Національна етика у творчості Олега Ольжича, Детальна інформація

Дарами, що нікому не одняти:

Любов і творчість, туга і порив,

Одвага і вогонь самопосвяти [5, 121].

Ужитий тут минулий час (“благословив”) означає щойно здійснений прихід нової епохи, позаяк названі духовні цінності належать до бажаного майбутнього типу людини. Можна сказати, що тут ідеться про “Нове Середньовіччя”, тобто чергову реалізацію заповіту століть європейської християнської культури. Вибір між добром та злом, новим та старим способом життя, вигідним животінням та героїчним самопожертвуванням у вирішальному бою – це тема “Межі”, що нині стала вже хрестоматійним твором. Трагедією української нації була ставка на етику животіння, малоросійщини; слова “від інтелекту через хліб назад до жаху і безсилости клітини”, написані у страшному 1937 р., звучать, неначе клінічний опис дороги лівих письменників того часу (Миколи Куліша, Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського), яких спочатку, коли весь народ умирав голодною смертю, забезпечено хлібом із партійної скарбниці, щоб потім зацькувати на смерть або розстріляти, довівши їх до жаху і знесилення. Етичне кредо поета-оунівця – це ступати “по рівній грані двох світів” і нести свій тяжкий хрест боротьби, віри й надії за український народ “ від інтелекту через хліб назад до жаху і безсилості клітини” [5, 129]. М.Ільницький прокоментував це коротко: “О.Ольжич ступив управо, і поезія його теж ступила управо”. Наче Григорій Сковорода – жив як учив, учив як жив, проповідуючи власну етику життя, із палким бажанням зробити її всенаціональною.

Література

Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу. Українські письменники-націоналісти-“вісниківці”.– Дрогобич, 1996.

Донцов Д. Клич доби.– Львів, 1994.

За героїчну духовність. Матеріяли Конференції “Зарева” присвяченої Др. Олегу Кандибі-Ольжичу.– Нью-Йорк, 1977.

Маланюк Є. Земна Мадонна.– Пряшів, 1991.

Ольжич О. Незнаному Воякові.– К., 1994.

Arendt H. The Life of the Mind: 2 Willing, New York, 1978.

Hegel G. Fenomenologia ducha, Warszawa, 1958. T.I.