Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність

міцні заокруглені пальці - основа точної піаністичної техніки.

У “Альбомі пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак” наведено низку спогадів учнів про її роботу. Зі слів Оксани Дмитренко відомо, що Романа Володимирівна багато працювала над розкриттям змісту твору, а основою цього вважала виконавське інтонування, вокальне відчуття фрази: ведення методичної лінії і відповідні змістовні наголоси в мелодії та фактурі. Звук незалежно від динаміки мав бути м’яким “співучим, шляхетним – не сухим, не різким”. На рр – має звучати виразно, а на ff – м’яко, але повно [2, с.17].

Олександра Левицька пригадує велику послідовність та наполегливість у роботі Р.В.Клапоущак як завідуючої фортепіанним відділом Коломийської дитячої музичної школи №1. Це стосувалося в першу чергу налагодження чіткої системи піаністичної освіти учнів, що дозволяло відчутно підняти фаховий рівень випусників ДМШ міста Коломиї. Вона охопила всі рівні навчання – початковий, середній, вищий. У молодших класах Р.В.Клапоущак істотно підвищила вимоги щодо музичної грамотності. Також, автор знаходить підтвердження у розповідях Надії Волошинської, яка пригадує класні концерти-заняття для початківців, на яких всі учні виконували твори, а потім обговорювали технічну проблематику, інтонування кожної п`єси за таким порядком:

загальне враження від виконання учнем програми, зокрема, відзначалися успіхи чи недоліки порівняно з попереднім виступом;

рівень складності програми;

рівень оволодіння виконуваною програмою:

художня сторона виконання;

втілення образного змісту;

технічна сторона виконання;

присутність творчого моменту у виконанні;

сценічна витримка, артистичність, емоційність.

Р.В.Клапоущак розробила послідовність вправ і етюдів для виховання всіх найважливіших навичок фортепіанної гри в молодших і середніх класах. Послідовний розвиток цих напрямків дозволив вивести окремих учнів старших класів на рівень концертного виконання [2, с.10].

Велика увага приділялася розвитку самостійності учня, і це вважалося “необхідною умовою успіху учня” [2, с.14]. Педагог допомагала в організації домашніх занять учня, складанні розкладу його “робочого дня”, заохочувала до самостійного музикування – необхідної умови розширення музичного кругозору учня.

Для розвитку піаністичної майстерності важливими виявилися саме знахідки Романи Володимирівни щодо методики викладання гри на фортепіано. Так вона надавала винятково великого значення доброму і правильному налагодженню ігрового апарату учнів: вона зберегла і розвинула характерну для класичної фортепіанної педагогіки детальну роботу над розвитком пальців, водночас надаючи великого значення звільненню зап`ястя і кисті руки.

У методиці Р.В.Клапоущак значно посилився свідомий аналітичний підхід до роботи над твором. Вивчення фактури з метою точного розуміння й поліфонічної будови і фразувальної логіки кожного голосу призводило до формування “найкращого” і обов`язкового варіанту аплікатури, який фіксувався в нотному тексті. Аналітичний підхід було покладено також в основу роботи над педалізацією, що виключало можливість її механічного опрацювання.

Як згадує Любов Дорош, охоплення цілісності твору передбачало аналіз його форми, умовне виділення невеликих частин, що позначалися цифрами. Проте у старших класах вчителька надавала своїм учням, вже значну свободу праці: система навчання була спрямована від конкретності й дисципліни на початковій стадії навчання до самостійності та індивідуального становлення старшого учня [2, с.12].

Велику увагу Р.В.Клапоущак приділяла проблематиці стилю, різноманітно і конкретно розвиваючи вимоги до звучання, інтонування і темпо-ритму:

звукова сторона – якість звучання, співвідношення пластів фактури, амплітудна динаміка, володіння артикуляцією, педалізацією;

темпо-ритмічна сторона – точність ритму, правильність вибору темпу, його стійкість, володіння агогічними нюансами;

якість піанізму, піаністичне втілення змісту твору.

Головним засобом розкриття змісту твору вважала виконавське інтонування: якість звуку, “тон”, ведення мелодійної лінії та відповідні змістові наголоси у мелодії й фактурі.

Таким чином, під час опрацювання фортепіанного твору з своїми учнями викладач Р.В.Клапоущак використовувала своєрідний поділ на етапи:

грамотне вивчення нотного тексту – головне джерело знань про твір; подолання недоліків розбору, зосередження уваги на багатьох об’єктах: висота звуків, ритм, артикуляція, аплікатура тощо;

робота над окремими частинами і різноманітними деталями твору; формування і розвиток навичок виразного інтонування мелодії;

робота над цілісністю форми і завершеністю виконання; своєчасне - з урахуванням психологічних особливостей учня і складності виконуваної музики – вивчення напам’ять;

розмежування роботи над твором і його виконанням;

створення педагогом атмосфери публічного виступу: попередні репетиції в різноманітній обстановці на різних інструментах.

Тонка музикальність Р.В.Клапоущак – викладача по класу фортепіано - характеризує її як музиканта свого часу, представника стилю сецесії, а водночас дозволяє говорити про відродження у її піаністиці шопенівсько-нижанківських традицій. Це повною мірою стосується основоположного принципу її методики, в основі якої найголовнішим є як зміст музики, так і багато окремих складових, таких як витонченість мелодичної та гармонічної інтонації, м`якість звучання, гнучкість піаністичного апарату тощо.

Відтворення традицій Нестора Нижанківського у педагогіці Романи Володимирівни має важливе значення ще й з тієї причини, що вона виступала послідовником і яскравим представником українського фортепіанного мистецтва.

Учні Р.В.Клапоущак систематично працювали над вивченням фортепіанних творів різних композиторів. Власне була створена нова синтезуюча якість виконання, що стала істотною характеристикою піаністичної школи Коломиї.