Курсова робота «Дмитро Павличко», Детальна інформація
Курсова робота «Дмитро Павличко»
Тип документу: Курсова
Сторінок: 8
Предмет: Література
Автор: Олексій
Розмір: 64.3
Скачувань: 1706
До висоти твого важкого труду
Дай до пісень мені слова знайти,
Щоб не було в них плісняви, ні бруду,
Згоріти дай у полум’ї мети.
Змалку хлопець полюбив книжку, художнє слово. “Кобзар” Шевченка, “Тарас Бульба”. Гоголя і твори Франка розчинили перед ним двері у світ поезії, людської добрості й гідності. Зі сцени сільського клубу пастушок декламував гнівні вірші Шевченка, і вразливому хлоп’яті здавалося, що від його “серця відривалося пломенями слово Кобзаря”.
В середовищі працьовитого й чесного народу черпав мистецький хист і творче натхнення Д.Павличко: “Там узяв я пісню в серце із людських сердець”. Та була ще наука у Василя Стефаника, Марка Черемшини, Леся, Мартовича, Ярослава Галана, була любов до народної пісні, до витворів самобутніх умільців – килимарів, різьбярів, гончарів, вишивальниць з Косова, Коломиї, Космача.
А ще ж ходили між людьми легенди про Олексу Довбуша – невмирущого витязя, проводиря опришків. Дух волелюбства витав над краєм.
Синові селянина, українцю, випало зазнати приниження й зневаги в польській школі, де він малим учився, звідки приносив синці від тих освічених катів”, - шовіністично настроєної вчительки, уніатського духовенства.
У хаті рідко бачив хліб я,
А в школі били по ріках
За те, що зиркав я спідліб’я
На булку панського синка
Про вуз не мріяв я ніколи
Та на землі змінився час –
Але.
Війнув зі Сходу легіт волі,
Брати прийшли з-поза Збруча.
Загомоніла Верховина,
Заграла, наче молодим,
Життя розвиднілось, як днина,
Пропало горе, наче дим.
Щ радістю згадує поет у вірші “Я син простого лісоруба”.
1953 року Дмитро Павличко закінчив філологічний факультет Львівського університету, вступив до аспірантури, готувався до наукової роботи. Того ж року вийшла перша збірка віршів “Любов і ненависть”, яка принесла поетові визнання в літературному світі і серед читачів. Важке життя батька, зарібки по лісах чужих підірвали здоров’я.
А мати горювала гірко
Від темноти до темноти
Щоб нас, малесеньких семітко,
Нагодувати й одягти.
Малим хлоп’ятом, щоб допомогти погодувати сім’ю, продає ялинки, щоб купити бараболі
Матері хворій своїй.
Але ялинки ніхто не купив,
Дай до пісень мені слова знайти,
Щоб не було в них плісняви, ні бруду,
Згоріти дай у полум’ї мети.
Змалку хлопець полюбив книжку, художнє слово. “Кобзар” Шевченка, “Тарас Бульба”. Гоголя і твори Франка розчинили перед ним двері у світ поезії, людської добрості й гідності. Зі сцени сільського клубу пастушок декламував гнівні вірші Шевченка, і вразливому хлоп’яті здавалося, що від його “серця відривалося пломенями слово Кобзаря”.
В середовищі працьовитого й чесного народу черпав мистецький хист і творче натхнення Д.Павличко: “Там узяв я пісню в серце із людських сердець”. Та була ще наука у Василя Стефаника, Марка Черемшини, Леся, Мартовича, Ярослава Галана, була любов до народної пісні, до витворів самобутніх умільців – килимарів, різьбярів, гончарів, вишивальниць з Косова, Коломиї, Космача.
А ще ж ходили між людьми легенди про Олексу Довбуша – невмирущого витязя, проводиря опришків. Дух волелюбства витав над краєм.
Синові селянина, українцю, випало зазнати приниження й зневаги в польській школі, де він малим учився, звідки приносив синці від тих освічених катів”, - шовіністично настроєної вчительки, уніатського духовенства.
У хаті рідко бачив хліб я,
А в школі били по ріках
За те, що зиркав я спідліб’я
На булку панського синка
Про вуз не мріяв я ніколи
Та на землі змінився час –
Але.
Війнув зі Сходу легіт волі,
Брати прийшли з-поза Збруча.
Загомоніла Верховина,
Заграла, наче молодим,
Життя розвиднілось, як днина,
Пропало горе, наче дим.
Щ радістю згадує поет у вірші “Я син простого лісоруба”.
1953 року Дмитро Павличко закінчив філологічний факультет Львівського університету, вступив до аспірантури, готувався до наукової роботи. Того ж року вийшла перша збірка віршів “Любов і ненависть”, яка принесла поетові визнання в літературному світі і серед читачів. Важке життя батька, зарібки по лісах чужих підірвали здоров’я.
А мати горювала гірко
Від темноти до темноти
Щоб нас, малесеньких семітко,
Нагодувати й одягти.
Малим хлоп’ятом, щоб допомогти погодувати сім’ю, продає ялинки, щоб купити бараболі
Матері хворій своїй.
Але ялинки ніхто не купив,