Антисептика. А септика. Історія виникнення та розвитку
Антисептика. А септика. Історія виникнення та розвитку
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 14.9
Скачувань: 2322
Нітрофурани. Антисептики нітрофуранової групи фурацилін (1:5000-1:2500) та фурагін (1:13 000) застосовують для лікування місцевих інфекційних процесів (гнійних ран, опіків, виразок) шляхом змочування ними перев'язного матеріалу, а також промивання ран та порожнин. Препарати малотоксичні і мають широкий спектр антимікробної дії.
Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолі-дон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу.
Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5—10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій.
Водний розчин (0,5 %) етонію та 1—2 % мазі, до складу яких він входить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і слизових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран.
Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційного поля, а також дезінфекції інструментів (рокал). В останні роки сфера їх використання різко звузилась.
Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції препарати цієї групи, зокрема стрептоцид, етазол, сульфацил-натрію, суль-фапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви.
Найбільш ефективними препаратами цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, — фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (періоду збереження в організмі у максимальній концентрації) на корот-коживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Застосовують їх переважно як хіміотерапевтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія);
сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх — бактрим чи бісептол (вони діють швидко і широко використовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметоксин, сульфапіридазин-натрію, суль-фален тощо (тривалої і надтривалої дії, максимальна концентрація їх зберігається протягом 2—10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо.
Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препаратів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них знаходять і топічне застосування, переважно в формі лініментів (1—10 %) та мазей (5—10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміцетин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше — розчинів (мікроцид, граміцидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок.
Поряд із зовнішнім застосуванням антибіотики використовують також для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова блокада), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін.
Для лікування ран, опіків, виразок застосовують також деякі ферменти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди — продуценти різних рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітонцидні препарати: 0,25 % розчин іма-ніну та новоіманіну, настоянка календули, розчин хлорофіліпту (із евкаліпту та ін.). Їх застосовують для лікування гнійних ран, опіків, промивання порожнин, полоскання ротової порожнини тощо.
Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолі-дон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу.
Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5—10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій.
Водний розчин (0,5 %) етонію та 1—2 % мазі, до складу яких він входить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і слизових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран.
Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційного поля, а також дезінфекції інструментів (рокал). В останні роки сфера їх використання різко звузилась.
Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції препарати цієї групи, зокрема стрептоцид, етазол, сульфацил-натрію, суль-фапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви.
Найбільш ефективними препаратами цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, — фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (періоду збереження в організмі у максимальній концентрації) на корот-коживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Застосовують їх переважно як хіміотерапевтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія);
сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх — бактрим чи бісептол (вони діють швидко і широко використовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметоксин, сульфапіридазин-натрію, суль-фален тощо (тривалої і надтривалої дії, максимальна концентрація їх зберігається протягом 2—10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо.
Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препаратів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них знаходять і топічне застосування, переважно в формі лініментів (1—10 %) та мазей (5—10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміцетин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше — розчинів (мікроцид, граміцидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок.
Поряд із зовнішнім застосуванням антибіотики використовують також для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова блокада), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін.
Для лікування ран, опіків, виразок застосовують також деякі ферменти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди — продуценти різних рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітонцидні препарати: 0,25 % розчин іма-ніну та новоіманіну, настоянка календули, розчин хлорофіліпту (із евкаліпту та ін.). Їх застосовують для лікування гнійних ран, опіків, промивання порожнин, полоскання ротової порожнини тощо.