Історія збройних сил України. Їх участь у ВВВ, Детальна інформація

Маловідомою до сьогодні є історія УПА. Ще до початку війни з Німеччиною організація ОУН поділяються на 2 фракції: ОУН під керівництвом Степана Бандери (бандерівці) та ОУН під керівництвом Андрія Мельника (мельниківці). Члени організації С.Бандери (ОУН-Б) були прихильниками революційної боротьби за визволення України силами власного народу, без орієнтації на Німеччину та інші держави. До цього їх привело розчарування політикою Гітлера, і особливо - щодо Карпатської України. Метою ОУН-Б було скористатися знесиленням ворогів (СРСР і Німеччина) для п будови соборної держави.

Мельниківці (ОУН-М) були схильні до боротьби проти СРСР спільно з Німеччиною. Боротьба за лідерство між цими двома фракціями завдала певної шкоди українській незалежності. Напередодні нападу на СРСР у німецькій армії з числа українців, що проживали на зайнятих німцями територіях, було сформоване українське збройне з'єднання близько 600 чоловік (підрозділи „Нахтігаль" та „Роланд"). Німці їх використовували в деверсійних цілях проти СРСР. ОУН-Б сподівалася, що вони стануть основою майбутньої української армії. Проте німці цього не допустили, а використовували ці підрозділи у своїх цілях. А тому ОУН-Б, переорієнтувавши частину бійців „Нахтігаль” без узгодження з Берліном ЗО червня 1941 р. захопили м.Львів і проголосили акт про відновлення Української держави. Німці агресивно відреагували на це. Було зварені товано і відправлено у концтабір до Німеччини С.Бандеру і його однодумців, близько 40 провідних членів ОУН гестапівці розстріляли Незважаючи на це, ОУН без згоди німців на захоплених фашистами територіях починає створювати адміністрації з національне свідомих українців; нерідко в селах відкривалися українські школи, церкви тощо. З'являються в цей час і перші партизанські загони українських націоналістів на Поліссі, Волині. У кінці 1941 р. з цих загонів формується нерегулярна військова частина „Поліська Січ" (керівник Тарас Бульба-Боровець). За непідкорення німцям останні роблять спробу .Поліську Січ" розформувати. З цього моменту військове формування поповнюється новими членами ОУН, подується в ліси і стає на шлях партизанської боротьби з німцями та більшовиками Наприкінці 1942 р. всі загони ОУН і підрозділи Т.Бо-ровця об'єднуються в УПА. Головнокомандуючим розширених сил УПА стає український офіцер Роман Шухевич. УПА поділяється на чотири групи: Північ, Захід, Південь, Схід, які діяли майже у всіх регіонах України. Бойовою одиницею УПА був курінь, який мав 3-4 сотні по 130-200 бійців кожна. В апогеї своєї сили /кінець 1943 - початок 1944 рр./ чисельність УПА за деякими даними сягала 40 тис. чоловік. У порівнянні з іншими підпільними рухами окупованої німцями Європи, УПА була унікальна тим, що практично не отримувала чужоземної допомоги, їй допомагало населення, а особливо Західної України.

Озброєння вояків УПА було частіше всього трофейним: німецьким, польським, залишеним російськими бійцями під час відступу. Нове поповнення УПА отримувало військову підготовку у трьох підпільних військових школах: школі офіцерів /старшин/ у Великих Мостах, підофіцерів /підстарший/ у Клевані /Волинь/ та Поморянах /Галичина/. Крім цього па Волині, Поділлі діяли різні військові курси. На північному заході України, у лісах, проводилися тренування, навчання збройних груп. З серпня 1943 р. у складі УПА діяли невеликі інтернаціональні загони воїнів /італійці, румуни, німці, угорці та інш./, що дизертирували зі своїх армій. З лютого 1943 р. УПА активізує спою боротьбу як проти радянських партизан, так і проти німців. Праги німців ця боротьба стає дедалі сильнішою. УПА звільняє військовополонених з таборів /Луцьк, Ковель, Ківерці/, українських в'язнів з німецьких тюрем /Дубно, Луцьк, Ковель/ , захоплює завод боєприпасів в Оржеві, продовольство, що відправлялося до Німеччини тощо. Як і радянські партизанські загони, загони УПА практикували рейди по тилах німців, влаштування засідок, диверсій, наскоків тощо. Були випадки, коли такі дії проти німців координувалися партизанами. У квітні 1943р. воякам УПА вдалося звільнити від німців багато Районів Волині. Проти УПА була кинута дивізія, що скла-Далася з одного німецького полку СС і двох угорських полків. Загони УПА діяли на Поділлі, Київщині та інших регіонах України, мали розгалужену систему своїх підпільних формувань: осередків, самооборонних кущових відділів. Крім бойових дій, вони вели широку політико-про-пагандиську роботу серед населення, закликали до боротьби з ворогами українського народу, до його об'єднання в соборну українську державу. Через формування УПА пройшли школу боротьби близько 700 тис. добровольців. Разом з тим, УПА виступала не тільки проти фашистів та більшовиків, а й допускала певні конфлікти з поляками на змішаних україно-польських землях Волині, Поліссі, Холмщини. Мала місце кривава боротьба УПА з підпільною польською націоналістичною організацією -Армією Крайовою. Остання прагнула зберегти контроль над українськими землями, що входили до Польської держави. Спровокована бойня між загонами УПА і Армії Крайової стала джерелом ненависті між українським та польським населенням. Відбувалися і сутички між УПА та партизанськими загонами, які воювали проти спільного ворога -гітлерівців. Мали місце сутички УПА із частинами Червоної Армії. Гинули ні в чому не винні люди. Так, 29 лютого 1944р. при виїзді до військ одним із загонів УПА був важь поранений командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії Ватутін М.Ф., війська якого звільнили столиц України та блискавично провели в лютому Корсунь-Шевченківську операцію. Від цього поранення Ватутін згодом помер у військовому шпиталі м.Києва. Великих людських, моральних і матеріальних втрат зазнав український народ в період післявоєнної боротьби з військами державної безпеки і МВС СРСР, які точилася до 1951 року.Зараз, у спробах переосмислення історії , приходимо до розуміння того, що цей період є особливим, переломним у тривалому, історичному процесі формування незалежності України. Участь українського народу в антигітлерівській коаліціі, його великі людські жертви, колосальні матеріальні збитки сприяли поглибленню національної свідомості, як у радянській, так і V національно-патріотичних формах, розуміння його місця серед інщих народів, а відтак, поступовому реальному наповненню державницького потенціалу України, навіть в умовах жорстокої централізації унітарної країни, якою був Радянський Союз. Велика заслуга українського народу в боротьбі за свою незалежність і свободу. Україна вийшла з 2-ї світової війни у новій якості: насамперед, вона вперше у своїй історії стала соборною, ввібравши до свого складу всі українські землі, Крім того, Україна також вперше була введена в систему світової співдружності, набула статус суб'єкта міжнародного права, члена міжнародних організацій. У той же час вона залишалася у складі СРСР як союзна республіка, яка не мала фактичного виходу на міжнародну арену. Драматичною була доля українського народу, що прагнув до своєї державності у роки 2-ї світової війни. Саме на території України відбулось найбільш жорстоке зіткнення двох тоталітарних систем світу: сталінізму і гітлерізму. Українці, які віками прагнули до миру, до свободи, були в черговий раз розділені на різні, а то й ворожі табори, групи. Заради національного спасіння, миру наші діди та прадіди в лавах Червоної Армії, Української Повстанської Армії, партизанських загонів боролися проти сірого спільного ворога - гітлерівців. Метою боротьби було створення міцної та квітучої української держави. А тому 22 жовтня 1993 р. Верховна Рада України приймає Закон „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якому говориться, що „вояки УПА, інших військових формувань, які брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у 1941- 1945 рр. і які не вчинили злочину, та ті вояки, які реабілітовані - віднесені до учасників бойових дій, і користуються пільгами, що встановлені державою для учасників Великої Вітчизняної війни".Трагічна історія визвольної боротьби українського на-Роду за свою незалежність, державність, створення своїх національних Збройних Сил, повинна стати добрим уроком Для майбутніх воїнів, молодого покоління України.

5. Партизанський рух на окупованій Україні

У перший рік війни партизанський рух носив малоорганізований характер. Партизанські групи були малочисельними, погано озброєними. Утворювалися вони в основному у лісостеповій смузі України офіцерами Червоної Армії, що втекли з оточення, полону, радянськими активістами, їх поповнювало і всіляко підтримувало населення України. Перші виступи проти фашистів не мали організованої військової сили, носили епізодичний характер. Тільки з серпня 1942 року, з початком діяльності спеціальної партизанської групи полковника Д.Медвєдєва, розпочинається масовий партизанський рух в Україні. Створюються сильні партизанські з'єднання, загони під командуванням С.Ковпака, П.Верілигори, О .Сабурова.

Наприклад, партизанський загін під командуванням О. Сабурова восени 1942 р. здійснив важкий і великий рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Кілька соткіло-метрову відстань 7 загонів і 2 спецгрупи (артилеристи і автоматники) сабурівського з'єднання подолали протягом місяця, форсувавши при цьому Десну, Дніпро і Прип'ять. Тільки в дні рейду загони нартизанів-еабуровців разгромилн великі фашистські гарнізони в шести райцентрах, зруйнували 29 залізничних і шосейних мостів, провели широку політичну роботу серед населення, внаслідок чого особовий склад з'єднання зріс наприкінці походу до 2700 бійців. Сабурівці. спільно з ковпаківцями, з допомогою місцевих загонів Житомирської і Ровенської областей, а також білоруських партизанів утворили в Поліссі вільній від фашистів край, який охоплював 14 районів з населенням 200 тис. чоловік.

Дії радянських партизанських загонов в Західній Укрїні не знайшли такої підтримки, як у її східній і центральних частинах. Там значно більший вплив мали загони ОУН.

Головною мстою партизанської війни було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова",шляхова" війна). Це сковувало, послаблювало німецькі війська, збільшувало напруженість, безладдя у їхньому стані. Партизанські загони практикували і тактику рейдів зі своїх „партизанських домівок". Так, у 1943 році був здійсненій Карпатськнц рейп С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї головної мети - зніщення нафтових промислів Прикарпаття, але справив велике враження на все населення України, продемонстрував здатність українського народу вести героїчну боротьбу з ворогом.

Зброю, боєприпаси народні месники отримували з „Великої землі", поповнювали за рахунок німецьких трофеїв. Продуктами, одягом, взуттям партизанам допомагав народ України. У партизанських з'єднаннях, загонах військові підрозділи поділялися на зразок Червоної Армії. Там же були й навчальні підрозділи, де готувалося з військової справи поповнення.

Збройну боротьбу з фашистами вели 60 з'єднань і біля 2-х тис. партизанських загонів, в яких билися півмільйона партизанів різних національностей. Сила і могутність підпілля і партизанського руху була в тому, що його міцно підтримував весь український народ. За героїчну боротьбу 63,5 тисячі партизан і підпільників відзначенеє урядовими нагородами, 95 - удостоєні звання Героя Радянською Союзу.

6. Озброєння, бойова техніка і організаційне будівництво Радянських

Збройних Сил у роки війни

Під час війни розвиток видів та родів військ йшов двома напрямками: модернізації зброї, бойової техніки й організаційних форм шляхом створення нової зброї, бойової техніки та принципово нових форм організаційного будівництва.

Збройні Сили СРСР у своєму складі мали такі види: Сухопутні війська, Військово-повітряні сили. Військово-морський флот, війська протиповітряної оборони країни тільки започатковувалися як вид Збройних Сил.З другою боку, вони за час війни збільшилися в З рази, а питома вага їх в системі ЗС зросла з 3,3- на початку війни, до 4,3 відсотка у кінці війни.

Сухопутні війська являли собою найбільш чисельний вид Збройних Сил. Питома вага їх в системі Радянських ЗС складала від 80 до 87 відсотків. У своєму складі вони мали такі роди військ: стрілецькі, артилерійські, бронетанкові, механізовані та кавалерійські, а також спеціальні війська.

Стрілецькі війська під час війни не тільки чисельно збільшилися майже в тричі, але й значно збільшили свої

бойові спроможності за рахунок оснащення їх новою бойо вою технікою та зброєю, яка була сконструйована та запущепа у виробництво під час війни (кулемет Горюнова, пісто лети - кулемети Шпагіна і Судаєва, карабін, протитанкові і ручні гранати).

Вдосконалювалися і організаційні форми стрілецьких військ. Так, якщо на початку війни через величезні втрата Радянське командування було змушене тимчасово відмовитися від стрілецьких корпусів й розпочати формування стрілецьких бригад, то вже наприкінці 1942 р. відмовилися від них, і перейшли знову до корпусної системи. Значного розвитку у роки війни набули мотострілецькі й горнос-трілецькі війська.

Артилерія. Завдяки масовому застосуванню танків значного розвитку набула протитанкова артилерія, особливо протитанкові гармати.

У роки війни на озброєння Сухопутних військ надійшли нові артилерійські та мінометні системи: 45-, 57-, 76-, 85- і 100 мм гармати; 160 мм міномет тощо. Великого розвитку у роки війни набула реактивна артилерія ( БМ-8, БМ-ІЗ, БМ-ЗІ і БМ-ЗЇ-12).

Головним напрямком розвитку організаційних форм артилерії було збільшення кількості артилерійських частин резерву Верховною головнокомандування. Наприкінці війни їх кількість збільшилася майже в 10 разів, що складало 50 відсотків всієї артилерії Сухопутних військ.Бронетанкові й механізовані війська під час війни набули самого широкого розвитку. У війну не тільки вдосконалювалися Т-34 і КВ, але й було створено шість нових зразків: Т-60, Т-70, ІС-2, ІС-З, Т-44. На базі танків Т-70, Т-34 і ІС була створена серія самохідно-артилерійських установок (СЛУ-76, САУ-85, САУ-ІОО, ІСУ-:122, ІСУ-152).

Великі зрушення сталися в організаційних формах цих військ. У зв'язку з дуже великими втратами танків у перший місяць війни, та низькою спроможністю промисловості по їх випуску, в липні 1941 року були розформовані танкові й моторизовані дивізії, замість яких були створені танкові бригади полки і батальйони.

Весною 1942 р., коли можливості промисловості значно збільшилися, запрацювали заводи, які були евакуйовані з України на Урал. Організаційні форми бронетанкових військ були знову змінені.

У квітні було розпочато формування танкових корпусів і танкових армій (наприкінці війни танкових армій було шість), а у вересні того ж року - ще й механізованих корпусів.

Військово-повітряні сили. На озброєння ВПС за роки війни були прийняті ЯК-І, ЯК-З, ЯК-76, ЯК-9, Ла-5, Ла-7, ТУ-2, Ш-ІО та інші.

У роки війни промисловість збудувала більше 100 тис. літаків. Основними родами ВПС були винищувальна, бомбардувальна й штурмова авіація, самостійним родом ВПС були далеко бомбардувальна авіація. На весні 1942 р. на її базі була створена авіація далекої дії (АДД), з безпосереднім підпорядкуванням Ставці.

На початку війни авіація поділялася на армійську і фронтову - що створювало ряд труднощів під час масового її застосування на головних напрямках. З метою вдосконалення організаційних форм, в 1942 р. були створені повітряні армії, які налічували у своєму складі від 600 - в 1942 р., до 2000 літаків - у кінці війн. В 1942 р. також було розпочато формування авіаційних корпусів резерву ВГК.

Командував ВПС піл час війни головний Маршал авіації Новіков О.О.

Військово-морський флот. У роки війни питома вага цього виду у Збройних Силах не збільшилася, але внутрішня організація мала ряд суттєвих перетворень. Головна увага в будівництві звертавшася на підводні сили, родії яких під час війни постійно зростала. Поряд з підводними силами набували значного розвитку у роки війни й легкі сили флоту.

Значного розвитку набула морська авіація, особливо бомбардувальна та міноторпедна. За роки війни морська піхота стала окремим родом військ.