Правове регулювання невідкладної медичної допомоги, Детальна інформація
Правове регулювання невідкладної медичної допомоги
Тип документу: Дипломна
Сторінок: 16
Предмет: Правознавство
Автор:
Розмір: 65.1
Скачувань: 1364
про надання першої допомоги при електротравмах,
про надання першої допомоги при опіках,
про надання першої допомоги при утопленні,
про обслуговування викликів з приводу кримінальних випадків, самогубств і замахів на самогубство і ін.
Завдання, які раніше виконувала невідкладна медична допомога, поступово стали передаватися станціям, а самі пункти невідкладної медичної допомоги стали частиною її структури (наказ Мінздраву СРСР № 870 від 21.11.49).
Кількість станцій швидкої допомоги з 1924 р. по 1985 р. зросла з 33 до 5200.
В 1928 р. був організований Московський НДІ швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфософського, а в 1932 р. – Ленінградський НДІ. Ці інститути стали центрами організації і розвитку служби швидкої допомоги.
Повне злиття невідкладної і швидкої медичної допомоги в єдину службу відбулося лише в 70-80-ті роки (наказ Мінздраву СРСР № 608 від 06.08.68).
Об’єднання швидкої і невідкладної допомоги викликало різке збільшення об’єму роботи станцій. Значно розшилися приводи для звернення за швидкою допомогою і показники до направлення бригад.
Підвищилися вимоги відносно кваліфікації лікарів. Виникла необхідність в розвитку спеціалізованих видів швидкої допомоги і удосконаленні невідкладної стаціонарної допомоги.
На станціях почали організовуватися спеціалізовані виїздні бригади:
протиінфарктні, які згодом стали кардіологічними,
протишокові, які згодом стали анестезіолого-реанімаційними,
травматологічні,
токсикологічні,
психіатричні,
неврологічні,
гематологічні,
дитячі реанімаційні,
хірургічні,
урологічні,
акушерсько-гінекологічні,
неонатологічні,
рентгенологічні та
стоматологічні.
Практика показала необґрунтованість такої спеціалізації швидкої допомоги і зараз саме взяти курс на розвиток бригад інтенсивної терапії. Залишається високою необхідність в спеціалізованих кардіологічних, психіатричних, неврологічних та дитячих реанімаційних бригадах.
В лікарнях почали створюватися відділення експрес-методів діагностики і інструментальних досліджень, відділення реанімації та інфарктні відділення, рентгенологічні кабінети, які працюють цілодобово. Починаючи з 1968 р. стали організовуватися лікарні швидкої медичної допомоги, які взяли на себе в основному всю невідкладну стаціонарну допомогу. Почалося об’єднання станцій швидкої медичної допомоги з лікарнями.
Служба швидкої медичної допомоги стає все більш організованою і розвинутою системою забезпечення населення екстреною медичною допомогою.
Однак злиття невідкладної і швидкої допомоги призвело і до ряду негативних наслідків.
Знизилась відповідальність амбулаторно-поліклінічної мережі за результати своєї діяльності. Багато хворих, що страждають на хронічні захворювання, почали звертатися за допомогою на станції, так як цей вид допомоги став легко доступним і комфортним.
про надання першої допомоги при опіках,
про надання першої допомоги при утопленні,
про обслуговування викликів з приводу кримінальних випадків, самогубств і замахів на самогубство і ін.
Завдання, які раніше виконувала невідкладна медична допомога, поступово стали передаватися станціям, а самі пункти невідкладної медичної допомоги стали частиною її структури (наказ Мінздраву СРСР № 870 від 21.11.49).
Кількість станцій швидкої допомоги з 1924 р. по 1985 р. зросла з 33 до 5200.
В 1928 р. був організований Московський НДІ швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфософського, а в 1932 р. – Ленінградський НДІ. Ці інститути стали центрами організації і розвитку служби швидкої допомоги.
Повне злиття невідкладної і швидкої медичної допомоги в єдину службу відбулося лише в 70-80-ті роки (наказ Мінздраву СРСР № 608 від 06.08.68).
Об’єднання швидкої і невідкладної допомоги викликало різке збільшення об’єму роботи станцій. Значно розшилися приводи для звернення за швидкою допомогою і показники до направлення бригад.
Підвищилися вимоги відносно кваліфікації лікарів. Виникла необхідність в розвитку спеціалізованих видів швидкої допомоги і удосконаленні невідкладної стаціонарної допомоги.
На станціях почали організовуватися спеціалізовані виїздні бригади:
протиінфарктні, які згодом стали кардіологічними,
протишокові, які згодом стали анестезіолого-реанімаційними,
травматологічні,
токсикологічні,
психіатричні,
неврологічні,
гематологічні,
дитячі реанімаційні,
хірургічні,
урологічні,
акушерсько-гінекологічні,
неонатологічні,
рентгенологічні та
стоматологічні.
Практика показала необґрунтованість такої спеціалізації швидкої допомоги і зараз саме взяти курс на розвиток бригад інтенсивної терапії. Залишається високою необхідність в спеціалізованих кардіологічних, психіатричних, неврологічних та дитячих реанімаційних бригадах.
В лікарнях почали створюватися відділення експрес-методів діагностики і інструментальних досліджень, відділення реанімації та інфарктні відділення, рентгенологічні кабінети, які працюють цілодобово. Починаючи з 1968 р. стали організовуватися лікарні швидкої медичної допомоги, які взяли на себе в основному всю невідкладну стаціонарну допомогу. Почалося об’єднання станцій швидкої медичної допомоги з лікарнями.
Служба швидкої медичної допомоги стає все більш організованою і розвинутою системою забезпечення населення екстреною медичною допомогою.
Однак злиття невідкладної і швидкої допомоги призвело і до ряду негативних наслідків.
Знизилась відповідальність амбулаторно-поліклінічної мережі за результати своєї діяльності. Багато хворих, що страждають на хронічні захворювання, почали звертатися за допомогою на станції, так як цей вид допомоги став легко доступним і комфортним.