Полеміка Франка з Вороним, Детальна інформація

То що почать з такою грою?

Чи мають нам мішать поети

Огонь Титана й воду Лети?

Ах, друже мій, поет сучасний –

Він тим сучасний, що нещасний.

Поет – значить, вродився хорим,

Болить чужим і власним горем.

В його чутливість сильна, дика,

Еольська арфа мов велика,

Що все бринить і не втихає:

В ній кожний стрічний вітер грає.

А втихне вітрове дихання,

Бринить в ній власних струн дрожання.

Негармонійний згук той, друже!

Він дразнить слух і нерви дуже,

Наяві дразнить, сон тривожить,

Вертить докором, зло ворожить,

Жене тебе, де кроком рушиш,

Кленеш його, а слухать мусиш.

Так не жадай же, друже милий,

Щоб нас поети млою крили,

Рожевим пестощів туманом,

Містичних візій океаном,

Щоб опій нам давали в страви,

Щоб нам співали для забави!

Най будуть щирі, щирі, щирі!

І що хто в життьовому вирі

Спіймав – чи радощі, чи муку,

Барвисту рибу чи гадюку,

Алмази творчості блискучі,