Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева

У другій — гроза наближається, починається боротьба між сонцем і бурею, грім звучить голосно і відчутно:

Гримить відлуння голосисте! От дощик бризнув, пил летить. Краплин прозорчасте намисто На сонці золотом горить.

А в третій строфі — гроза у розпалі. Та перемагає не зла сила, а природа, життя. Через це «усе підспівує громом»:

Біжать потоки вод прозорих,

Пташиний не змовкає гам,

І в лісі гам, і шум у горах, -

Усе підспівує громам.

Це радісний настрій, веселощі звучать і в останній — заключній строфі, де з'являється образ «пустотливої Геби» (у грецькій міфології богиня юності, донька верховного божества — Зевса), котра «гро-мокипучий кубок з неба на землю зі сміхом розлила».

Незважаючи на детальний предметний опис грози (грім, пил, дощ, потік води), головним у вірші є не образ грози, а образ-почуття, той настрій, який викликає вона у серці ліричного героя. Вірш написаний романтичним творчим методом: уособлення природи («грім грає», «гримить голосисте», природа «підспівує»), велично-поетичне порівняння («краплин прозорчасте намисто на сонці золотом горить»), використання античних образів (Геба, Зевс та ін.).

Вірш витончений і за своєю формою, і за своїм змістом. Знаючи його, часом повторюєш про себе, а зустрічаючи першу весняну грозу, відчуваєш радісно-оптимістичний настрій, який передає нам через століття великий майстер поетичного слова.

Використана література

Захаркин А.Ф. Русские позтн второй половини XIX в. М., 1975.

Касаткина В.Н. Позтическое мировоззрейие Ф.Й.Тютчева: Саратовский ун-т, 1969.

Кожинов В. Ф.И.Тютчев. М., 1988.

Пигарев К.А. Ф.И.Тютчев й его время. М., 1978.

Чагин Г. Тютчев в Москве. М., 1984.

Н.Г. МАРЧЕНКО, кандидат філологічних наук, Ю.М. МАСЕЛЬСЬКА, асистент Полтава