Магдебурзьке право в Україні, Детальна інформація

вбивства, розбої, грабунки, зґвалтування тощо. Посада війта була виборною. Рада складалася з райців на чолі з бургомістром. До компетенції бургомістерсько-радецького суду входив розгляд справ із цивільних позовів; майнових суперечок міщан, суперечках про спадщину і подібне. Суд слідкував за дотриманням правил торгівлі, сплатою податків та благоустроєм міста, відав обліком міських прибутків і видатків.

Про межі влади міського суду свідчить грамота на самоврядування м. Переяславу (тепер Переяслав-Хмельницький Київ. обл.). видана 1620. У ній зазначалося, що війт з лавниками та бурмістр з радниками могли судити не тільки мешканців міста, а й приїжджих купців. Суд повинен був збиратися у будівлі магістрату щодня, крім неділі та святкових днів. Суд міг розглядати цивільні та кримінальні справи за наявності не менш як 5 його членів. У засіданнях міських судів брали участь представники гетьманської адміністрації, що підривало суть Магдебургзького права.

Також слід зазначити про особливості міського самоуправління у Києві. Польські королі протягом 16 століття — першої половини 17-го й надалі підтверджували Магдебурзьке право Києву на прохання міської адміністрації та всіх міщан. Згідно з Магдебурзьким правом у місті запроваджувалися дві колегії: лава і рада. Колегію лавників очолював війт, який обирався з-поміж магістратської верхівки, а король надавав новообраному війтові привілей-підтвердження. Війт мав необмежену судову владу в місті, отримував у користування земельну ділянку за містом, млини, лавку на ринку. На його користь спланували третину всіх судових штрафів, що їх вносило населення. Крім війта у 16 столітті в Києві обирали 5—6 присяжних — лавників.

Судочинство при польському пануванні велось польською або латинською мовами, після Національно-визвольної війни українського народу 1648—54 — українською, а після реформ російської імператриці Катерини II — російською мовою. Судовий процес у містах з Магдебурзьким право був усним, гласним та змагальним. Міста з правом на самоврядування повинні були вершити правосуддя виключно на засадах Магдебурзького права.

Висновок

Підводячи підсумки теми, необхідно узагальнити увесь викладений матеріал.

Магдебурзьке право в Україні — важливе джерело права на українських землях, так зване феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів.

Являє собою скодифіковані в XIII ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. Головними джерелами магдебурзького права були збірник "Саксонське зерцало" та "Вхбільд".

Магдебурзьке право прийшло спершу в міста Закарпатської України (з 1329 — Хуст), що належали Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечували їм привілеї користуватися власним правом мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі. Першими містами, що одержали Магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (перед 1324), Сянік (1339), Львів (перед 1352), Кам'янець (1374), Берестя (1390); у XV—XVI ст. його одержала низка міст Правобережної України (зокрема Київ 1494). Спочатку Магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого князя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміністрації.

Отже, на першому етапі у 14—16 ст. Магдебурзьке право поширилося на всій Правобережній та частині Лівобережної України. В цей період воно було знаряддям окатоличення та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики, проте відіграло прогресивну роль в економічному розвитку українських міст. На початку 19 ст. Магдебурзьке право в Україні практично припинило своє існування. Головними причинами цього були: втручання місцевої адміністрації у справи міст з Магдебурзьким правом; невизначеність компетенції та дій війта, ради, лави; становий характер влади в містах; відсутність будь-якого контролю за діяльністю міської адміністрації; корупція та хабарництво серед посадових осіб тощо.

Слід також коротенько зупинитися на органах самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бурмістрів) і двох колегій — ради (ранці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою). Магістрат керував справами міської адміністрації, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради і до лави. Їх розмежування було не завжди виразне; але, як правило, лава виступала як судова колегія насамперед у кримінальних справах, а також цивільних, а рада — як колегія в справах адміністративних та складних цивільних справах.

Що стосується судового процесу, то він був усний, гласний та мав змагальний характер.

Все викладене свідчить про те, що історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право і не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений. Міста звільнялися від влади місцевих правителів-землевласників і набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Перелік використованої літератури:

Історія держави та права України. Академічний курс. У 2 т. Т. 2 / За ред. В. Тація, А.Й. Рогожкина. – К., 2000.

Магдебурське право // Юридична енциклопедія: В 6 тт. Т. 3/ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.- К.: “Укр. Енцикл.”1998.

Магдебурське право в Україні // Українське державотворення. Словник довідник. – К.: Либідь, 1997. – С. 275 –277.

Тарановскій Ф. Обзор памятников магдебурскаго права западно-русских городов литовской зпохи. Варшава, 1897. — С. 4.

Грушевський М. Історія України-Руси XIV—XVIII віку, К., 1994. — Т. 5. — С. 223.

Полное собрание русских летописей. Т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962. — С. 843.

Кистяковський А. Права по которым судился малороссийский народ. Киев, 1879. — С. 61—62).

Кіселичник В. Про надання українським містам у 14 – 17 ст. магдебурзького права// Право України. – 1996. - №9. – С. 82-84.

Іванко М. Магдебурзьке право// Україна. – 1999. – 1. – С. 18-19.

Jakowliw A. Das deutshe Rent in der ukraine und seine ein flusse aut das ukrainishe Recht im 16-18. Jahrhundert. Leipzig, 1942. S. 10.

Терлецький О. Події на Галицькій Русі в р. 1340 по смерти Болеслава Юрия II // Записки НТШ. За ред. М.Грушевського, - 1896. - Т. 12, - С. 3.

Zubrycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwow., 1844. – S.488-489.

Грабовський С., Шкляр Л. Українська державність: політико-правовий аспект // Вісник АН України. - 1993. - № 5 - С. 51.

Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. Мюнхен 1954. — С. 55.

Падох Я. Міські суди в Україні після 1648 р. Мюнхен., 1948. — С. 12.

Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і в Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII в. Львів, 1904. — С. 183; С. 275—276.