Кримінально-правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності ОВС, Детальна інформація

Затримання другого виду виробляється після порушення кримінальної справи і проводиться особами, які мають право на проведення дізнання і попереднього слідства.

Різниця між цими видами затримання полягає у тому, що перше затримання ми здійснюємо зненацька, у другому випадку, ми уже при порушеній кримінальній справі можемо винести постанову про затримання особи. Але це затримання уже не буде раптовим, тобто фактично ми можемо затримати особу, як до порушення кримінальної справи, так і після. Однак у цьому є протиріччя. Справа у тому, що затримання носить процесуальний характер, тобто у своєму роді є слідчою дією, а згідно діючому законодавству до порушення кримінальної справи ми можемо проводити тільки огляд місця події.

Певну складність подає питання про можливість проведення затримання і доставки у міліцію підозрюваного приватними особами.

І. Л. Петрухін пропонує, щоб уникнути помилкових та довільних затримань на місці «громадянам слідувало б надати право затримання тільки у випадках, коли скоюються небезпечні злочини, які караються не менше, ніж 5 роками позбавлення волі. 1 Але нажаль більшість громадян не орієнтуються де небезпечний, а де не небезпечний злочин і тим більш не знають санкцій статей кримінального кодексу.

Існує надто спірне питання про можливість затримання осіб наділених правом дипломатичної недоторканості, а також народних депутатів україни і місцевих Рад Народних Депутатів. На мій погляд, було б бажано зазначити у Конституції та інших законодавчих актах, що депутат може бути затриманий без згоди Верховної Ради україни або іншої належної Ради, якщо для цього є законні підстави. У випадках раптових ситуацій, коли злочин скоєний і очевидно, що злочинець переховувається або завадить встановленню істини, якщо його негайно не затримати. В органу дізнання, слідства або прокуратури часто немає часу, щоб одержувати згоду на затримання депутата. Інше діло, що прокурор має право санкціонувати заключення під варту за умови, що отримане винесене у встановленому законом порядку рішення Верховної Ради про позбавлення затриманого особи депутатської недоторканості. Якщо таке рішення не надійшло у орган дізнання протягом 72 годин з моменту затримання, то тоді депутат повинен бути звільнений.

Затримання підозрюваного за кримінальною справою допустимо тільки один раз. У противному випадку було б суцільне свавілля, тиск на психіку підозрюваного з метою отримати зізнання. Не можна затримання повторювати у випадках застосування різних підстав (спочатку був зловлений на гарячому, після цього випущений, а після цього знову затриманий).

У нашому КПК не вирішено позитивно питання про можливість надання права затримання підозрюваного приватними особами. Хоча і заборони на ці дії немає. У певній мірі дане питання вирішено у кримінальному кодексі України в ст. 15 Необхідна оборона. Таким чином, законодавець визнає наявність права у громадян на затримання злочинця, але процедурна норма, що дозволить напряму реалізовувати це законне право, буде відстунє.

Характеристика затримання.

Кримінальне затримання можна поділити на два види:

1) затримання без заподіяння шкоди (у цьому випадку ущемляється тільки особиста свобода злочинця);

2) затримання з заподіянням фізичної шкоди (у даному випадку крім особистої свободи порушується принцип недоторканості особи);

Характерною рисою є те, що саме затримання злочинця повинно бути правомірним, якщо воно не правомірно, то і заподіяння шкоди у будь-якому випадку буде неправомірним. І навпаки, неправомірність заподіяння шкоди не тягне за собою неправомірності самого затримання.

Вимагає до собі уваги і те, що ознаки і підстави затримання необхідно відбити у кримінальному законі. Це викликане тим, що принципи свобод громадян та їхньої недоторканості є Конституційним Правом громадянина, і охороняються кримінальним законом. У КПК перераховані підстави затримання, але не передбачена відповідальність за незаконне затримання. Хоча саме ненасильнецьке затримання і підпадає під ознаки незаконного позбавлення волі (ст. 173 КК україни), але іменно кримінальний закон повинен визначати, коли позбавлення особистої свободи є правомірним.

Спірним залишається питання, що стосується суб'єктів ст. 15 КК україни. Справа у тому, що дана стаття передбачає загальний суб'єкт – потерпілі та інші особи. У поняття «інші особи» включені службові особи, робітники міліції. Тут то і криється протиріччя. Згідно закону затримання особи право, а не обов'язок громадян. Робітники міліції та інші службові особи зобов'язані виконати дії щодо затримання злочинця. Іншими словами, вони не можуть утриматись від затримання. З точки зору юридичної форми затримання злочинця можна підрозділити на:

здійснення права;

виконання правових обов'язків;

виконання службового боргу;

Одна юридична форма може переходити у іншу. Так, наприклад, право громадянина на затримання злочинця для службової особи, перетворюється в обов'язок в усіх тих випадках, коли скоюється порушення правоохороняємих інтересів.

Правомірність здійснення громадянами дій, направлених на затримання злочинця, заснована на нормах кримінального права. Дані дії громадян можна охарактеризувати, як суспільно-корисні і бажані для суспільства вчинки. Ця норма впливає на розвиток активності громадян у області боротьби зі злочинністю.

З’ясувати правову природу даного виду дій, направлених на затримання злочинця, неможливо не з'ясувавши, чи є вони самостійною обставиною, що виключають громадську небезпеку і протиправність вчинку.

Згідно діючому українському кримінально-правовому законодавству затримання злочинця розглядається як самостійний вид правомірної поведінки громадян, наряду з необхідною обороною і крайньою необхідністю. Але правові наслідки таких дій законодавець прирівняв до правових наслідків необхідної оборони 1, тобто за такі дії кримінальна відповідальність не наступає, а перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони. (знайти ППВС України про затримання злочинця і необхідної оборони).

Необхідно підкреслити той факт, що дії направлені на затримання злочинця, є підставою, що виключають кримінальну відповідальність. Деякі плутають цю підставу з підставою, що звільняють від кримінальної відповідальності (не досягнення віку кримінальної відповідальності, відсутність одного з елементів складу злочину, малозначимість злочину і т. і.). Це невірно, тобто такі дії людини не тільки не є злочином, але і відрізняються від злочину соціально політичним змістом та юридичною формою, носять суспільно корисний характер.

Ю. В. Баулін розрізняє наступні групи підстав, що виключають кримінальну відповідальність особи за зроблене:

1 група – об’єднує ситуації, здійснення особою злочину, з високим ступенем громадської небезпеки, що за будь-якими причинами, не передбачене кримінальним законом як злочин. А одного високого ступеню громадської небезпеки вчинку не достатньо, щоб кваліфікувати його як злочин.

2 група – охоплює випадки, скоєння особою вчинку, формально кримінально правової заборони, що підпадає під ознаки, але за своїм змісту воно або позбавлене громадської небезпеки (аморальна провина), або ступінь громадської небезпеки характерна адміністративному проступку (малозначні вчинки).

3 група – сюди включаються вчинки, що хоча зовні і нагадують злочин, але відповідають ознакам юридичної форми правомірної поведінки. Сюди входить необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця. 1 Баулін також визначає соціально юридичну природу дій громадян, направлену на затримання злочинця. Затримання злочинця – це гарантований і охоронюваний державою, оснований на повноважуючих нормах кримінального права, самостійний вид суспільно корисної і правомірної поведінки громадян, що виключає кримінальну і будь-яку іншу відповідальність особи за шкоду, заподіяний злочинцю при його затриманні, що відповідає обстановці затримання і небезпеки посягання.

Глава3 Кримінально-правові наслідки застосування мір необхідності затримання злочинця.

Підстави, що виключають злочинність вчинку.

Ознаки підстав, що виключають злочинність вчинку:

Підстави подають собою свідомі і вольові вчинки людини, виражені у формі дії або бездіяльності;