Підприємство та підприємництво, Детальна інформація
Підприємство та підприємництво
Тип документу: Реферат
Сторінок: 11
Предмет: Економіка
Автор: Олексій
Розмір: 45.9
Скачувань: 922
Розрізняють кілька типів агентів:
1) агенти виробників;
2) повноважні агенти по збуту;
3) агенти з закупівлі.
Агенти виробників (представники виробників) — представляють інтереси двох чи декількох виробників доповнюючих один одного товарів.
Повноважні агенти по збуту одержують право на збут усієї продукції і являють собою як би відділ збуту, але не входять у структуру фірми-виробника, а взаємодіють з нею на договірних умовах.
Агенти з закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).
Брокерство
Брокер — посередник при заключенні угод, який спеціалізується по визначеним видам товарів чи послуг, діє з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи від них спеціальну винагорода. Відноситься до категорії професійних ділових посередників.
Комісія
Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що укладається між комісіонером (агентом) і принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента.
Комісійні операції — це різновид торгово-посередницьких операцій, чинених однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Відносини сторін регулюються договором комісії.
Комісіонер — посередник, фізична чи юридична особа, що робить за визначену винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.
Комітент — особа (звичайно виробник чи власник товару), що дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд угод від імені останнього, але за рахунок комітента.
ІV. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні.
Розглянувши досвід Німеччини і США, можна перейти до питання про те, які ж умови необхідні для розвитку малого підприємництва в нашій країні.
Чи може малий бізнес стати основою економіки? Чи в наших умовах він може стати лише сполучною ланкою, що забезпечило б безперебійну роботу великих промислових підприємств? Для початку варто визначити ті галузі і сфери економіки, у яких підприємства малого бізнесу відіграють вирішальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге - торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.
Тому однією з вирішальних умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон'юнктури, заповнювати ніші, що утворяться, у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу проведених реформ.
Сектор малого бізнесу формується в Україні з 1986-1988 р. після прийняття постанови, а потім і закону про кооперативи. Тоді це була ще квазіформа малої частки бізнесу, але вона поклала початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року спостерігався бурхливий ріст малих підприємств, що різко сповільнився. у 1993 році
Втрата адміністративного керування, економічний хаос і законодавча плутанина привели до того, що законослухняні підприємці, що організують бізнес у виробничій сфері, виявилися в надзвичайно скрутному стані, несучи великі витрати, виплачуючи високі податки і піддаючи державному і недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів для підтримки малого бізнесу, труднощі в одержанні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їхнього росту і до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.
Серед видів діяльності МП дотепер переважають роздрібна торговля (35 %), промисловість (15 %), будівництво (16 %). Тенденції в галузевому розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка і , відповідно значення для нашої економіки, підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі чи багатоцільові (випуск товарів народного споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-посередницькою діяльністю як основною.
Досягнутий до 1997 р. рівень розвитку недержавного приватного підприємництва можна оцінити як недостатній по наступним розуміннях:
складає 10—15 %, тоді як у розвинутих від 50 до 80 %; — по обсягу діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України настільки малий, що не може ні задовольнити суспільні потреби, ні відігравати роль повноцінного ринкового фактора, тобто впливати на досягнення ринкового балансу і скласти конкуренцію великим монопольним державним підприємствам (по кількості МП, що приходяться на 10 тис. чол. населення, Україна в кілька разів відстає від країн Балтії і Росії, у 10 від Румунії і Словенії, у 50 разів— від Польщі, Угорщини, Чехії);
— частка працюючих у малому бізнесі України складає близько 8 % від чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах з ринкової экономикой-ні менш 50 %;
— внесок малого бізнесу України в створення ВНП складає 10—15 % у порівнянні з 60—80 % у розвитих країнах.
Що стосується внутрішнього механізму життєдіяльності, те малий бізнес не досяг порога «критичної маси», при якому починає діяти ефект саморегулювання і самовідтворення.
Розглянемо причини сформованої ситуації. У пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує перелік, у который входить біля двох десятків причин, що перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні. Серед них — недосконалі закони і часто змінюються правила; надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні можливості в конкуруванні з великим номенклатурним бізнесом; усеосяжна корупція і рекет; відсутність підтримки чи ж перешкоджання з боку держави (його органів); нерозвиненість інфраструктури (банки, зв'язок, інформація і т.п.); професійна непідготовленість самих підприємців і т.д. Із загальних проблем, з якими зіштовхуються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні.
Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають у списках проблем останнє місце. Це аж ніяк не означає, що проблеми немає чи що вона незначна. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих фірмах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.
Опитування початківців і вже діючих підприємців показало, що 75 % їх не перше місце серед інших проблем ставлять дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківські кредити даються на 2—3 місяці і з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засоби для кредитування малого бізнесу. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; засоби, які виділяються місцевими органами влади безробітним для організації свого бізнесу; засоби місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Обидва центральні фонди дислокуються в Києві, але мають регіональні відділення в обласних містах (фонд підтримки в 9, а інноваційний у 19 областях). Перший фонд щорічно одержує з державного бюджету встановлену суму для кредитування дрібних приватних підприємців; засоби другого фонду утворяться з фіксованого відсотка відрахувань, вироблених усіма підприємствами від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їхніх бізнес-планів. Однак надходять засоби у фонди в недостатньому обсязі і нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі щодо потреб малих підприємств.
1) агенти виробників;
2) повноважні агенти по збуту;
3) агенти з закупівлі.
Агенти виробників (представники виробників) — представляють інтереси двох чи декількох виробників доповнюючих один одного товарів.
Повноважні агенти по збуту одержують право на збут усієї продукції і являють собою як би відділ збуту, але не входять у структуру фірми-виробника, а взаємодіють з нею на договірних умовах.
Агенти з закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).
Брокерство
Брокер — посередник при заключенні угод, який спеціалізується по визначеним видам товарів чи послуг, діє з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи від них спеціальну винагорода. Відноситься до категорії професійних ділових посередників.
Комісія
Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що укладається між комісіонером (агентом) і принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента.
Комісійні операції — це різновид торгово-посередницьких операцій, чинених однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Відносини сторін регулюються договором комісії.
Комісіонер — посередник, фізична чи юридична особа, що робить за визначену винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.
Комітент — особа (звичайно виробник чи власник товару), що дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд угод від імені останнього, але за рахунок комітента.
ІV. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні.
Розглянувши досвід Німеччини і США, можна перейти до питання про те, які ж умови необхідні для розвитку малого підприємництва в нашій країні.
Чи може малий бізнес стати основою економіки? Чи в наших умовах він може стати лише сполучною ланкою, що забезпечило б безперебійну роботу великих промислових підприємств? Для початку варто визначити ті галузі і сфери економіки, у яких підприємства малого бізнесу відіграють вирішальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге - торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.
Тому однією з вирішальних умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон'юнктури, заповнювати ніші, що утворяться, у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу проведених реформ.
Сектор малого бізнесу формується в Україні з 1986-1988 р. після прийняття постанови, а потім і закону про кооперативи. Тоді це була ще квазіформа малої частки бізнесу, але вона поклала початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року спостерігався бурхливий ріст малих підприємств, що різко сповільнився. у 1993 році
Втрата адміністративного керування, економічний хаос і законодавча плутанина привели до того, що законослухняні підприємці, що організують бізнес у виробничій сфері, виявилися в надзвичайно скрутному стані, несучи великі витрати, виплачуючи високі податки і піддаючи державному і недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів для підтримки малого бізнесу, труднощі в одержанні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їхнього росту і до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.
Серед видів діяльності МП дотепер переважають роздрібна торговля (35 %), промисловість (15 %), будівництво (16 %). Тенденції в галузевому розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка і , відповідно значення для нашої економіки, підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі чи багатоцільові (випуск товарів народного споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-посередницькою діяльністю як основною.
Досягнутий до 1997 р. рівень розвитку недержавного приватного підприємництва можна оцінити як недостатній по наступним розуміннях:
складає 10—15 %, тоді як у розвинутих від 50 до 80 %; — по обсягу діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України настільки малий, що не може ні задовольнити суспільні потреби, ні відігравати роль повноцінного ринкового фактора, тобто впливати на досягнення ринкового балансу і скласти конкуренцію великим монопольним державним підприємствам (по кількості МП, що приходяться на 10 тис. чол. населення, Україна в кілька разів відстає від країн Балтії і Росії, у 10 від Румунії і Словенії, у 50 разів— від Польщі, Угорщини, Чехії);
— частка працюючих у малому бізнесі України складає близько 8 % від чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах з ринкової экономикой-ні менш 50 %;
— внесок малого бізнесу України в створення ВНП складає 10—15 % у порівнянні з 60—80 % у розвитих країнах.
Що стосується внутрішнього механізму життєдіяльності, те малий бізнес не досяг порога «критичної маси», при якому починає діяти ефект саморегулювання і самовідтворення.
Розглянемо причини сформованої ситуації. У пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує перелік, у который входить біля двох десятків причин, що перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні. Серед них — недосконалі закони і часто змінюються правила; надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні можливості в конкуруванні з великим номенклатурним бізнесом; усеосяжна корупція і рекет; відсутність підтримки чи ж перешкоджання з боку держави (його органів); нерозвиненість інфраструктури (банки, зв'язок, інформація і т.п.); професійна непідготовленість самих підприємців і т.д. Із загальних проблем, з якими зіштовхуються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні.
Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають у списках проблем останнє місце. Це аж ніяк не означає, що проблеми немає чи що вона незначна. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих фірмах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.
Опитування початківців і вже діючих підприємців показало, що 75 % їх не перше місце серед інших проблем ставлять дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківські кредити даються на 2—3 місяці і з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засоби для кредитування малого бізнесу. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; засоби, які виділяються місцевими органами влади безробітним для організації свого бізнесу; засоби місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Обидва центральні фонди дислокуються в Києві, але мають регіональні відділення в обласних містах (фонд підтримки в 9, а інноваційний у 19 областях). Перший фонд щорічно одержує з державного бюджету встановлену суму для кредитування дрібних приватних підприємців; засоби другого фонду утворяться з фіксованого відсотка відрахувань, вироблених усіма підприємствами від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їхніх бізнес-планів. Однак надходять засоби у фонди в недостатньому обсязі і нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі щодо потреб малих підприємств.