Іван Драч, Детальна інформація

План

1. Балада почата баладно з кін ця

2. Життєвий шлях

3. Газета день

4.Думки видатного діяча

«Балада почата баладно з кін ця...»

Кого не проймав дивний трепет перед лицем чистого аркуша? «З чого почати?» — ледь не вічне запитання на білому тлі берести... пергамену... паперу. Одвіку ж і етилом, і пером, і кулькою водить настійлива потреба передати нащадкам пам'ять про свій час, його боріння, його неповторність. Зупинити, невпинну мить, закарбувати її радощі й болі, здобутки і втрати,— що може бути почеснішого й відповідальнішого?

«Чую вже — тне мене аркуш паперу»,— так починає Іван Драч недавно написану «Білу баладу». Від митця, свідомого свого покликання, чистий аркуш вимагає щоразу високої духовної, психологічної, моральної самовіддачі. І на оте сповідальне зізнання теж уточено крові, чим, власне, його заперечено. Є для кого жити й творити, бо «ген в заметілі — діти в снігу... Бавляться, як на початку світу...».

Вступ до нарису творчості поета в кращому разі перебігають очима... Та й написано ці рядки по тому, як у нарисі було поставлено останню крапку. Автор прислухався до порад спочатку розіставити всі крапки, а тоді вже переходити до всіх «і». А втім, є й інший хід: додати в преамбулі кілька нових штрихів,які, можливо, доповнять раніш довірене білому аркушеві.

Критика, як відомо, не оминала увагою творчих шукань І. Драча. Швидше навпаки — протягом чверті віку вони були чи не завжди в епіцентрі багатьох суперечок — про шляхи розвитку естетичної свідомості суспільства в добу науково-технічної революції, про взаємодію традицій і новаторства, ліричного й епічного, думки і почуття, біографії й характеру ліричного героя, реалістичного і романтичного начал у мистецтві соціалістичного реалізму, умовно-метафоричної і конкретно-реалістичної манери письма, складності й простоти тощо. І цей кількісний показник — своєрідний вимір якості духовної віддачі поета. У різний час ті чи ті грані його художнього світу аналізували провідні наші критики (хай буде дозволено тут обійтися без традиційної «обойми»).

Охоче пишуть про нього і в братніх республіках, що теж не випадково. Адже І. Драч—один з представників надзвичайно.цікавого і своєрідного творчого покоління. Досить згадати імена А. Вознесенського і Є. Євтушенка, Р. Барадуліна і Г. Буравкіна, О. Вацієтіса і М. Чаклайса, Ю. Марцінкявічюса й А. Балтакіса, П. Севака, О. Чіладзе, А. Абдулли... А в українській радянській літературі — Д. Павличка, М. Вінграновського, Б. Олійника, Ліни Костенко, В, Симоненка та ін. Незважаючи на незначну вікову та дебютну різницю (Є. Євтушенко і Д. Павличко, наприклад, видали перші збірки ще на початку 50-х), на ще більші відмінності в манері письма, цих поетів об'єднували «прагнення до вияву здорового особистого начала, енергійність художнього пошуку, неприйняття шаблону та художньої нівеляції» 1.

Їх об'єднував час великих зрушень в економічному, соціально-політичному й духовному житті суспільства, завершення етапу повоєнної відбудови народного господарства і початку епохи науково-технічної революції, космічної доби в житті людства, їх єднала активна громадянська позиція, широта світобачення, непідробна тривога за долю планети і віра в торжество ленінських ідей.

Нині особливо виразно постає не тільки ця спільність ідеалів і прагнень творчого покоління, яке ніби перейняло свого часу естафету художнього пошуку з рук радянських майстрів-класиків, ай — що надзвичайно важливо — актуальність подальшого розвитку й поширення цих ідеалів, дійового втілення їх у життя. В новій редакції Програми Комуністичної партії Радянського Союзу, зокрема, зазначається: «КПРС бережно, шанобливо ставиться до таланту, до художнього пошуку. Водночас вона завжди боролася і боротиметься, спираючись на творчі спілки, громадську думку, на марксистсько-ленінську художню критику, проти проявів безідейності і світоглядної всеїдності, естетичної сірості» 1.

Палке, пристрасне обстоювання високомуністичних ідеалів, органічне не-прийняття славослів'я, сірості й безликості в мистецтві, прагнення не спрощувати драматичних колізій і конфліктів, які відтворюють неминучі в нашому про-І'стуванні вперед суперечності,— ці та інші риси справжньої партійності, громадянськості, художності притаманні багатьом радянським митцям, зосібна й творчій індивідуальності І. Драча в її характерних, істотних виявах.

3авдання цієї книжки — не повторюю-'чи, наскільки змога, зробленого раніше, але й спираючись на досвід попередників, полемізуючи з ними (адже в суперечках, як відомо, й народжується істина),— розкрити джерела світовідчуття митця, спадкоємність і новаторство, розвиток, збагачення основних мотивів, тем, ідей, образів його творчості, особливості художньої манери та її еволюції, рух поетики в дедалі місткішій поліфонічності, в щільному взаємозв'язку з життям, явищами

1 Історія української літератури: У 8 І,— К... 1971,—Т 8.—С. 247

реальної дійсності. Така бага-тоаспектність розмови диктувала необхідність зосереджуватись на етапних або показових у певному плані творах, відмовившись від намагання охопити увесь дотеперішній доробок митця. Прагнулось поєднати наукове розкриття суті досліджуваного з образним осягненням глибин поетового слова, тайнощів його художнього почерку. Якщо це допоможе викликати повторні спалахи вогню поезії, якщо читачеві захочеться знову (чи й уперше) зануритись у багатобарвний, розмаїтий і не простий світ митця, автор нарису вважатиме, що не марно брався за перо. Як своєрідну «фотоанкету» розглядаймо ілюстративний матеріал, що доповнює видання ще й автокоментарем — часом гумористичним, подекуди сумним, просто інформативним — у такому супроводі стисла «фотобіографія» була люб'язно подана І. Драчем, за що висловлюємо йому щиру подяку.

Ну от, що ближче до кінця «початку», то традиційнішим він вимальовується. А тим часом нарисам серії літературних портретів не обов'язково бути стереотипними, надто коли сам матеріал спонукає до пошуків. І все ж навряд чи обійдемося тут без бодай побіжного переліку тих першоджерел, у мандрівку до яких вирушаємо. Звичайно, буде цей невеликий потік «сухої інформації» не зовсім повним (адже поки нарис вийде в світ, чимало води спливе, додасться щось новіше), проте є потреба попереднього ознайомлення з «картою» майбутнього маршруту.

Отже, «вихідний пункт» — село Телі-жинці Тетіївського району на Київщині. Час—17 жовтня 1936 року. А невблаганна й проста собі арифметика виводить на те, що минуло вже Іванові Федоровичу Драчеві 50. І понад чверть віку— активної, напруженої, різнорідної (а при тому — цілеспрямованої) —літературної праці.

Чимало й зроблено. Самостійне трудове життя почалось одразу ж після закінчення середньої школи: викладач російської мови та літератури в семирічці села Дзвінячого на рідній Тетіївщині, далі — інструктор Тетіївського райкому комсомолу, воїн Радянської Армії. Філологічний факультет Київського університету, співробітництво в «Літературній газеті», навчання на Вищих сценарних курсах у Москві, робота в сценарній майстерні Київської студії художніх фільмів імені О. П, Довженка, у редакції журналу «Вітчизна», у правлінні Київської організації Спілки

1 Матеріали XXVII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.—К., 1986.—С. 202.

письменників України, яке віднедавна йому довірено очолювати. За цими етапами трудової біографії стоїть уже й неабиякий творчий доробок. Перша поетична збірка І. Драча «Соняшник» побачила світ 1962 року. Далі йшли «Протуберанці серця» (1965), «Поезії» і «Балади буднів» (обидві — 1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Сонце і слово» (1979), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Соняшник» (вибране) і «Теліжинці» (обидві—1985); окремо видавалися драматична поема «Дума про Вчителя» (1971), а згодом — збірка «Драматичні поеми» (1982), куди, крім названої, увійшли «Соловейко-Сольвейг» та «Зоря і смерть Пабло Неруди»; кіноповісті надруковано в збірках «Іду до тебе» (1970 — однойменна та «Криниця для спраглих») і «Київський оберіг» (1983 — однойменна та «Київська фантазія на тему дикої троянди — шипшини»); літературно-критичні статті й есе — в книжці «Духовний меч» (1983); у співавторстві написана біографічна повість «Григорій Сковорода» (1984). До 50-річчя І. Драча вийшов двотомник «Вибраних -творів» (1986).

\x0161

`

\x00A8

o

@\x02C6

@\x02C6

@\x02C6

@\x02C6