Загальна характеристика спеціальних установ ООН, Детальна інформація

Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адміністративних і бюджетних питань (АСАВО); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізованих установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ.

Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з координації, Комітет планування розвитку. Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань застосування науки і технології.

Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністративний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Генеральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН.

Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами.

Засідання комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність.

Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьом органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитися в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більш віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж ООН.

Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ. Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лиш повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозумілі що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів.

Поряд із створенням адміністративного механізму органі з координації діяльності СУ застосовуються й інші методи спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх еле ментів системи ООН. Один з них — прийняття широких довгострокових планів економічного й соціального розвитку, виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи систем ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге -1971-1980 рр., третє — 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередженні міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння збалансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ.

Іншим методом координування є доручення окремим органам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД — одному з органів Генеральної Асамблеї — було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі.

ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації діяльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів.

Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ. До того ж члени СУ — як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, — не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприйнятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забезпечення централізованого керівництва й ефективної координації дій.

Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріоритетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясування їх позитивних рис і недоліків.

Ефективність функціонування кожної міжнародної організації значною мірою залежить від компетентності і професіоналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналізму кандидатів і принципу справедливого представництва різних країні континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміцнення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.

Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеціалізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають виробленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації — в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтереси усіх членів організації.

Роль спеціалізованих установ у сучасному світі

Оцінка ролі міжнародних організацій, в тому числі спеціалізованих установ залежить від бачення завдань, що стояли у післявоенній період перед ними.

Ті, що сподівалися, що завдяки діям СУ економічні та інші бар’єри між державами будуть зруйновани і відбудеться вирівнювання соціально-економічних показників у різних країнах світу, мають підстави для розчаруваннь. Цього не сталося.

Новий міжнародний економічний порядок не був втілений в життя, і країни, що розвиваються, як і раніше, висловлюють глибоке незадоволення політикою багатих, розвинутих країн, Суперечності Південь—Північ дедалі більше висуваються на передній край світового порядку денного.

Не відбулося й зміцнення загальної стабільності у світі. Кінець «холодної війни» не означав усунення загрози миру і безпеці. Хвиля регіональних конфліктів віддзеркалила існування гострих багатопланових суперечностей між народами і країнами,

В такому політичному кліматі СУ не змогли реалізувати ясі свої потенційні можливості, а згубний вплив «холодної війни» істотно підривав ефективність їх діяльності.

І все ж у соціально-економічній галузі були досягнуті значні позитивні результати, .незважаючи на скромні фінансові можливості СУ. По лінії ООН та її спеціалізованих установ країнам, що розвиваються, надавалася технічна, фінансова допомога здійснювалося сприяння торгівлі, перебудові економіки країн «третього» світу, боротьбі з неписьменністю, розвитку національних культур.

СУ відігравали і відіграють багатопланову роль у міжнародному житті як інструменти національної політики держав, як регулятори їх взаємовідносин і як автономні, незалежні суб’єкти, що справляють важливий вплив на розв’язання життєвих проблем сучасності.

З усіма своїми недоліками і слабкими ланками, обумовленими суперечностями міжнародного розвитку і протистоянням країн, великих і малих, багатих і бідних, обмеженими фінансовими ресурсами і недостатнім координуванням, СУ є невід’ємним елементом співробітництва держав і народів, засобом розв’язання глобальних, регіональних і національних проблем, зміцнення взаєморозуміння і довір’я між народами.

Об’єктивна необхідність у широких різноманітних зв’язках і співробітництві країн і народів, що є закономірною рисою розвитку людського суспільства, найбільш виразно виявилася ^другій половиш XX ст. Ця закономірність — один з найважливіших факторів, що спричинюють зростання ролі СУ в міжнародному житті.

Загострення глобальних проблем, розв’язання яких не під силу окремим, навіть великим, процвітаючим країнам, вимагає об’єднання зусиль усіх країн. І міжнародні організації, зокрема СУ відіграють визначну роль як механізм мобілізації, об’єднання і координування дій у боротьбі за виживання людства.

В сучасних умовах набуває дедалі більшого значення в практиці міжнародних відносин багатостороння дипломатія, і саме міжнародні організації є найкращими форумами для багатосторонніх переговорів. Одними з головних факторів зростання ролі СУ в нових історичних умовах є кардинальні позитивні зміни у стосунках Сходу з Заходом, докорінне оздоровлення всієї міжнародної атмосфери. Курс на політичне розв’язання спірних питань і конфліктів, на розвиток багатостороннього співробітництва в інтересах зміцнення міжнародної безпеки неухильно веде до подальшого зростання ролі міжнародних організацій, в яких у ході дискусій, переговорів іде пошук шляхів вирішення невідкладних завдань сьогодення.

PAGE 1