Держава як основний інститут політичної системи, Детальна інформація

У якій формі вирізняються інтереси кожної нації, що живе на території даної держави.

За формою державного устрою усі держави поділяються на три основні групи:

Унітарна держава (Україна, Фінляндія, Франція, Польща)- це єдине, цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, котрі підкоряються центральним органам влади та не мають признаків державного суверенітету. Унітарна держава характеризується наступними рисами:

Унітарна держава має єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, котрі здійснюють верховне керівництво відповідними місцевими органами.

На території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство. В ній функціонує єдина грошова система, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна налогова та кредитна політика.

Складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції округи, тощо) не мають державного суверенітету. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формацій та інших атрибутів державності. В той же час місцеві органи самоуправління в унітарній державі іноді мають значну незалежність. В залежності від степені залежності місцевих органів від центральних унітарні держави поділяють на централізовані та децентралізовані.

Унітарні держави, на території яких малочисленні національності, допускають широку національну та законодавчу автономії для таких національностей. Так в Монголії автономним державним утворенням є Баян-Улегейский аймак, на території якого, в основному, живуть казахи. Такий же статус має Кримська автономія на території України.

В унітарній державі усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють державні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені.

Унітарна держава має єдині збройні сили, керування котрими здійснюється центральними органами державної влади.

Федерація (Росія, США, Бразилія) - добровільне об'єднання декількох, раніше незалежних державних формацій в одну союзну державу. У федераціях існує два рівні державного апарату: федеральний та республіканський. На вищому рівні федерації характер державності уособлюється в утворенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси суб'єктів федерації. При її формуванні використовується принцип рівного представництва, не залежно від кількості населення. Друга палата формується для вираження інтересів всього населення держави, всіх її регіонів. В федерації також може існувати державний апарат і на місцевому рівні. Одним з формальних признаків федерації є наявність подвійного громадянства - кожен громадянин вважається громадянином федерації та громадянином відповідної державної формації. І це закріплюється конституціями країн. З цього випливає, що незалежно від того, на території якого суб'єкту федерації знаходиться громадянин, він має однаковий об'єм прав та свобод. У федеративній державі функціонує правова система, що побудована на принципі централізації та єдності. Але суб'єкти федерації мають право створювати і власну правову систему.

Виділяють також особливий тип федерації - національну федерацію.

Вони характеризується більш складним державним устроєм. Національна федерація має ряд характерних рис:

Суб'єктами такої федерації є національні держави та національно-державні утворення, котрі відрізняються один від одного національним складом населення, його особливою культурою, побутом, традиціями тощо.

Національна федерація будується на принципі добровільного об'єднання складаючих її суб'єктів.

Національна федерація забезпечує державний суверенітет великих та малих націй, їх вільний та самостійний розвиток.

Вищі державні органи національної федерації формуються з представників суб'єктів федерації.

Суб'єкти національної федерації можуть встановлювати дипломатичні відносини з будь-якою державою світового співтовариства, укладати політичні, економічні та інші угоди. Специфіка територіально-національної федерації у тому, що така держава має не лише інтегрувати, а і диференціювати інтереси усіх суб'єктів, як національних, так і територіальних.

Конфедерація - тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення спільних інтересів.

Конфедерація не має своюх загальних законодавчих, виконавчих та судових органів.

Конфедерація не має єдиних збройних сил, единої налогової системи.

Конфедерація зберігає грмадянство тих держав, що у неї входять.

Конфедеративні державні органи можуть домовитися про єдину грошову одиницю, єдині митні правила, єдину кредитну політику на час існування даного державного утворення.

Зазвичай конфедеративні держави не існують довго. Вони розпадаються після досягнення спільних цілей або перетворюються на федерації ( Германський союз 1815-1867 рр., Австро-Венгрія 1867-1918 рр.)

Політичний режим - це сукіпність засобів та способів здійснення політичної влади.

У сучасній теорії держави вирізняють два основних типи політичного режиму: тоталітарний та демократичний. Цей поділ бере початок ще з вчень Платона. На його думку існувало чотири типи політичного режиму: демократія, тиранія (тоталітаризм), тімократія (влада благородних воїнів) та олігархію. Згодом тімократія та олігархія були подолані історією (перша повністю, друга частково), а демократичний та тоталітарний режими перетворилися у нині панівні форми.

Демократичний політичний режим. Він характеризується тим, що державна влада здійснюється з дотриманням основних прав та свобод людини, об'єми влади кожного органу обмежені законом, владні органи мають мандат, котрим забезпечуються легальні можливості для вільного виявлення та врахування інтересів різних соціальних груп, затверджується верховенство права у суспільстві, незалежне судочинство. Політичний режим демократичного типу має своєю соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов власного життя і що будують взаємовідносини між собою на основі обміну та договору.

Політичними перудумовами цього режиму є:

Відсутність єдиної загальнообов'язкової державної ідеології, котра визначає мету суспільно-історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення.

Присутність позадержавних політичних партій, що вільно формуються.

Обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на котрих вони виступають з розробленою виборчою програмою.