Кольорознавство, Детальна інформація

Закономірності просторового змішування кольорів важливо враховувати художнику при створенні любої живописної роботи, і особливо необхідно враховувати ефекти такого змішування при виконанні значних по своїм розмірам картин, панно, стендів, плакатів і т.д., розрахованих на їх сприйняття з великої відстані.

Говорячи про змішування кольорів, необхідно пояснити, як проходить це „змішування”. Тут треба зразу сказати, що не можна путати змішування кольорів з змішуванням фарб на палітрі. Правда, інколи змішуванням фарб на палітрі ми отримуємо результат, такий як змішування кольорів в науці колірного зору. Наприклад, можна отримати різну насиченість (від нуля і до фарби в чистому виді, без використання білил) кадмія червоного, домішуючи до нього в різних кількостях білила. Аналогічний результат можна спостерігати і при змішуванні спектрального червоного кольору з білим. Але, колір суміші фарб значно відрізняються від кольору суміші спектральних кольорів. Доказом може служити змішування всіх фарб на палітрі, яке дає не білий колір, а чорний або грязно-сірий колір. Такий же результат отримаємо і при змішуванні кобальта фіолетового з кадмієм червоним – ми видимо суміш темно-бурого кольору, а не пурпурного, як отримано при спектральному змішуванні фіолетового і червоного.

Розглянуті нами закони змішування кольорів, а також різні види аномалії колірного зору пояснюються трьохкомпонентною теорією зору.

Суттєвість трьохкомпонентної теорії зору складає висновок – все багатство колірних відчуттів можна отримати внаслідок змішування трьох кольорів (червоного, синього, зеленого), взятих як головні.

З трьохкомпонентної теорії випливає, що в сітчатці ока розміщуються три кольоросприймаючі апарати, подразнення першого з яких викликає відчуття червоного кольору, подразнення другого – синього кольору і третього– відчуття зеленого кольору. В звичайних умовах зорово сприйнятий колір збуджує зразу три або два апарати одночасно. Світло, яке характеризується різною довжиною хвилі, діє на кожний з даних апаратів з різною силою, з різним степенем ефективності. В результаті різних комбінацій, співвідношенні процесів збудження, виникаючих в цих кольоросприймаючих апаратах, і виникають відчуття відповідних кольорів. Так, відчуття білого кольору виникає в тому випадку, якщо сприйнятий колір діє на всі апарати одночасно з однаковою силою.

Як відомо, колір фарб значно менше насичений, чим колір багатьох предметів. А сама світла фарба – білило світліша самої темної – чорної всього в 25-30 раз. В зв’язку з цим виникає питання, на який, здавалось би, немає відповіді: „ Як в такому випадку передати в живопису всі багатообразні, всі багатства кольорів, колірних відносин природи?”. Але, як правило, художники успішно вирішують проблему передачі всього різновиду кольорових відносин, підчас настільки тонких нюансів світла, кольору, що, дивлячись на ту чи іншу картину, дивуєшся можливостям фарб передавати десятки і сотні відтінків кольору. В цьому художникам допомагає знання явища колірного контрасту, яким вони керуються в своїй творчості.

Явище колірного контрасту заключається в тому, що любий колір (як ахроматичний, так і хроматичний) на фоні темних кольорів світліє, а на фоні більш світлих темніє.

ae

h

зниці між сірим кругом і його фоном (чорним і білим). Хроматичний контраст легко спостерігати на прикладі тих же двох сірих кругів на червоному і зеленому фонах. Сірий круг на червоному фоні внаслідок контрасту зеленіє, а на зеленому – червоніє.

При хроматичному контрасті зміна колірного тону відбувається в результаті впливу навколишнього колірного фону в напрямку кольору, додатково до кольору фону. При такому контрасті кольору протилежність кольорів усилюється по насиченості. Колір з меншою насиченістю під дією кольору з великою насиченістю того ж колірного фону здається ще менше насиченим. В інших випадках ми бачимо зміну колірного тону. Так, якщо навколо зелений колір, сірі кольори здаються бузково-рожевими, рожеві ще більше рожевіють, жовті здаються оранжеві, оранжеві червоніють і т.д. колір, який виникає на ахроматичному фоні в результаті контрастної дії хроматичних кольорів, прийнято називати контрастним по відношенню до породжуючих його кольорам. До оранжевого кольору контрастним кольором буде синьо-голубий, до синього – оранжевий, до жовтого – фіолетовий.

І ахроматичний, і хроматичний контрасти особливо добре спостерігаються на границях доторкання кольорів, тобто на краях кольорів, які дотикаються один до одного. Контраст кольорів, який спостерігається по краям дотикання колірних плям, так і називається крайовим. Інтерес при цьому являє те, що контрастне фарбування, яке отримується в результаті дії зі сторони сусіднього кольору, закінчується в межах ближнього розділення зорового поля. Якщо на сірій частині листа паперу, який дотикається до червоної частини листа паперу, ми проведемо близько від лінії дотику риску, то позеленіння сірої частини буде спостерігатися тільки в межах від границі до цієї риски. Розлиття границь контрастних кольорів підсилює явище хроматичного контрасту, чіткість границь знижує ефект контрасту. При цьому спостерігається, що чим більше периметр колірної частини – протяжність його пограничної лінії, контура, який окреслює цю частину, тим сильніше проявляється зміна кольору частини в результаті дії навколишніх частин кольорів.

Об’єднання різнообразних кольорів здійснюється при умові відмінностей їх один від одного в рівній степені. Різко виділяється лиш той колір, який значно відрізняється від других. Так, серед насичених хроматичних кольорів ахроматичні виділяються навіть тоді, коли їх світлість рівносильна світлості інших кольорів. І на оборот, якщо навколо ахроматичні кольори, то більш помітні хроматичні.

Серед однорідних по тону кольорів не важко побачити загальний середній тон. А чим більше різниця між кольорами однієї колірної групи, тим важче визначити її загальний тон.

Якщо який-небудь колір не відповідає зображеним на картині вимогам освітлення, просторовому розміщенню, то такий колір різко виривається, робиться чужим для всіх інших кольорів.

Існують складні взаємовідносини між кольорами в живописній композиції і її загальній тональності. Це проявляється в тому, що якщо сукупність кольорів живописного витвору обумовлює її загальну тональність, то одночасно загальна тональність впливає на сприйняття кожного окремого кольору картини.

Середній, або загальний, тон групи кольорів представляє собою той відтінок кольору, який є в усіх кольорах групи або домінує з нею.

Тональністю називають підпорядкованість всіх кольорів живописного витвору, тобто коли ні один з кольорів не можна змінити по яскравості або насиченості, ні збільшити або зменшити по розмірах для збереження цілісності і однозначності витвору, її колориту.

Коли кольори тонально об’єднані між собою, то прослідковується їх якісна зміна, проявляється в особливій їх звучності. І той колір, який випадає з загальної тональності, не згідний з нею, здається чужим, розвалює цілісність живописного витвору.

Вмілому користуванню фарбами можна навчитися, і кращий вчитель – природа. З дня в день вона зовсім безплатно показує нам, як потрібно гармонічно комбінувати кольори – в усіх відтінках і в любу пору року. Оскільки людина з незапам’ятних часів живе посеред цієї гармонії, вона радує її більше, чим любі другі кольорові ефекти.

Це майже завжди відбувається несвідомо. Але якщо ви хочете навчитися правильному використанню фарб, потрібно свідомо придивитися в кольорові комбінації пір року.

Весна починається справжнім кольоровим святом. Дерева зацвітають кольорами які променяться, свіжа зелень і рожево-коричневі бруньки прикрашають ліса, луги і сади. Червоні тюльпани, лілієвий бузок і яйцево-жовтий первоцвіт задають тон всій картині.

Пекуче марево і сліпуче світло як би накривають димкову вуаль поверх різнобарв’я фарб літа. Трохи вицвілими на сонці здаються коричневі і жовті тони землі. Ніжна жовтувата зелень листя переходить в глибокий насичений зелений колір. Вода світиться ясними і свіжими фарбами: бірюзовим, темно-синім, зеленим кольором морської хвилі.

Фарби осені землисті, насичені і теплі. Листя закрашує вся палітра, кольори урожаю і спілих плодів повні інтенсивного освітлення.

Зима закутує природу в випромінюючу білизну. Багатоколірність життя стихає. Не дивлячись на зелень хвої, синє небо і рожеві заходи сонця, в сценарії найбільше контрастність чорного і білого кольорів.

Кольоровий лик природи міняється в залежності від пори року. Але все рівно типові фарби одного сезону завжди підходять друг другові. Тому що в кожному сезоні домінує який-небудь основний колір. Весною це жовтий, літом голубий, восени червоний і зимою знову голубий.

Кожний із цих основних кольорів задає тон всій картині.

Червоний і жовтий сприймається в загальному як теплові кольори, а голубий, навпроти, як холодний. Маючи на увазі ці базові фарби, весну і осінь можна рахувати порами року теплих відтінків, а зиму і літо – холодних. Поділ кольорів на холодні і теплі дасть нам практичну допомогу, якщо ми хочемо навчитися орієнтуватися в кольорах чотирьох пір року. В кожній порі року зустрічаються всі кольори, але зі своїми характерними відтінками. Крім того, проглядаються: фарби весни і осені внаслідок загальної для них теплоти основного тону проявляють один до одного набагато більше родинного, чим до холодних фарб літа і зими. Теж саме можна сказати і про кольори обох „холодних” сезонів. На практиці це означає наступне: в сумнівних випадках можна примішувати до весняних фарб який-небудь осінній відтінок або зимовий колір з’єднати з літніми, і при цьому не виникне кричущого резонансу. Але якщо скомбінувати зиму з осінню або весну з літом, появиться напруга, яка викличе враження дисгармонії.

Весняні кольори відрізняються від осінніх перш за все тим, що вони легші і радісні, тоді як осінні нюанси насичені, землисті і важкі. Прохолодні тони літа здаються злегка полинялими, запраними, тоді як зимові фарби яскраві або випромінюють льодяний пастельний колір.

Якщо уважно придивитися до каміння, листя, грунту або деревної кори, виявиться, що там не зустрінеш гладкої поверхні рівномірного кольору. Все в природі має рифлену, зернисту, закруглену або розгалужену структуру і нерівності, які відбивають світло під різним кутом, створюючи тіні і обмальовуючи контури. Тому в природі не зустрічається гомогенний колір. Оскільки до цього ж і склад природних фарб ніколи не буває однаковим, вони здаються безкінечно багатослойними і живими. До цього додається і те, що в природі не зустрінеш двох абсолютно однакових відтінків. При цьому самими приємними здаються нам майже невловимі нюанси.