Міжнародно-правові норми про права людини та їх втілення у кримінально-виконавчому законодавстві України, Детальна інформація



Основні права та свободи людини в міжнародно-правовому законодавстві

Упродовж багатьох років ООН та численні недержавні організації працюють над тим, щоб змінити ситуацію з допомогою низки законодавчих інструментів, у тому числі Європейських виправних правил, Американської конвенції з прав людини та Африканського статуту прав людини й народів. Шанування гідності є найпершим правом кожного в”язня і ефективною підтримкою закону.

Значення зформульованих в міжнародних пактах та конвенціях принципів та загальних положень про захист прав людини та поводження з засудженими для підготовки кримінально-виконавчого законодавства вбачається в тому, що вони носять міждержавний характер, стабільні, на них не впливає дія соціальної кон”юнктури, що складається в конкретних державах під впливом різноманітних політичних, ідеологічних, економічних, релігіозних, історичних та кримінологічних факторів та, виходячи з цього, є чітким орієнтиром для розвитку законодавства та правозастосовчої діяльності. Ці принципи повинні бути вироблені на підставі численної багаторокової практики держав – членів ООН.

Міжнародні пакти та конвенціі вміщують поряд з нормами загального характеру (норми-принципи) і норми-рекомендації, не обов”язкові для ратифікації їх державою. Норми-принципи не дозволяють ніяких відступів від них як в законодавстві, так і в діяльності державних органів, що прямо виходить зі ст. 30 Загальної декларації прав людини та ст.5 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права. Навіть виключні обставини не можуть бути підставою для виправдання тортур та інших жорстоких або принижуючих гідність людини видів поводження або покарання (ст.3 Декларації про захист всіх осіб від тортур та іншого жорстокого або принижуючого гідність видів поводження або покарання). Такі норми-принципи, зформульовані в різних міжнародних угодах, охоплюють всі основні права людини.

Загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання зобов”язань всіма державами перед міжнародними пактами та угодами.

Основним міжнародним документом, що закріплює права та свободи людини є Загальна Декларація прав людини, прийнята та проголошена на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН в Парижі 10 грудня 1948 року. Вона являє собою ніби завдання, до якого повинні тягнутися всі народи та держави, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації Об"є”наних Націй, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Загальна декларація – це перший в історії міжнародних відносин акт, у якому проголошено широке коло основних свобод і прав людини, що підлягають загальній повазі і додержанню. В преамбулі Загальної декларації сказано, що вона проголошена, беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім”ї, і рівних та невід”ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру; що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей. Генеральна Асамблея ООН і проголосила Загальну декларацію, виходячи з того, що в світі існує гостра необхідність сприяння розвиткові дружніх відносин між народами; народи Об”єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі, а держави-члени зобов”язались сприяти у співробітництві з Організацією Об”єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод.

“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства”, - проголошує перша стаття Загальної декларації. В наступних тридцяти статтях розкривається зміст основних прав та свобод людини. Зокрема, ст.5 говорить, що “ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання”, а ст.7 – “всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист перед законом.” За Загальною декларацією ніхто не може зазнавати безпідставного арешті, затримання або вигнання (ст.9). Кожна людина, для визначення її прав і обов”язків і для встановлення обгрунтованості пред”явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжча від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину (ст.10-11). Статті з 12 по 30 Декларації присвячені питанням сімейного, трудового права, релігійним, політичним та соціальним правам людини.

Але зупинимось на тих статтях (ст.5-11), що передбачають можливість людини почувати себе вільною і захищеною, навіть при підозрюванні її у вчиненні злочину, або вже після засудження. Багато міжнародних актів або повторюють ці норми, викладені в Декларації, або розширюють, розтлумачують їхній зміст. До них звернімося трохи пізніше.

В 1966 році тією ж Генеральною Асамблеєю ООН на ХХ1 сесії були прийняті Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські права, який цікавить нас більше. Пакт – це багатосторонній міжнародний договір, в якому сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини і основних свобод, що грунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини, та закріплені конкретні міжнародно-правові зобов”язання держав-учасниць по додержанню і втіленню в життя таких норм. У Пакті передбачаються також заходи щодо здійснення міжнародного контролю за їх виконанням (система подання періодичних доповідей державами учасницями, створення контрольних органів тощо). Україною ці Міжнародні пакти були ратифіковані 19 жовтня 1973 року, при цьому Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права набрав чинності 3 січня 1976 року, а Міжнародний пакт про громадянські та політичні права – 23 березня 1976 року. Про 53 статті Міжнародного пакту про громадянські та політичні права погодились держави-учасниці ООН, беручи до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об”єднаних Націй, визнання гідності, властивої всім членам людської сім"ї, та рівних і невід"ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру. Згідно з тим, що за Статутом Організації Об”єднаних Націй держави зобов”язані заохочувати загальне поважання і додержання прав і свобод людини, і по-перше, звичайно, додержувати їх повинні державні органи та посадові особи. Ратифікувавши цей Пакт, держави підтверджують свій обов”язок поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов”язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту (ст.2). Стаття 6 регулює питання, пов”язані з призначенням за найтяжчі злочини покарання у вигляді смертної кари, але виходячи з того, що в нашій країні смертна кара як вид покарання вже не існує, не будемо зупинятися на цьому питанні. Як і в Загальній декларації прав людини (ст. 5), в даному Пакті говориться про те, що “нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам”(ст. 7). Як більшість конституцій демократичних держав і визнає в першу чергу, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права наголошує на тому, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 9). Тобто, нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою, а також не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом. (Вочевидь, “міжнародний законодавець” випустив з уваги те, що в деяких країнах порядок позбавлення особи волі не має демократичного характеру, а те, що він базується на місцевому законі, не надає йому рис демократизму та гуманізму.) Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред"явлене йому обвинувачення. Заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку. Кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під вартою, належить право на розгляд його справи у суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним. Той, хто став жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.

Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Обвинувачені у випадках, коли немає виняткових обставин, поміщаються окремо від засуджених , і їм надається окремий режим, що відповідає їх статусу незасуджених осіб. Обвинувачені неповнолітні відокремлюються від повнолітніх і в найкоротший строк доставляються до суду для винеесення рішення. Ст. 11 говорить про те, що ніхто не може бути позбавлений волі на тій підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов”язання. Ст.14 визначає законні риси судового розгляду кримінальної справи, якими є справедливість, публічність, незалежність та безсторонність суду, створеного на підставі закону, а також права кожного обвинуваченого на такі гарантії на основі цілковитої рівності:

бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред”явленого йому обвинувачення;

мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним самим ним захисником;

бути судженим без невиправданої затримки;

бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника;

допитувати свідків, які дають проти нього показання, або мати право на те, щоб цих свідків було допитано, і мати право на виклик і допит його свідків на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього;

користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваної в суді, або не говорить цією мовою;

не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.

До того ж кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно з законом. Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний закон і коли винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нвовиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, коли не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини. Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни.

Ми дозволили собі перечислити усі ці права, вказані в ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, тому, що майже всі вони дублюються в інших міжнародних документах та в кодексах різних країн, зокрема, в Виправно-трудовому кодесі України. Трохи детальніше розглядає проблему застосування тортур до ув”язнених осіб, аніж Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.

Вищезгадана Конвенція була схвалена в грудні 1984 року на 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, а чинності набула, в тому числі і для України, вже 26 червня 1987 року. На цей раз держави-учасниці ООН погодилися про 33 статті, звичайно ж, враховуючи ст.5 Загальної декларації прав людини та ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, обидві з яких передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або принижуючомі гідність поводженню чи покаранню. Для цілей цієї Конвенції, як сказано в ст.1, термін “катування” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль і страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, не віддільні від цих санкцій чи викликаються ними випадково. У відповідності зі ст. 2 кожна держава-учасниця вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актів катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Ніякі виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-яке інше надзвичайне становище, як і наказ вищестоящого начальника, не можуть бути оправданням катувань. Що стосується положення осіб, які вже засуджені або тримаються під вартою, то всі держави повинні розглядати правила, інструкції, методи і практику щодо допиту, а також умови утримання під вартою і поводження з людьми, які піддані якій-небудь формі арешту, затримання чи тюремного ув”язнення на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, з тим, щоб не допускати яких-небудь випадків катувань (ст.11). Повинно бути забепечене швидке і неупереджене розслідування компетентними органами, коли є достатні підстави вважати, що катування було застосоване. Усім особам, які стверджують, що їм було завдано катувань, повинно бути забезпечене право на пред”явлення скарги компетентним властям та на швидкий неупереджений розгляд такої скарги. Вживаються заходи для забезпечення захисту позивача і свідків від будь-яких форм поганого поводження чи залякування в зв”язку з його скаргою чи будь-якими свідченнями. Кожна держава повинна забезпечувати в своїй правової системі, щоб жертва катувань одержала відшкодування і мала підкріплене правовою санкцією право на справедливу й адекватну компенсацію, включаючи заходи для можливо більш повної реабілітації. У випадку смерті жертви внаслідок катування право на компенсацію надається її утриманцям. Згідно ст. 15 жодна заява, що, як встановлено, була зроблена при катуванні, не використовувалась як доказ у ході будь-якого судового розгляду, за винятком випадків, коли вона використовується проти особи, звинуваченої у здійсненні катувань, як доказ того, що таку заяву було зроблено.

Частина 2 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих видів поводження або покарання описує принципи організації та діяльності Комітету проти катувань. Він складається з 10 експертів, що відзначаються високими моральними якостями і визнаною компетентністю в галузі прав людини та виступають у своїй особистій якості. Експерти обираються державами-учасницями, при цьому увага приділяється справедливому географічному розподілу й доцільності участі кількох осіб, що мають юридичний досвід. Вони обираються на чотирирічний строк та мають право на переобрання при повторному висуненні. Вся робота Комітету має конфіденційний характер, і на всіх етапах цієї роботи слід прагнути до співробітництва з державою, на території якої згідно поданої інформації вчиняються катування.

В різних країнах були прийняті національні законодавчі акти. Що майже повністю відповідають вищеприведеній Конвенції, її положення відобразилися в кримінальних та кримінально-виконавчих кодексах багатьох держав, але, на превеликий жаль, існують ще країни, які не лише не виконують загальних положень міжнародних документів, а й прямо їм протидіють.

l

\x20AC

F

d

f

h