Античність у поетичних творах Яра Славутича, Детальна інформація

А я люблю Кастальське джерело,

Молюсь до схилів і лісів Парнасу... [1,233]

Варто при цьому зауважити, що зрештою лише майбутнє розсудить, чого більше дала нам цивілізація, зокрема індустріалізація та урбанізація, - хорошого чи поганого, позитивного чи негативного, органічного чи неорганічного.

У полотно поетичних творів Яр Славутич уводить і традиційний образ Музи:

Муза до мене прийшла на світанні – В час, коли гаснули зорі останні [1,277]

Певно, саме муза ліричної поезії Евтерпа згадується у таких рядках:

Прийшов Шекспір до нашого Тараса

Збирала Муза славних віршників

На тому світі, де з усіх віків

Яким захоплено плескала маса [1,365].

Смислове тло віршованих рядків розширює згадка про Аполлона та Діоніса. Уже в сиву давнину Діоніса шанували в Дельфах поряд із Аполлоном. Крім того, залучається й загальний для цих богів епітет Мусагет, що є саме по собі цікавим моментом, оскільки поєднує в одному святилищі бога ясного й споглядального начала в мистецтві Аполлона та Діоніса, який уособлює екстаз, натхнення й страждання.

Поет саме й зазначає, що творча праця тоді ефективна, коли поєднуються в ній лірика та екстаз:

Рахманний, мудрий Аполлон

І полум'яний Діонісій

Мій труд відвідують, як трон,

В обладі вимріяних візій [1,146]

Можемо засвідчити, що Яр Славутич у разі потреби та відповідно до авторського задуму вміє не тільки синтезувати, зближувати й об'єднувати часові уявлення, а й навпаки – розмежовувати, розділяти їх, надмірно перебільшувати їх часову дистанційність, щоб таким чином підкреслити вагомість змін, які відбулися в їх проміжку, щоб довести нетлінність розвитку мистецтва. Саме цій меті підпорядковане використання й міфічних образів Пітії та Пана.

Пітія – віщунка та жриця Аполлона в Дельфах. Перед віщуванням вона здійснювала ритуальну купіль у водах Кастальського джерела. Розширює семантичний діапазон рецепції античних символічних образів на означення світу мистецтва, натхнення та веселощів і образ Пана – одного із супутників Діоніса, – який мав веселу вдачу.

У силовому полі античних міфів провідну роль відіграє віра в Долю, передбачення, віщування. Цей фактор становить основу глибокого трагізму античних героїв, доля і вчинки яких підпорядковані волі богів. При тому ми водночас засвідчуємо і свою віру в фатум, невідворотність, яка з одного боку може надати гнітючого настрою, але з іншого – певною мірою полегшує життя (своєрідне заспокоєння: ти зробив усе можливе...).

Митець не обмежується рецепцією лише інонаціональних міфологічних образів, поряд з якими використовує й образну систему слов'янської міфології (Ярило, Берегиня). До речі, до такого прийому автор вдається досить часто, що свідчить про Славутичеву можливість активізувати в сучасному контексті літератури широкий спектр історико-культурологічних асоціацій.

Давньогрецький образ Мойри репрезентує як пряму, так і езотеричну інформацію. Пряма передбачає традиційне вживання митцями в художніх творах образу Мойри (за римською міфологією – Парки) як Долі. Езотерична (прихована) інформація наявна у синтезі поглибленого семантичного значення відповідного образу та конденсованого емоційного вираження почуттів, що складає інтелектуальне й духовне підґрунтя. Рядки з поезій Славутича свідчать про це:

Яке прийдешнє – з дива чи відчаю? – Мені зготує Мойра навздогонь [1,142]

У сучасній мовній системі мойра (парка) вживається як синонім до слова доля. За греко-римською міфологією, мойри – богині людської долі, з якими було пов'язане все життя людини: Клото пряла нитку людського життя, Лахесіс вела людину крізь мінливості долі, Антропа перетинала цю нитку у мить смерті. Відповідно римляни поклонялися трьом паркам на ймення Нона, Деціма та Морта (смерть).

У філософській та автобіографічній поезії «Підкрадається тихо старість...» Яр Славутич поєднує два образи: з римської міфології - Фортуну (богиню щастя, долі, успіху й добробуту) та Пандору, яка стала причиною всіх негараздів на землі (відкрила подаровану богами скриньку, і звідти світом розлетілися численні лиха, що завдають і досі людям багато горя та страждань. На денці залишилася лише надія).Поєднання цих двох образів є символічним узагальненням складного життя людини, яка змогла пережити багато страждань і горя, але вийшла з цього випробування переможцем:

Вічно звабо! Стара Шандора

І навис невідклично мітом

Не провчила тебе довкола.

Незбагненний Фортуни вирок:

Повна доль вікова комора.

Переповнено перецвітем