Методика вивчення творів різних жанрів, Детальна інформація

Промінь, подих, волосина ясна

З гриви від летючого коня (2,16)

“Багатосполучниковість” або полісиндетон (гр., рову – багато, syndeton – зв’язне) – одна з фігур поетичної мови яка полягає у повторенні однакових сполучників. Цим письменник досягає уповільнення розповіді, більшого її розчленування і разом з тим посилює відчуття зв’язку між словами чи групами слів, що з’єднані сполучниками. Іноді багатосполучниковість – засіб посилення ліричності й наспівності або показу роздумів автора (12,41). Зустрічаємо багатосполучниковість і у творах Китайгородської:

І розпікає обрій дальній,

І пригріває руки нам.

І всій процесії прощальній привільно тільки цвіркунам (2,37),

чи

І Явдоха міряє парчу,

І з-під криги досягає шати.

І прозору льодяну свічу

Нам уже ніколи не тримати (2,40).

Для підкреслення важливості слів виділення їх, зосередження уваги читача на явищах природи, спотворених людиною також допомагає полісиндетон:

Згиналася і корчилась трава,

і тріскало на вогнищі насіння,

і почорніла сива голова,

і стала вже скорботна не осіння (1,38).

Повторення єднального сполучника і надає розповіді виразності та емоційності.

Висловити своє ставлення до сказаного авторові допомагають риторичні фігури, які можуть виражати найрізноманітніші почуття – урочисту піднесеність, радість, гнів, обурення, презирство, розпач, тощо.

Захоплення, чудовий настрій поетеса передає з допомогою риторичного ствердження:

Які зітхання! Ніч яка!

Усьому хочеться шептати (2,14)

У вірші “Світає сей нічний пейзаж”, присвячений Ксенії Колотило, звучить заклик:

“Не забувайте Україну” (2,15)

З любов’ю поетеса звертається до природи:

Природо красна, я тебе не скрашую,

Я лиш змалюю з тебе кілька рис (1,32),

чи

Заспівай же, осене, тебе

жде давно сюїта ця прощальна,

ластівка, як сі мінор печальна,