Геохімія цинку в прісних і морських водах, Детальна інформація
Геохімія цинку в прісних і морських водах
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Хімія
Автор: Беспалова Люба
Розмір: 11.3
Скачувань: 1774
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Геологічний факультет
Кафедра мінералогії, геохімії і петрографії
РЕФЕРАТ
на тему:
“Геохімія цинку в прісних і морських водах”
Виконала
студентка 5 курсу
групи геохіміків
Беспалова Л.А.
Перевірив
Гожик А.П.
КИЇВ-2003
Загальна характеристика
Кларк в земній корі 8,3*10-3 % (в основних породах 1,3* 10-3 %, в кислих –6*10-3 %). У вивержених породах Zn знаходиться у формі тонкорозсіяного сульфіду, у вигляді ізоморфної домішки в слюдах, амфіболах. Zn у феромагнезіальні породи входить головним чином у склад біотиту, амфіболів, піроксенів і помітно їх збагачуючи. Відомо 66 мінералів Zn, найважливішим є сфалерит (ZnS).
Цинк енергетично мігрує в гідротермах, в яких він утворює різні комплекси і осаджується разом з Pb, Ag та та іншими халькофілами, утворюючи різні сульфіди (поліметалічні руди). Низькотемпературні стратиформні Pb – Zn родовища у вапняках деякі дослідники вважають осадовими або гідротермально-осадовими.
Цинк – важливий біоелемент, його кларк в живій речовині 2*10-3 %. Відомі організми-концентратори Zn, на його родовищах росте особлива “гаймійна флора”. Від недостачі або надлишку Zn організми хворіють. В широко розповсюдженому подорожнику міститься 0,02% цинку, у фіалці – 0,05%. Розвиток різних грибків, в тому числі і дріжджового, прискорюється при наявності Zn. У деяких безхребетних тварин Zn грає ту ж роль, що Fe в крові у хребетних. В грунтах Zn накопичується біогенним шляхом.
Вміст Zn в грунтах залежить від характеру материнських порід, з яких утворені грунти, вмісту органічної речовини, текстури грунту, рН. Характерний склад породи – це головний фактор, який визначає вміст Zn в грунтах. Грунти на основних породах завжди вміщують більше Zn ніж грунти розвинені на гранітах, гнейсах... Грунти на пісках, підзолисті, ті що, промиваються водою, латеритні – втрачають Zn швидше ніж грунти збагачені глиняним матеріалом і які мають високий процент тонкої фракції. Наприклад, із глинистих грунтів з великою кількістю тонкої фракції Zn вилучається дуже погано водою і слабкими розчинами і добре в цих грунтах фіксується.
Назва і хімічний знак цинку пішли від слова цинкен, яким називали залишки в ретортах, де потім був знайдений цинк.
В чистому виді Zn – синювато-білий метал. У вологому повітрі він покривається тонкою плівкою гідрату окисі, що оберігає його від наступних перетворень. Нагрітий до 100 – 150 0С Zn стає дуже ковким і тягучим, а при 200 0С настільки крихким, що його можна стовкти в порошок.
Zn не стійкий до дії кислот і лугів і розчинюється у них. Тому в оцинкованій посуді не слід варити їжу, квасити капусту, огірки чи помідори, зберігати томат. Можливі дуже небезпечні отруєння, так як розчинні з’єднання Zn.
Цинк відомий вже давно. Латунь – сплав міді і цинку – знали ще древні. Потім відомості про цинк були втрачені, і тільки в 1721 р. саксонський металург І. Генкель відкрив спосіб отримання цинку з руди.
Великої кількості окису цинку потребує фармацевтична промисловість для виготовлення присипок, суспензій, гігієнічних паст, різного роду мазей, пластирів і т.д.
Використовується також в косметиці: ZnO2 являється складовою частиною пудри.
Широке практичне застосування знаходить окис цинку для виготовлення беліл, які використовуються в малярній справі, живописі, і т.д.
Великі кількості цинку розходяться на створення гальванічних елементів.
Але все таки більша половина добутого в світі цинку використовується на виготовлення оцинкованого заліза і оцинкованої проволоки для канатів.
Класифікаційна належність
Оскільки геохімічні і хімічні властивості елементів гарно виражені в таблиці Д.І. Мендєлєєва, то природно, що вона явилась основою для більшості класифікацій елементів. Найбільш відомі класифікації були запропоновані А.І. Перельманом, В.М. Гольдшмідтом, В.І. Вернадським, А.Є. Ферсманом, А.Н. Заваріцьким, Н.А. Солодовим.
Геологічний факультет
Кафедра мінералогії, геохімії і петрографії
РЕФЕРАТ
на тему:
“Геохімія цинку в прісних і морських водах”
Виконала
студентка 5 курсу
групи геохіміків
Беспалова Л.А.
Перевірив
Гожик А.П.
КИЇВ-2003
Загальна характеристика
Кларк в земній корі 8,3*10-3 % (в основних породах 1,3* 10-3 %, в кислих –6*10-3 %). У вивержених породах Zn знаходиться у формі тонкорозсіяного сульфіду, у вигляді ізоморфної домішки в слюдах, амфіболах. Zn у феромагнезіальні породи входить головним чином у склад біотиту, амфіболів, піроксенів і помітно їх збагачуючи. Відомо 66 мінералів Zn, найважливішим є сфалерит (ZnS).
Цинк енергетично мігрує в гідротермах, в яких він утворює різні комплекси і осаджується разом з Pb, Ag та та іншими халькофілами, утворюючи різні сульфіди (поліметалічні руди). Низькотемпературні стратиформні Pb – Zn родовища у вапняках деякі дослідники вважають осадовими або гідротермально-осадовими.
Цинк – важливий біоелемент, його кларк в живій речовині 2*10-3 %. Відомі організми-концентратори Zn, на його родовищах росте особлива “гаймійна флора”. Від недостачі або надлишку Zn організми хворіють. В широко розповсюдженому подорожнику міститься 0,02% цинку, у фіалці – 0,05%. Розвиток різних грибків, в тому числі і дріжджового, прискорюється при наявності Zn. У деяких безхребетних тварин Zn грає ту ж роль, що Fe в крові у хребетних. В грунтах Zn накопичується біогенним шляхом.
Вміст Zn в грунтах залежить від характеру материнських порід, з яких утворені грунти, вмісту органічної речовини, текстури грунту, рН. Характерний склад породи – це головний фактор, який визначає вміст Zn в грунтах. Грунти на основних породах завжди вміщують більше Zn ніж грунти розвинені на гранітах, гнейсах... Грунти на пісках, підзолисті, ті що, промиваються водою, латеритні – втрачають Zn швидше ніж грунти збагачені глиняним матеріалом і які мають високий процент тонкої фракції. Наприклад, із глинистих грунтів з великою кількістю тонкої фракції Zn вилучається дуже погано водою і слабкими розчинами і добре в цих грунтах фіксується.
Назва і хімічний знак цинку пішли від слова цинкен, яким називали залишки в ретортах, де потім був знайдений цинк.
В чистому виді Zn – синювато-білий метал. У вологому повітрі він покривається тонкою плівкою гідрату окисі, що оберігає його від наступних перетворень. Нагрітий до 100 – 150 0С Zn стає дуже ковким і тягучим, а при 200 0С настільки крихким, що його можна стовкти в порошок.
Zn не стійкий до дії кислот і лугів і розчинюється у них. Тому в оцинкованій посуді не слід варити їжу, квасити капусту, огірки чи помідори, зберігати томат. Можливі дуже небезпечні отруєння, так як розчинні з’єднання Zn.
Цинк відомий вже давно. Латунь – сплав міді і цинку – знали ще древні. Потім відомості про цинк були втрачені, і тільки в 1721 р. саксонський металург І. Генкель відкрив спосіб отримання цинку з руди.
Великої кількості окису цинку потребує фармацевтична промисловість для виготовлення присипок, суспензій, гігієнічних паст, різного роду мазей, пластирів і т.д.
Використовується також в косметиці: ZnO2 являється складовою частиною пудри.
Широке практичне застосування знаходить окис цинку для виготовлення беліл, які використовуються в малярній справі, живописі, і т.д.
Великі кількості цинку розходяться на створення гальванічних елементів.
Але все таки більша половина добутого в світі цинку використовується на виготовлення оцинкованого заліза і оцинкованої проволоки для канатів.
Класифікаційна належність
Оскільки геохімічні і хімічні властивості елементів гарно виражені в таблиці Д.І. Мендєлєєва, то природно, що вона явилась основою для більшості класифікацій елементів. Найбільш відомі класифікації були запропоновані А.І. Перельманом, В.М. Гольдшмідтом, В.І. Вернадським, А.Є. Ферсманом, А.Н. Заваріцьким, Н.А. Солодовим.