Шляхи підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві
Шляхи підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві
Тип документу: Реферат
Сторінок: 16
Предмет: Экономика
Автор:
Розмір: 52.4
Скачувань: 3081
К з = С/Р
де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.
У нашому прикладі (див. табл. 4) фактично у 1 грн. реалізованої продукції авансовано 13 коп. [805,0 / 6120,0] , тоді як за планом передбачалось 14 коп. [785,0 / 5580,0], що свідчить про підвищення ефективності витрат.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:
де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;
П — прибуток від реалізації продукції, грн.;
Р — рентабельність оборотних коштів, %.
Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.
Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:
1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;
2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.
Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.
Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).
Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.
За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.
Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.
Показники стану й ефективності використання оборотних коштів, порядок їхнього визначення та їхній економічний зміст наведено в Додаток 7.
3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА
Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (Додаток 8.).
Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.
Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.
Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.
Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:
коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);
коефіцієнт покриття (Кп);
коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).
Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) «Баланс» цей показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260).
де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.
У нашому прикладі (див. табл. 4) фактично у 1 грн. реалізованої продукції авансовано 13 коп. [805,0 / 6120,0] , тоді як за планом передбачалось 14 коп. [785,0 / 5580,0], що свідчить про підвищення ефективності витрат.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:
де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;
П — прибуток від реалізації продукції, грн.;
Р — рентабельність оборотних коштів, %.
Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.
Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:
1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;
2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.
Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.
Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).
Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.
За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.
Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.
Показники стану й ефективності використання оборотних коштів, порядок їхнього визначення та їхній економічний зміст наведено в Додаток 7.
3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА
Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (Додаток 8.).
Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.
Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.
Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.
Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:
коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);
коефіцієнт покриття (Кп);
коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).
Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) «Баланс» цей показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260).