Простір і час — форми руху матерії, Детальна інформація

Проблема біологічного часу є однією з найбільш актуальних і в сучасній біології. Справді, часова організованість та упорядкованість, послідовність біологічних процесів є однією з корінних умов існування (живих організмів). Найважливіша проблема—дослідження в організмах так званих «біологічних годинників». Як підкреслює В. П. Войтен-ко, «біологічний час виражає часові відношення подій, які мали місце в просторі біологічних годинників» 19. Біоло-гічниі'ї годинник — це такий механізм, який керує реакціями організмів, їхньою функціональною поведінкою. Завдяки такому механізмові в організмі закріплюються ритми природного середовища. На думку вчених, «власне через наявність внутрішньої ритмічності біофізичних та біохімічних процесів, їх узгодження за допомогою зворотного зв'язку із зовнішньою ритмікою середовища, виникла можливість саморегулювання живих організмів, виробились активні відношення живих організмів до навколишньої дійсності».

Кожний організм має безліч «годинників» (починаючи з ритму клітин), але вони «синхронізуються» за допомогою основного ритму часу як певної часової послідовності в розвитку організму, який є «сукупністю» різних часів, починаючи від молекулярного рівня (від сотих часток секунди до години) й закінчуючи великими історичними періодами еволюції видів.

Біологічний час незворотний. Це означає, що організм може лише зростати або старіти, але не навпаки. Навіть народження нових організмів є не повторенням часу кожного індивіда, а такими «спіралевидними» крапками в розвитку, де «повернення» відбувається на вищому й складнішому рівні взаємодії із середовищем. Біологічний час також не завжди адекватно фіксується в метриці фізичного часу. Наприклад, тривалість життя метелика-одноденки та папуги в календарному часі різні — години й десятки років. Але в біологічному часі вони адекватні, бо фіксують однакові стадії розвитку організму—зростання, зрілість, старіння тощо. Біологія ще має виробити метрику власного часу та простору. В цілому, біологічний час, як і фізичний, виявляє також щільний зв'язок з біологічним простором. Тобто, змістовність часу й простору тут зростає, як і їхня роль у формуванні біологічних процесів.

Найбільш складними виявляються соціальний час і простір. Можливість дослідження їхніх властивостей випливає з доведеного філософією об'єктивного «протікання» суспільно-історичного процесу. Матеріально-виробнича практика, в ході якої створюються й змінюються суспільні відносини, їх носії (класи, соціальні групи, національні групи, національні та інші спільності) породжують і «свої» власні форми — час і простір, де реалізується суспільно-історнчний процес.

Дослідження властивостей робочого часу дозволило Марксу створити не тільки теорію додаткової вартості, але й розкрити соціально-класові суперечності, обгрунтувати необхідність боротьби пролетаріату за своє визволення, поліпшення умов життя. Дослідження робочого часу має велике значення в сучасних умовах, оскільки допомагає виявляти оптимальні форми організації праці тощо.

Соціальний час є формою буття соціальних процесів. Серед дослідників цієї проблеми поки що немає єдності уявлень про природу соціального часу і простору, їх функції. Досліджуючи багато аспектів, у яких «здійснюється» регуляція суспільного буття, за допомогою таких форм, як соціально-культурна, світоглядна, психологічна тощо, вчені ще не виробили синтезу, який би дав цілісне уявлення про природу цих простору й часу.

Дослідники мають різні погляди на специфіку носіїв цих форм, на джерела їх походження (з діяльності чи з суспільних відносин), на їх природу (об'єктивну чи суб'єктивно-об'єктивну). Так, М. М. Трубников розрізнює час історичний, соціальний і час індивідуально-людський, В. П. Яковлєв поділяє соціальний час на час індивіда, час життя покоління і час ходу історії, Г. Є. Зборовський в основу соціального простору ставить соціальні відносини, інші (О. І. Яценко, В. І. Шинкарук, М. І. Лой) виходять з людської діяльності як основи соціального простору.

Загальні властивості соціального часу — поліритмічність (різні процеси в суспільстві відбуваються з різною «швидкістю») ; єдність минулого, теперішнього і майбутнього; єдність часу, який існує в продуктах культури й живого (суб'єктивного) часу діяльності людей; детермінація майбутнім;

знакова природа часу тощо. Загальні властивості соціального простору — відсутність «тримірності» (соціальний час «вимірюється» смисловими, функціональними відношеннями речей і людей, комунікативно-інформативними «одиницями» тощо); багатошаровість (соціальний час має «внутрішні» та «зовнішні» вираження); знаково-інформаційна «насиченість»; зв'язок з природним простором тощо. Безперечно, соціальні час і простір безпосередньо зв'язані з робочим та вільним часом, географічним простором. Соціальний час «переходить» у соціальний простір і навпаки — простір у час.

Соціальні час і простір — це внутрішня міра зрілості соціально-історичних спільностей — класу, нації, народності тощо, відносин між ними, засоби побудови структур соціального буття, структуралізації власного досвіду соціальних суб'єктів, людства в цілому. Час, на думку В. П. Іванова, виступає найважливішим фактором, який структурує специфічність досвіду. Ця структуралізація означає висунення різних ідей, програм, цілей (як майбутнього), визначення важливого й менш важливого, виділення в минулому того, що має сенс і актуальність у теперішньому, критику віджи-лих і застарілих структур, відносин, інститутів. Цей процес означає також стале формування «системи координат», у центрі якої завжди знаходиться данин суб'єкт (клас, нація, покоління людей тощо). У соціальному часі та просторі розгортається діяльність по реалізації різних інтересів людей, виникає культурна творчість, формуються різні норми спільного буття людей. Тобто функцій соціального часу й простору дуже багато, й усі вони так чи інакше пов'язані з побудовою суспільного буття.

Свідомість людей теж відбиває світ через ці форми, тому вона має конкретно-історичний характер. Світ сучасний змінюється з такою величезною швидкістю, що різні покоління (батьки та діти) не завжди розуміють одне одного. Взагалі сучасна епоха відкриває небачене раніше прискорення історії, немовби ущільнення соціального часу та простору: за одиницю календарного часу відбувається така велика кількість різних подій, що осягнути їх усі майже неможливо. XX століття — це «інформаційний вибух», і він нерозривно зв'язаний із специфікою сучасних соціальних простору і часу.

Соціальні час і простір забезпечують дію механізму історичної спадкоємності. Саме через ці форми люди продовжують, розвивають буття, яке їм залишають попередні покоління. Соціальний час «пронизує» продукти культури -і а мистецтва, знаряддя виробництва, переходячи з потенціальної форми в актуальну через діяльність наступних поколінь.

Таким чином, соціальні час і простір є формами руху та буття соціально-історичних процесів. Соціальний простір — це «розміщення» сукупності різних соціальних відносин, взаємозв'язок їхніх носіїв, зміст і структура мовних, інформаційних та інших процесів. Цей простір виникає разом із соціальними відносинами: це простір вулиці й залізниці, міста й села, змісту книги або архітектурного ансамблю. Протяжність соціального простору вимірюється не кілометрами чи гектарами, а «дистанцією» відносин на кшталт мета—засіб, ідеальне — матеріальне, дійсне — можливе тощо. Проходження соціального простору — це перетворення суспільства в історичному процесі через колективну практику людей, їх спілкування. Соціальний простір—це також історичні зв'язки поколінь, епох, культур.

Соціальний час вимірюється такими «одиницями», як суспільна формація, історична епоха, життя конкретного покоління, індивіда. У соціальному часі актуальним постає не тільки теперішнє, але минуле і майбутнє. Це—цілісність, взаємозв'язок усіх форм часу. Саме такий час відповідає універсальному відношенню людини до світу, універсальності самої людини, яка творить світ за «універсальними мірками» (Маркс). Соціальний час «плине» з різною швидкістю. Чим більше людей залучається до історичної діяльності, тим швидшим виявляються хід історії, зміна соціального часу.

Соціальний час має «носіїв» минулого, теперішнього й майбутнього. Вони не задані жорстко, а розрізняються функціонально через процес діяльності. Так, минуле в соціальному часі—це те, що перестало бути актуальним для людей, виявилося «знятим» подальшим розвитком суспільства — відсталі техніка, наукові знання, соціальні відносини, політичні форми тощо. Однак елементи минулого здатні переходити в модус «теперішнього», ставати актуальними. Це завжди відбувається з творами літератури й мистецтва.

Теперішнє як фаза соціального часу постає живою діяльністю даних поколінь, їх активністю в досягненні поставлених завдань, реалізації інтересів. Це—переживання та оцінка соціального буття, розгортання різних напрямів свободи людей.

Майбутнє—це світ можливого, який увійшов в інтереси

людей, актуалізується в їхній діяльності. Це різні перспективи, плани, проекти, існуючі, але ще не реалізовані програми, зміст наукових знань, котрі ще не ввійшли в практику, виробництво тощо. Саме тут функціонують моральні цінності та ідеали, які детермінують людську діяльність у бік прогресу.

Вирішення сучасних глобальних проблем людства значною мірою залежить від того, чи може стати людина хазяїном свого життєвого часу, опанувати його. «Опанування часу,—на думку Г. Г. Сучкової,—це процес, який складається не тільки з пізнання часу... але й з урахування чинника часу в діяльності, спілкуванні, мисленні, поведінці в різних сферах суспільного буття та діяльності». Оволодіння соціальним часом необхідне для своєчасного розв'язання суперечностей суспільного буття, гармонізації суспільних відносин, інтересів, керування темпами розвитку нашого суспільства, знаходження оптимальних пропорцій для розвитку форм власності, розподілу праці тощо. Тому міра опанування соціального часу постає мірою зрілості суспільства, свободи розвитку людей, рівня демократичності суспільного буття.

Соціальний, «людський» час як носій гуманістичних тенденцій, культурних детермінант людського спілкування не тільки між людьми, але й поміж державами, народами, все більш охоплює буття суспільства. Людський час—цс також провідник впливу загальнолюдських цінностей на розвиток людини, підвищення рівня її духовності, культури, гумннізму.

Таким чином, прогресивний розвиток суспільства нерозривно зв'язаний з розкриттям властивостей, функцій різних форм часу та простору, культурно-практичним опануванням цих форм. Не тільки в соціальній сфері, але й у сфері біології, фізики, хімії властивості простору й часу мають бути використані в сучасному виробництві, пошуках нових технологій, лікуванні людей, опануванні космосу, розв'язанні екологічних проблем.

Гуманізація суспільства, знищення залишків технократичного, бюрократичного мислення потребують також подолання лише природничо-наукової трактовки простору й часу, наближення цих форм до людини, її соціально-історичного буття, в якому найбільш цінним постає створення простору всебічно розвинених людей, простору їх вільного спілкування, творчої активності. Саме цей простір і буде перетворюватися на історичний час, де світ все більше «олюднюватиметься» й виступатиме джерелом вільної, спрямованої на перетворення дійсності практики.