітніми знаряддями, раціональними прийомами землеробства, капіталами, тоді як селянські ледве спромагалися, щоб хоч якось виконати умови договору. Так, у 1910 р. дерев’яні плуги по відношенню до всього числа плугів у селян Київської губернії становили 29 %, у Подільській – 31 %. Відсоток дворів без удосконаленого реманенту становив у 1917 р. у Київській губернії 50,4 %, у Волинській – 37,4 % (9, 148(.

Щоб мати якіснішу продукцію, цукрові заводи надавали селянам-плантаторам насіння цукрових буряків з оплатою від 1,5 до 4 крб. за пуд. На десятину плантацій видавали від 1,5 до 3 пудів насіння (10, 24(.