Стан та вдосконалення обліку праці та її оплати, Детальна інформація
Стан та вдосконалення обліку праці та її оплати
Тип документу: Реферат
Сторінок: 24
Предмет: Облік та аудит
Автор: Олексій
Розмір: 47.4
Скачувань: 1115
Нараховану заробітну плату поділяють на два види:
1) Основну;
2) Додаткову.
Є й інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.
Основними елементами тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні довідки робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідки посад керівниками, спеціалістів і службовців, тарифні сітки та ставки і схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка. У сучасних економічних умовах кожне підприємство може самостійно розробляти тарифну систему, дотримуючись державних гарантів і вимог генеральної, галузевої, регіональної тарифних угод згідно з чинним законодавством.
Тарифно-кваліфікаційні довідники – це нормативні документи, в яких усі види робіт, що виконуються на тому чи іншому виробництві, розподіляються на групи залежно від їхньої складності. Вони служать для тарифікації робіт і встановлення кваліфікаційних розрядів робітником.
Тарифно-кваліфікаційний довідник використовується для визначення кількості розрядів за кожною професію (спеціальністю), складності робіт, кваліфікаційних розрядів робітником; забезпечення єдності в оплаті праці робітників, які мають однакову кваліфікацію; складання програм з підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Він складається із 72 випусків, які включають приблизно 160 розділів. За його допомогою можна здійснювати тарифікацію понад 5 тис. професій робітників і виконуваних ними робіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить по кожному розряду будь-якої професії характеристику, яка дається у трьох розділах: “Характеристика робіт”, “Повинен знати”, “Приклади робіт”. У першому розділі наведено роботи, які робітник мусить виконати, складність їх виконання; ступінь самостійності робітника під час виконання робіт, а також під час налагодження устаткування, апаратів, установок. У другому розділі міститься основні вимоги до знань робітника, котрий виконує роботи певної складності, дається перелік навичок, якими він повинен володіти, вимоги до його теоретичної підготовки з професії (спеціальності). У третьому розділі наводиться перелік робіт найтиповіших для даного розряду і професії.
Тарифно-кваліфікаційні характеристики можуть розроблятися за допомогою двох методів оцінки складності праці: аналітичний та експертний.
Сутність аналітичного методу полягає в розчленуванні процесів праці на окремі функції і виражені в балах кожної з функцій. Розрізняють чотири такі функції:
Розрахункова, яка означає здійснення робітниками розрахунків до початку роботи і в її процесі;
Підготовча, яка включає підготовку робочого місця роботи, підбір інструменту;
Виконавча, основна функція, пов’язана з безпосереднім веденням робочого процесу;
Обслуговування, або функція управління устаткуванням, пов’язана з додатковими вимогами до кваліфікації робітників.
Кожна із вказаних функцій має три ступені складності робіт – проста (незначна), середня (значна) і складна (дуже значна). В умовах ринкової економіки складність праці доцільно визначити через співвідношення попиту на певну робочу силу та її позиції. Процес, що потребує великої напруженості, скорочує тривалість дії робочої сили, шкідливо впливає на здоров’я робітника. На ці види робіт знижується пропозиція товару “робоча сила”. Зниження пропозиції над попитом уже свідчить про своєрідність складності праці або певної роботи.
Посадові оклади службовцям встановлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника.
Для правильного визначення сум заробітної плати і розрахунку по ній необхідно вести облік використання робочого часу.
Облік фактичного часу перебування працівників на підприємстві називаються табельним обліком.
Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб.
В табелі вказується перелік всіх працюючих відповідно присвоєних табельних номерів по окремих відділах, цехах.
Застосовується два способи ведення табелів:
1) Суцільна реєстрація – при цьому записується всі виходи і невиходи на роботу;
2) Вибіркова реєстрація – при цьому відмічають тільки відхилення від нормального робочого режиму.
Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф.П-12), де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, щорічні відпустки, відпустки на навчання, хвороби, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі і вихідних людино-днів та деякі інші показники використання робочого часу.
Завдання табельного обліку:
Забезпечення контролю заявками на роботу і закінчення роботи;
Одержання даних про фактично-відпрацьований працівниками час і передача даних у бухгалтерію для розрахунків з ними;
Виявлення причин запізнень або неявки на роботу;
Складання звітності про наявність працівників, їх рух і стан трудової дисципліни.
Порядок ведення встановлений основними положеннями обліку праці, якщо на підприємстві застосовується авансування працівників, то табель складається двічі.
1) Основну;
2) Додаткову.
Є й інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.
Основними елементами тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні довідки робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідки посад керівниками, спеціалістів і службовців, тарифні сітки та ставки і схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка. У сучасних економічних умовах кожне підприємство може самостійно розробляти тарифну систему, дотримуючись державних гарантів і вимог генеральної, галузевої, регіональної тарифних угод згідно з чинним законодавством.
Тарифно-кваліфікаційні довідники – це нормативні документи, в яких усі види робіт, що виконуються на тому чи іншому виробництві, розподіляються на групи залежно від їхньої складності. Вони служать для тарифікації робіт і встановлення кваліфікаційних розрядів робітником.
Тарифно-кваліфікаційний довідник використовується для визначення кількості розрядів за кожною професію (спеціальністю), складності робіт, кваліфікаційних розрядів робітником; забезпечення єдності в оплаті праці робітників, які мають однакову кваліфікацію; складання програм з підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Він складається із 72 випусків, які включають приблизно 160 розділів. За його допомогою можна здійснювати тарифікацію понад 5 тис. професій робітників і виконуваних ними робіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить по кожному розряду будь-якої професії характеристику, яка дається у трьох розділах: “Характеристика робіт”, “Повинен знати”, “Приклади робіт”. У першому розділі наведено роботи, які робітник мусить виконати, складність їх виконання; ступінь самостійності робітника під час виконання робіт, а також під час налагодження устаткування, апаратів, установок. У другому розділі міститься основні вимоги до знань робітника, котрий виконує роботи певної складності, дається перелік навичок, якими він повинен володіти, вимоги до його теоретичної підготовки з професії (спеціальності). У третьому розділі наводиться перелік робіт найтиповіших для даного розряду і професії.
Тарифно-кваліфікаційні характеристики можуть розроблятися за допомогою двох методів оцінки складності праці: аналітичний та експертний.
Сутність аналітичного методу полягає в розчленуванні процесів праці на окремі функції і виражені в балах кожної з функцій. Розрізняють чотири такі функції:
Розрахункова, яка означає здійснення робітниками розрахунків до початку роботи і в її процесі;
Підготовча, яка включає підготовку робочого місця роботи, підбір інструменту;
Виконавча, основна функція, пов’язана з безпосереднім веденням робочого процесу;
Обслуговування, або функція управління устаткуванням, пов’язана з додатковими вимогами до кваліфікації робітників.
Кожна із вказаних функцій має три ступені складності робіт – проста (незначна), середня (значна) і складна (дуже значна). В умовах ринкової економіки складність праці доцільно визначити через співвідношення попиту на певну робочу силу та її позиції. Процес, що потребує великої напруженості, скорочує тривалість дії робочої сили, шкідливо впливає на здоров’я робітника. На ці види робіт знижується пропозиція товару “робоча сила”. Зниження пропозиції над попитом уже свідчить про своєрідність складності праці або певної роботи.
Посадові оклади службовцям встановлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника.
Для правильного визначення сум заробітної плати і розрахунку по ній необхідно вести облік використання робочого часу.
Облік фактичного часу перебування працівників на підприємстві називаються табельним обліком.
Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб.
В табелі вказується перелік всіх працюючих відповідно присвоєних табельних номерів по окремих відділах, цехах.
Застосовується два способи ведення табелів:
1) Суцільна реєстрація – при цьому записується всі виходи і невиходи на роботу;
2) Вибіркова реєстрація – при цьому відмічають тільки відхилення від нормального робочого режиму.
Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф.П-12), де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, щорічні відпустки, відпустки на навчання, хвороби, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі і вихідних людино-днів та деякі інші показники використання робочого часу.
Завдання табельного обліку:
Забезпечення контролю заявками на роботу і закінчення роботи;
Одержання даних про фактично-відпрацьований працівниками час і передача даних у бухгалтерію для розрахунків з ними;
Виявлення причин запізнень або неявки на роботу;
Складання звітності про наявність працівників, їх рух і стан трудової дисципліни.
Порядок ведення встановлений основними положеннями обліку праці, якщо на підприємстві застосовується авансування працівників, то табель складається двічі.