Дмитро Степанович БОРТНЯНСЬКИЙ
Дмитро Степанович БОРТНЯНСЬКИЙ
Тип документу: Реферат
Сторінок: 15
Предмет: Література
Автор: Олексій
Розмір: 34.8
Скачувань: 1386
нинського палацу у Царському Селі.
Закінчувався контракт Галуппі. Відносно Бортнянського він
- 13 -
зрозумів, що цього юнака не можна покинути просто так, що слід пояснити необхідність продовження його освіти. Галуппі зробив усе, щоб добитися своєї благородної мети. Він пояснював свої думки Ди –
рекції придворних театрів, переконував Півторацького, нарешті на аудієнції у самої імператриці натякнув на необхідність відправити юнака зним до Венеції. Імператриця згодилась з пропозицією Галуппі. Таким чином у липні 1768р. два земляка і друга Дмитро Бортнянський і Максим Березовський покидають Петербург і разом з учителем Галуппі від їжджають для подальшого навчання у Венецію.
Пізньої осені 1769р. прибув на Апенинський півострів юний російський музикант – вісімнадцятирічний Дмитро Бортнянський. Він мав рекомендаційний лист до російського консула Маруція, якого відразу відвідав і отримав від консула перші поради і рекомендації стосовно свого життя у Італії.
Перші музичні враження Бортнянського були різноманітними і яскравими. Італійська музика того часу відрізнялась зовнішньою святковістю, легкістю. Навіть церковні служби проходили, як добре організовані вистави, оформлені в самому вибагливому музичному стилі. Ця краса і доступність приваблювала до себе маси людей, що шукали хоча б тимчасового притулку в світі душевних конфліктів і потрясінь. Вона була зрозуміла кожному. Класична гармонія стала новою мовою, з допомогою якої можна було впливати на почуття і смаки кожного європейця, був він французом, росіянином або ким-небудь ще. Це була надсвітова музика, що ввібрала всебе всі найвищі досягнення музичної думки.
Але для того, щоб по-справжньому слухати і розуміти музику, треба бути до неї серйозно підготовленим. Її зміст і форму треба було опановувати, а для цього потрібні були немалий час, сили і в певній мірі – здібності.
Віднині музикант – це була не тільки і не просто професія, це було життя, віддане на служіння музі Евтерпі. Але навіть потрачені
- 14 -
сили і час, навіть здібності не могли би сприяти успіху і славі, якщо композитор не був признаний у певних містах, колах, спілках. Мати вчителя з іменем отримати диплом і звання якоїсь з італійських академій або крнсерваторій – ос мета, яка стояла перед всіляким юним музикантом, що прибув сюди шукати щастя.
Отже, Дмитра чекала велика і копітка праця, навчання і багате на різноманітні події і зустрічі життя.
Дмитро Бортнянський претендував на звання “досконалого музиканта”, але знання теорії і практики йому ще потрібно було здобути.
Пішли один за другим довгі місяці навчання. Бортнянський займався контрапунктом, грав на клавесині і органі, відвідував венеціанські театри, не пропускаючи ні однієї важливої прем єри.
Любив заходити і у собор св. Марка, щоб послухати оперних співаків, які виконували там партії у месах.
Учнівські опуси юного музиканта стають усе більш професійними, самостійними. Галуппі прищеплював Бортнянському вироблений ним принцип – “витонченість, ясність і хороша модуляція”, що по суті означало вміння поєднувати простоту, ясність музичних фраз, з ледь помітною, але вражаючою грою мелодії. Систематично Бортнянському приходиться працювати над композицією. Але йому ще не дозволено виступати з великими, закін-
ченими творами. Час від часу він покидає Галуппі і мандрує по Італії. Відвідує він і Рим, без визнання якого, ні один крмпозитор не вважався модним. Він бере участь у роботі Римської академії і папської капели.
Буває Бортнянський також в Болоньї і у Флоренції, у Мілані і Модені. В болонській академії він зустрічається з одним найяскравішим представником музичної Італії – падре Джалібаттіста Мартіні, в якого в цей час навчався Максим Березовський. Мартіні був дуже хворий, але все ж він вів активне музичне життя, був першокласним педагогом. ВІн звертав увагу своїх учнів на древні музичні традиції, які сильно вплинули потім на творчість Бортнянського.
- 15 -
Любимим учнем Мартіні був Максим Березовський, якого падре рекомендував у число Болонських академіків. 15 травня 1771р. Березовський з тріумфом здає екзамен і отримує звання maestro, а також титул академіка.
Стати болонським академіком привабливо. Але Бортнянський, навчаючись у Галуппі, не прагнув до отримання цього звання. Йому було достатньо рекомендацій свого учителя. І разом з тим звання академіка ще не говорило про те, що коипозитор досягнув своєї досконалості.
Активна творча діяльність і успіхи друга надихали і надавали сили Бортнянському і ним самим певних успіхів.
Тут, в Італії, йому прийшлося зіткнутися з нерозумінням і незнанням італійців культури Росії. Італійці були дуже здивовані, коли узнали, що церковні служби в Росії співаються рідною мовою, адже їх хорові твори були затиснені у жорсткі канони академічної латині.
Музичні заняття Бортнянського в Італії не були безхмарним і приємним проведенням часу, як може здатися на перший погляд. Адже Росія вела війну. Прийшлось і Дмитрові прийняти участь у цих подіях.
Граф Олексій Григорович Орлов запропонував Дмитрові прийняти участь у переговорах, що були пов язані з воєнними діями, в якості перекладача. Прийшлось на певний час відкласти музичні заняття і вступити на військову службу до графа Орлова.
На цю тему Дмитро Бортнянський пізніше не любив розмовляти. Майже тридцять років по тому в одному з службових паперів він згадує про це.
Коли воєнні пристрасті на Середземному морі затихли, повернувся і Дмитро Бортнянський до своїх основних занять.
Венеція славилась своїми карнавалами. Черговий карнавал повинен був відкриватися прем єрою нової опери. Втакі дні натовпи людей йшли в один з головних театральних залів Венеції. Таких залів
- 16 -
було сім: Сан Джованні Крізостомо, Сан Самуеле, Сан Лука, Сан Анджело, Сан Кассіано, Сан Моізе. Але головним серед них вважався Сан Бенедетто, що надавав свою сцену найбільш відомим авторам.
Закінчувався контракт Галуппі. Відносно Бортнянського він
- 13 -
зрозумів, що цього юнака не можна покинути просто так, що слід пояснити необхідність продовження його освіти. Галуппі зробив усе, щоб добитися своєї благородної мети. Він пояснював свої думки Ди –
рекції придворних театрів, переконував Півторацького, нарешті на аудієнції у самої імператриці натякнув на необхідність відправити юнака зним до Венеції. Імператриця згодилась з пропозицією Галуппі. Таким чином у липні 1768р. два земляка і друга Дмитро Бортнянський і Максим Березовський покидають Петербург і разом з учителем Галуппі від їжджають для подальшого навчання у Венецію.
Пізньої осені 1769р. прибув на Апенинський півострів юний російський музикант – вісімнадцятирічний Дмитро Бортнянський. Він мав рекомендаційний лист до російського консула Маруція, якого відразу відвідав і отримав від консула перші поради і рекомендації стосовно свого життя у Італії.
Перші музичні враження Бортнянського були різноманітними і яскравими. Італійська музика того часу відрізнялась зовнішньою святковістю, легкістю. Навіть церковні служби проходили, як добре організовані вистави, оформлені в самому вибагливому музичному стилі. Ця краса і доступність приваблювала до себе маси людей, що шукали хоча б тимчасового притулку в світі душевних конфліктів і потрясінь. Вона була зрозуміла кожному. Класична гармонія стала новою мовою, з допомогою якої можна було впливати на почуття і смаки кожного європейця, був він французом, росіянином або ким-небудь ще. Це була надсвітова музика, що ввібрала всебе всі найвищі досягнення музичної думки.
Але для того, щоб по-справжньому слухати і розуміти музику, треба бути до неї серйозно підготовленим. Її зміст і форму треба було опановувати, а для цього потрібні були немалий час, сили і в певній мірі – здібності.
Віднині музикант – це була не тільки і не просто професія, це було життя, віддане на служіння музі Евтерпі. Але навіть потрачені
- 14 -
сили і час, навіть здібності не могли би сприяти успіху і славі, якщо композитор не був признаний у певних містах, колах, спілках. Мати вчителя з іменем отримати диплом і звання якоїсь з італійських академій або крнсерваторій – ос мета, яка стояла перед всіляким юним музикантом, що прибув сюди шукати щастя.
Отже, Дмитра чекала велика і копітка праця, навчання і багате на різноманітні події і зустрічі життя.
Дмитро Бортнянський претендував на звання “досконалого музиканта”, але знання теорії і практики йому ще потрібно було здобути.
Пішли один за другим довгі місяці навчання. Бортнянський займався контрапунктом, грав на клавесині і органі, відвідував венеціанські театри, не пропускаючи ні однієї важливої прем єри.
Любив заходити і у собор св. Марка, щоб послухати оперних співаків, які виконували там партії у месах.
Учнівські опуси юного музиканта стають усе більш професійними, самостійними. Галуппі прищеплював Бортнянському вироблений ним принцип – “витонченість, ясність і хороша модуляція”, що по суті означало вміння поєднувати простоту, ясність музичних фраз, з ледь помітною, але вражаючою грою мелодії. Систематично Бортнянському приходиться працювати над композицією. Але йому ще не дозволено виступати з великими, закін-
ченими творами. Час від часу він покидає Галуппі і мандрує по Італії. Відвідує він і Рим, без визнання якого, ні один крмпозитор не вважався модним. Він бере участь у роботі Римської академії і папської капели.
Буває Бортнянський також в Болоньї і у Флоренції, у Мілані і Модені. В болонській академії він зустрічається з одним найяскравішим представником музичної Італії – падре Джалібаттіста Мартіні, в якого в цей час навчався Максим Березовський. Мартіні був дуже хворий, але все ж він вів активне музичне життя, був першокласним педагогом. ВІн звертав увагу своїх учнів на древні музичні традиції, які сильно вплинули потім на творчість Бортнянського.
- 15 -
Любимим учнем Мартіні був Максим Березовський, якого падре рекомендував у число Болонських академіків. 15 травня 1771р. Березовський з тріумфом здає екзамен і отримує звання maestro, а також титул академіка.
Стати болонським академіком привабливо. Але Бортнянський, навчаючись у Галуппі, не прагнув до отримання цього звання. Йому було достатньо рекомендацій свого учителя. І разом з тим звання академіка ще не говорило про те, що коипозитор досягнув своєї досконалості.
Активна творча діяльність і успіхи друга надихали і надавали сили Бортнянському і ним самим певних успіхів.
Тут, в Італії, йому прийшлося зіткнутися з нерозумінням і незнанням італійців культури Росії. Італійці були дуже здивовані, коли узнали, що церковні служби в Росії співаються рідною мовою, адже їх хорові твори були затиснені у жорсткі канони академічної латині.
Музичні заняття Бортнянського в Італії не були безхмарним і приємним проведенням часу, як може здатися на перший погляд. Адже Росія вела війну. Прийшлось і Дмитрові прийняти участь у цих подіях.
Граф Олексій Григорович Орлов запропонував Дмитрові прийняти участь у переговорах, що були пов язані з воєнними діями, в якості перекладача. Прийшлось на певний час відкласти музичні заняття і вступити на військову службу до графа Орлова.
На цю тему Дмитро Бортнянський пізніше не любив розмовляти. Майже тридцять років по тому в одному з службових паперів він згадує про це.
Коли воєнні пристрасті на Середземному морі затихли, повернувся і Дмитро Бортнянський до своїх основних занять.
Венеція славилась своїми карнавалами. Черговий карнавал повинен був відкриватися прем єрою нової опери. Втакі дні натовпи людей йшли в один з головних театральних залів Венеції. Таких залів
- 16 -
було сім: Сан Джованні Крізостомо, Сан Самуеле, Сан Лука, Сан Анджело, Сан Кассіано, Сан Моізе. Але головним серед них вважався Сан Бенедетто, що надавав свою сцену найбільш відомим авторам.