Загальна характеристика спеціальних установ ООН, Детальна інформація

3) організація має діяти в певній сфері міжнародного співробітництва: економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і подібних галузях;

4) вона повинна Підписати угоду з ООН про співробітництво, координацію і взаємодію з нею та іншими спеціалізованими установами, що координується Економічною і Соціальною Радою. Головна мета СУ полягає у створенні умов стабільності і добробуту, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, основаних на поважанні принципу рівноправності і самовизначення народів.

Цілі СУ, сформульовані в ст.55 Статуту ООН, полягають у сприянні: а) підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення і економічному й соціальному прогресу та розвитку; б) розв'язанню міжнародних проблем у сферах економічній, соціальній, охорони здоров'я і т.д.; міжнародному співробітництву в сфері культури і освіти; в) поважанню і дотриманим прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови й релігії.

Статус, правові основи й структура СУ

Характеризуючи статус спеціалізованих установ системи ООН, необхідно насамперед звернути увагу на докорінну відміну курсів ООН і Ліги націй в цьому питанні. Ліга націй в останні роки своєї діяльності тримала лінію на централізацію керівництва установами, що діяли в її системі.

ООН взяла курс на децентралізацію системи СУ, вбачаючи в них цілком автономні організації. Ця концепція чітко проглядається в ст. 63 Статуту ООН, де говориться, що ООН через Економічну і Соціальну Раду укладає із спеціалізованими установами угоди, які визначають умови їхнього зв'язку з ООН. Рада уповноважується погоджувати діяльність СУ шляхом консультацій з ними і рекомендацій. Відповідно до ст.64 Рада уповноважена також "вживати відповідні заходи для одержання від спеціалізованих установ регулярних звітів", у тому числі звітів про виконання її рекомендацій, а також відповідних рекомендацій Генеральної Асамблеї.

Отже, хоча СУ і надсилають звіти Раді, проте координуюча її роль виглядає дуже умовною, оскільки проблеми вирішуються лише шляхом консультацій і рекомендацій, які не є обов'язковими.

Правові основи, компетенція СУ визначаються Статутом ООН, статутами спеціалізованих установ, їх угодами з ООН.

Взаємовідносини між ООН і спеціалізованими установами будуються на основі укладених угод, які підписує Економічна і Соціальна Рада. У кожної такої угоди є свої особливості залежно від специфіки СУ. Але всі угоди мають багато спільного, оскільки існує перелік питань, які повинні бути в кожній подібній угоді. Угоди передбачають:

регулярні звіти Раді;

обмін інформацією, документами;

взаємне представництво між ООН і спеціалізованою установою, а також між спеціалізованими установами;

забезпечення однакових умов для персоналу в інтересах запобігання конкуренції;

взаємовідносини з бюджетних і фінансових питань; Генеральна Асамблея має право робити відповідні рекомендації.

Але поза цими домовленостями СУ ніякою мірою не є підконтрольними Економічній і Соціальній Раді. Це цілком незалежні й автономні організації, які мають свої статути, структури, бюджети.

Рекомендаційний характер резолюцій Генеральної Асамблеї і Ради віддзеркалюється у їхньому змісті і стилі. Резолюції "закликають", "настійно рекомендують", "настійно прохають" і т. ін. Але всі ці побажання не є обов'язковими для спеціалізованих установ, що зумовлює слабкість системи ООН, відсутність ефективної координації й централізованого керівництва.

Хоча кожна СУ має свій статут, що враховує специфіку її діяльності, структурам СУ властиві спільні риси. Вони мають керівні органи, в яких представлені всі держави — члени організації. Це — Асамблея або Конференція, що збирається раз на два й більше років. Вони мають виконавчий орган — Раду, відповідальну за керівництво діяльністю організації, а також постійний секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем або Генеральним директором, що обираються на чотири (інколи на шість) років і, як правило, переобираються принаймні ще на один термін. Кожна СУ має свій бюджет, фінансові ресурси надходять головним чином з трьох джерел: внески членів; добровільні внески членів ООН на виконання певних програм, які виконуються спеціалізованими установами, особливо по лінії Програми розвитку ООН; добровільні обмежені внески деяких країн до окремих спеціалізованих установ.

Принципи голосування і прийняття рішень

Як свідчить історичний досвід, принципово важливим питанням, від якого залежить ефективність діяльності міжнародної організації, є процедура ухвалення рішень і їх втілення в життя. Аналіз підсумків голосування найбільш яскраво проливає світло на характер взаємовідносин між країнами-членами, від чого вирішальною мірою залежить дієздатність організації.

Процедуру прийняття рішень у міжнародних організаціях можна віднести до чотирьох основних типів:

процедура, коли рішення юридичне обов'язкове тільки для тих, хто проголосував за нього;

процедура, коли рішення юридичне обов'язкове для всіх, але вимагає підтримки всіх (правило одноголосності);

процедура, коли рішення обов'язкове для всіх членів організації незалежно від їх згоди (такі рішення приймаються простою або кваліфікованою більшістю);

процедура, коли приймаються лише рекомендації, які не мають обов'язкової сили (приймаються, як правило, простою більшістю).

Статут ООН проголошує суверенну рівнісгь усіх членів організації. Стаття 18.1 декларує, що кожний член ООН має один голос. Цей принцип покладений в основу голосування і в переважній більшості СУ.

Типовими щодо принципів голосування є положення Статуту ЮНЕСКО. Стаття IV 8 (2) передбачає, що "кожний член-держава матиме один голос в Генеральній конференції. Рішення приймаються простою більшістю за винятком випадків, коли відповідно до Статуту або правил Процедури Генеральної Конференції вимагається більшість у дві третини. Більшість означає більшість присутніх членів і голосуючих".

Кваліфікованої більшості вимагають головним чином такі питання: прийняття нових членів, прийняття міжнародних конвенцій, ухвалення правил, якими керуються для прийняття додатків до Статуту.

Варто зазначити, що в СУ (всупереч практиці ООН) навіть бюджети, як правило, приймаються простою більшістю.

Стаття IV (4) Статуту ЮНЕСКО передбачає, що рекомендації приймаються простою більшістю, а міжнародні конвенції — кваліфікованою. На відміну від інших спеціалізованих установ у МВФ і МБРР діє "виважена" процедура голосування, яка враховує розміри фінансових внесків членів.

hE