ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ, Детальна інформація
ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ
Тип документу: Реферат
Сторінок: 7
Предмет: Література
Автор: Олексій
Розмір: 36.1
Скачувань: 1677
Незмінно відстоюючи «невіддільне право духу» в поезії, В. Бо-бинський добровільно підпорядкував свій талант лише совісті і революційним вимогам часу. Ніколи він «світоглядне не роздвоювався», а писав так, як і жив,— відверто й партійне принципово. Ні жорстокі умови життя, ні цькування, ні підступи видавців, ні звіряче придушення революційного руху трудящих Західної України і постійні переслідування революційного слова не вбили в ньому віри в народ, не зменшили сил і не стишили бажання боротися. Те, що часом за «примхливою формою» В. Бобинський приховує свої «глибоко громадянські цілі», розпізнав ще в 1922 р. анонімний оглядач західноукраїнської поезії 20-х pp. журналу «Нове життя» (1922.—№ 1.— С. 3). Він, а згодом М. Рудницький ак^ центували вміння поета камуфлювати його «занадто випередові думки».
Вважаючи себе воїном у «стані білопольської ночі», В. Бобин« ський звертається і до такої відточеної зброї, як сатира. Він не залишає каменя на камені від всіх ідолів «старої Галичини» у віршах «Гробокопателі у митрах», «Як свічада», «Молитва індостан-пя», «Рубін», «Легенда про смерть бога» та ін. Написані ці твори суворо-пророчим, гнівно-тавруючим віршем, кожне слово яких падає як молот, розтрощуючи по частинах офіційні лозунги «батьків краю» — «за цісаря і вітчизну».
Висока ідейність поезії В. Бобинського І пол. 20-х pp., як уже вказувалося, органічно поєднувалася з дохідливістю поетичного слова. Для творів В. Бобипського цих років характерна своєрідна лірико-патетична форма звертання, строфічне багатство, різноманітність розміру. Навіть у ритмомелодійному звучанні в кожному окремому випадку відчуваються різні інтонації, глибоко обумовлені змістом висловленого. Так, наприклад, поезії «Буря» і «Вий, буре!» написані на тему революції, проте вирізняються своєю поетичною формою, строфічною організацією вірша. В першій з них автор удається до синтаксичних переносів у віршованому рядку: слово першого рядка переносить у другий, і таким чином перенесене слово переймає на себе функцію цілого рядка:
Шаліє буря з Диких Піль
Лісами.
І котить гнів свій і свій біль
Ярами.
Інтонаційні паузи ритму служать тут своєрідним фактором організації повільного ритму мови. Така організація строфи наче підкреслює повільний, але наростаючий, до того ж непереможний нодих бурі.
Строфа другої поезії має вже іншу побудову:
Вий, буре! На крила могучі :
Загибель візьми і неси
На ниви, в безділлі дрімучі,
На гори, на звори, ліси.
В порівнянні з попереднім віршем тут маємо повні віршовані рядки, знову ж таки з цілим рядом інтонаційних пауз. Такі паузи, знаки оклику, повтори сполучення «вий, буре!» синтаксично й графічно творять саме таку ритмомелодику строфи, передають ефект наростання стихії:
Вий, буре!..
Реви, регочи та лютуй!
Зворушлива емоційність, народнопісенний мелос— виразна ознака поетичних творів В. Бобинського. «Синя чічка», наприклад, виповнена скорботними фольклорними мелодіями прощання; вірш «Женці» повен мрійної зажури від того, що «піде літо від нас навмання»,— і кожен рядок в ньому відтак відлунює мелодією тривожного чекання.
Ще з більшою експресією висловлює пережите поет у циклі «З казок мойого друга». Залежно від того, що хоче сказати поет, про що пише, міняється не тільки строфічна будова вірша, а й його ритміка. Так і у вірші «На ниви смерть холодна, незборна» короткі другий і четвертий рядки строфи виразно сповільнюють темп мови. Спаду його інколи досягає поет виносом окремого слова за межі строфи:
Чи тямиш ти, дівчинонько кохана,
Як снили ми колись?
Чому від мене ти пішла так зрана?
Вернися! Гей, вернись!
Вернись!
Лірика В. Вобинського І пол. 20-х pp., як бачимо, цікаве явище і за змістом, і за формою. Молодий поет виявив себе справжнім майстром інструментовки вірша, митцем, який звуками умів малювати образи й картини, відчутні майже фізично. Та й взагалі В. Вобинський — явище виняткове у нашій літературі. Впродовж усього життя він, природно, змінювався. Але все головне в ньому було вже з самого початку. Він рано зрозумів значення для таланту вимогливості до себе і це почуття проніс впродовж відмі-рених йому долею років.
У липні 1925 року В. Бобинський за дорученням ЦК КПЗУ починає при допомозі М. Вовка та Антоніни Матулівни видавати тижневик «Світло». Добираючи відповідні матеріали з місць, публікуючи гострі публіцистичні статті, віршовані памфлети й фейлетони, політичну лірику, передруковуючи звіти й інформаційні повідомлення про стан освіти, культури, народного господарства Радянської України, твори радянських авторів, В Бобинський перетворив тижневик в трибуну революційної агітації. Цьому спри-
яли і власні твори редактора — його віршовані фейлетони, підписані псевдонімами Шершень, Леліт, а також громадянська лірика — вірші «Після жнив», «Чорнозем», «Зимова балада», «Чорна симфонія», «Ніч» та ін. До речі, кінцем 1924 року в творчості В. Бобинського розпочався «новий небосхил»: він рішуче відмовився від інтимної лірики, бо, як згодом напише, «тими сльозами, які виплакала досі українська поезія, можна б сміливо наводнити посушну смугу степової України і навіть без Дніпрельстану». Тепер поета цілковито захопила «поезія протиріч», «контрасти життя», «марші барикад», тобто громадянська соціально-політична лірика. Про це, до речі, й писав у передмові до вибраних творів В. Бобинського 1920—1928 років М. Качанюк, аналізуючи творчу й громадську практику поета, говорячи про те, що художня форма і стилістичні засоби ліричних творів В. Бобинського дають підстави говорити про народну основу його поезії, про багатство фарб, про силу вкладених в неї почуттів і що «талант його сильний, оригінальний» саме в ці роки (1925—1927.—Ж. Д.) «розкрився найбільш повно і широко» .
Редагуючи тижневик «Світло», В. Бобинський вів постійну рубрику «З базару життя», в якій час від часу друкував віршовані памфлети й фейлетони. Як і його побратим по перу і боротьбі Кузьма Пелехатий, він, і на цей раз звернувшись до сатири, до лексики й форми вислову, найбільш наближених до простонародним, відгукувався в них на найгостріші події дня. В цих віршах напружений ліризм В. Бобинського відходить на другий план, по-ступаючись місцем перед побутовим ескізом, сатирично вбивчим політичним портретом.
За свідченням друзів і товаришів по КПЗУ9, В. Бобинськяй був безмежно відданий партійній справі, твердим, загартованим революціонером і водночас цнотливою, дитинно-ніжною людиною. Жив заощадливо, часто терпів злидні й голод, а ніколи не дозволяв собі зняти зі «свого» банкового рахунку в 9 тисяч злотих бодай кілька грошів (той «вклад» на його ім'я внесено з каси ЦК КПЗУ).
Багаторазові намагання цензорів і «слідчих суддів» «усовістити» редактора «Світла» бути більш «лояльним до влади» не давали наслідків, тому 23 квітня 1926 року за розпорядженням окружного прокурора В. Бобинський був знову арештований і ув'язнений у слідчій тюрмі Баторія. Про це читаємо в «Передньому слові» до канадського видання поеми В. Бобинського «Смерть Франка»: «1 травня 1926 p. польська влада закрила у Львові часопис «Світло», і його редактор на 5 місяців опинився в тюрмі. Тюремний режим, надзвичайно важкий для політичних в'язнів, ще більше було загострено по відношенню до поета. Йому заборонено було писати, заборонено читати не тільки газети, а й твори відомих польських письменників. У тюрмі розвинулася в поета тяжка недуга (туберкульоз), яку придбав він ще за арештів у минулих роках. Домагання рідні, щоб т. Бобинського перевести в кращі гігієнічні умови або хоч би в тюремну лікарню, польським судом було відкинено...» І0.
Певно, не раз упродовж піврічної покари згадувалася В. Бо-бинському-в'язневі постать Івана Франка, який теж сидів за цими мурами, згадувалися його «Тюремні сонети», сповнені прихованого вогню нескореності.
Вважаючи себе воїном у «стані білопольської ночі», В. Бобин« ський звертається і до такої відточеної зброї, як сатира. Він не залишає каменя на камені від всіх ідолів «старої Галичини» у віршах «Гробокопателі у митрах», «Як свічада», «Молитва індостан-пя», «Рубін», «Легенда про смерть бога» та ін. Написані ці твори суворо-пророчим, гнівно-тавруючим віршем, кожне слово яких падає як молот, розтрощуючи по частинах офіційні лозунги «батьків краю» — «за цісаря і вітчизну».
Висока ідейність поезії В. Бобинського І пол. 20-х pp., як уже вказувалося, органічно поєднувалася з дохідливістю поетичного слова. Для творів В. Бобипського цих років характерна своєрідна лірико-патетична форма звертання, строфічне багатство, різноманітність розміру. Навіть у ритмомелодійному звучанні в кожному окремому випадку відчуваються різні інтонації, глибоко обумовлені змістом висловленого. Так, наприклад, поезії «Буря» і «Вий, буре!» написані на тему революції, проте вирізняються своєю поетичною формою, строфічною організацією вірша. В першій з них автор удається до синтаксичних переносів у віршованому рядку: слово першого рядка переносить у другий, і таким чином перенесене слово переймає на себе функцію цілого рядка:
Шаліє буря з Диких Піль
Лісами.
І котить гнів свій і свій біль
Ярами.
Інтонаційні паузи ритму служать тут своєрідним фактором організації повільного ритму мови. Така організація строфи наче підкреслює повільний, але наростаючий, до того ж непереможний нодих бурі.
Строфа другої поезії має вже іншу побудову:
Вий, буре! На крила могучі :
Загибель візьми і неси
На ниви, в безділлі дрімучі,
На гори, на звори, ліси.
В порівнянні з попереднім віршем тут маємо повні віршовані рядки, знову ж таки з цілим рядом інтонаційних пауз. Такі паузи, знаки оклику, повтори сполучення «вий, буре!» синтаксично й графічно творять саме таку ритмомелодику строфи, передають ефект наростання стихії:
Вий, буре!..
Реви, регочи та лютуй!
Зворушлива емоційність, народнопісенний мелос— виразна ознака поетичних творів В. Бобинського. «Синя чічка», наприклад, виповнена скорботними фольклорними мелодіями прощання; вірш «Женці» повен мрійної зажури від того, що «піде літо від нас навмання»,— і кожен рядок в ньому відтак відлунює мелодією тривожного чекання.
Ще з більшою експресією висловлює пережите поет у циклі «З казок мойого друга». Залежно від того, що хоче сказати поет, про що пише, міняється не тільки строфічна будова вірша, а й його ритміка. Так і у вірші «На ниви смерть холодна, незборна» короткі другий і четвертий рядки строфи виразно сповільнюють темп мови. Спаду його інколи досягає поет виносом окремого слова за межі строфи:
Чи тямиш ти, дівчинонько кохана,
Як снили ми колись?
Чому від мене ти пішла так зрана?
Вернися! Гей, вернись!
Вернись!
Лірика В. Вобинського І пол. 20-х pp., як бачимо, цікаве явище і за змістом, і за формою. Молодий поет виявив себе справжнім майстром інструментовки вірша, митцем, який звуками умів малювати образи й картини, відчутні майже фізично. Та й взагалі В. Вобинський — явище виняткове у нашій літературі. Впродовж усього життя він, природно, змінювався. Але все головне в ньому було вже з самого початку. Він рано зрозумів значення для таланту вимогливості до себе і це почуття проніс впродовж відмі-рених йому долею років.
У липні 1925 року В. Бобинський за дорученням ЦК КПЗУ починає при допомозі М. Вовка та Антоніни Матулівни видавати тижневик «Світло». Добираючи відповідні матеріали з місць, публікуючи гострі публіцистичні статті, віршовані памфлети й фейлетони, політичну лірику, передруковуючи звіти й інформаційні повідомлення про стан освіти, культури, народного господарства Радянської України, твори радянських авторів, В Бобинський перетворив тижневик в трибуну революційної агітації. Цьому спри-
яли і власні твори редактора — його віршовані фейлетони, підписані псевдонімами Шершень, Леліт, а також громадянська лірика — вірші «Після жнив», «Чорнозем», «Зимова балада», «Чорна симфонія», «Ніч» та ін. До речі, кінцем 1924 року в творчості В. Бобинського розпочався «новий небосхил»: він рішуче відмовився від інтимної лірики, бо, як згодом напише, «тими сльозами, які виплакала досі українська поезія, можна б сміливо наводнити посушну смугу степової України і навіть без Дніпрельстану». Тепер поета цілковито захопила «поезія протиріч», «контрасти життя», «марші барикад», тобто громадянська соціально-політична лірика. Про це, до речі, й писав у передмові до вибраних творів В. Бобинського 1920—1928 років М. Качанюк, аналізуючи творчу й громадську практику поета, говорячи про те, що художня форма і стилістичні засоби ліричних творів В. Бобинського дають підстави говорити про народну основу його поезії, про багатство фарб, про силу вкладених в неї почуттів і що «талант його сильний, оригінальний» саме в ці роки (1925—1927.—Ж. Д.) «розкрився найбільш повно і широко» .
Редагуючи тижневик «Світло», В. Бобинський вів постійну рубрику «З базару життя», в якій час від часу друкував віршовані памфлети й фейлетони. Як і його побратим по перу і боротьбі Кузьма Пелехатий, він, і на цей раз звернувшись до сатири, до лексики й форми вислову, найбільш наближених до простонародним, відгукувався в них на найгостріші події дня. В цих віршах напружений ліризм В. Бобинського відходить на другий план, по-ступаючись місцем перед побутовим ескізом, сатирично вбивчим політичним портретом.
За свідченням друзів і товаришів по КПЗУ9, В. Бобинськяй був безмежно відданий партійній справі, твердим, загартованим революціонером і водночас цнотливою, дитинно-ніжною людиною. Жив заощадливо, часто терпів злидні й голод, а ніколи не дозволяв собі зняти зі «свого» банкового рахунку в 9 тисяч злотих бодай кілька грошів (той «вклад» на його ім'я внесено з каси ЦК КПЗУ).
Багаторазові намагання цензорів і «слідчих суддів» «усовістити» редактора «Світла» бути більш «лояльним до влади» не давали наслідків, тому 23 квітня 1926 року за розпорядженням окружного прокурора В. Бобинський був знову арештований і ув'язнений у слідчій тюрмі Баторія. Про це читаємо в «Передньому слові» до канадського видання поеми В. Бобинського «Смерть Франка»: «1 травня 1926 p. польська влада закрила у Львові часопис «Світло», і його редактор на 5 місяців опинився в тюрмі. Тюремний режим, надзвичайно важкий для політичних в'язнів, ще більше було загострено по відношенню до поета. Йому заборонено було писати, заборонено читати не тільки газети, а й твори відомих польських письменників. У тюрмі розвинулася в поета тяжка недуга (туберкульоз), яку придбав він ще за арештів у минулих роках. Домагання рідні, щоб т. Бобинського перевести в кращі гігієнічні умови або хоч би в тюремну лікарню, польським судом було відкинено...» І0.
Певно, не раз упродовж піврічної покари згадувалася В. Бо-бинському-в'язневі постать Івана Франка, який теж сидів за цими мурами, згадувалися його «Тюремні сонети», сповнені прихованого вогню нескореності.