Теорія держави і права України, Детальна інформація

Негативне в нормативному підході виявляється в ігноруванні змістовної сторони права: положення і ступені волі адресатів правових норм, суб'єктивних прав особистості, моральності юридичних норм, відповідності їхнім об'єктивним потребам суспільного розвитку. Сам по собі нормативний підхід до права був би непоганий. Уразливим його робить, як це ні парадоксально, держава. У силу різних причин у визначених обставинах воно задовольняється застарілими чи нормами, гірше того, видає акти, що йдуть врозріз з життям, приймає норми, що працюють на консервативні сили.

§ 63. Історична школа права.

ИШП виникла як відповідна реакція на доктрину природного права з метою захисту вже пізнаних і апробованих закономірностей суспільного і державного життя, що склалися в умовах середньовіччя (феодалізму). Представники ИШП розглядали право як вираження духу народу, що складається подібно мові, поступово, у ході історичного процесу, незалежно від суб'єктивних поглядів законодавчої влади держави. Законодавець правомірний фіксувати лише те, що вже склалося як право. Гуго, наприклад, вважав, що право створюється не тільки державою, але і самостійним розвитком в у виді норм, добровільно прийнятих народом подібно тому як мова не виникла з договору і не даний готовим від бога, а розвивається сам собою. Право з погляду представників історичної школи є продукт народного духу, народного правового переконання. Розвиток права полягає в тім, що народний дух поступово виявляє об'єктивно містяться в праві норми. Тому право існує не тільки у виді формальних прав, а у виді живого представлення правових інститутів у їхньому органічному взаємозв'язку. Юристи ж лише витягають правило норми шляхом аналізу і вивчення досвіду попереднього права. Представники ИШП: Густав Гуго, Карл Савіньї, Фрідріх Пухта, Шталь і ін. Консерватизм і обмеженість даної школи виявляються лише в запереченні ролі суб'єктивної правотворчості і значення нового законодавства в прогресивних змінах суспільного життя. ИШП надмірно перебільшувала місце звичаю в системі нормативного регулювання суспільних відносин, ставлячи його над законом, заперечувала можливість законодавчим шляхом змінити реально існуюче право. З іншої сторони вона справедливо вважала, що законодавець не може діяти норми по своєму суб'єктивному розсуді. Його завдання полягає в тім, щоб пізнати об'єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси окремих людей і правильно сформулювати їх у нормах права.

Київ, 2000 рік.