Провідні мотиви лірики Ліни Костенко, Детальна інформація
Провідні мотиви лірики Ліни Костенко
Тип документу: Реферат
Сторінок: 18
Предмет: Література
Автор: Олексій
Розмір: 28
Скачувань: 1473
Ти був до нас. Ти будеш після нас.
Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий...
Коли ти навіть звався - Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!
Проблема мови у творчості Ліни Костенко звучить на особливих регістрах. Нема набридливих штампів про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині, є чітка вимога:
Я вам цей борг ніколи не залишу.
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах.
Віддайте мені сад і зірку вечорову.
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.
Віддайте мені все. Віддайте мені мову,
Якою мій народ мене благословив.
Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов'язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі. Подаємо лише окремі рядки:
Ллє пост природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.
("Навіщо ж декламація? Все значно...")
З такого болю і з такої муки
душа не створить бутафорський плід.
(Настане день, обтяжений плодами")
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
("Яка різниця - хто куди пішов?")
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
("Страшні слова, коли вони мовчать")
Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий...
Коли ти навіть звався - Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!
Проблема мови у творчості Ліни Костенко звучить на особливих регістрах. Нема набридливих штампів про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині, є чітка вимога:
Я вам цей борг ніколи не залишу.
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах.
Віддайте мені сад і зірку вечорову.
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.
Віддайте мені все. Віддайте мені мову,
Якою мій народ мене благословив.
Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов'язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі. Подаємо лише окремі рядки:
Ллє пост природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.
("Навіщо ж декламація? Все значно...")
З такого болю і з такої муки
душа не створить бутафорський плід.
(Настане день, обтяжений плодами")
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
("Яка різниця - хто куди пішов?")
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
("Страшні слова, коли вони мовчать")