Сучасна міжнародна система і міжнародний порядок, Детальна інформація

~

„

†

\x0160

#

#

#

#

#

його основи у виді певної системи факторів, і важливе місце в якій належить чинникам соціокультурного характеру. Елементами такої системи виступають відносини панування, інтересу і згоди міжнародних акторів, а також наявність відповідних механізмів, що забезпечують функціонування міжнародного порядку і регулювання виникаючих у його рамках напруг і криз. При цьому роль першого елемента, який виражається у військово-силових стосунках держав на світовій арені і побудованої на них міжнародної ієрархії, сьогодні істотно змінюється, почасти знижується, хоча і не зникає. У цьому сенсі теперішній етап міжнародного порядку не перестає бути системою відносин між обмеженою кількістю держав, що займають у світі пануючі, із військово-стратегічної точки зору, позиції, і іншими країнами. З іншого боку, зростання ролі нових технологій і пов'язаного з ними рівня економічного розвитку підвищують їхню роль у "рейтингу" тієї або іншої держави і збільшують її можливості впливати на міжнародні справи у своїх національних інтересах. Тим самим, поряд із ієрархією, яка відносно знижується, але в той же час ще зберігає значний вплив на стан міжнародних відносин, заснованою на військово-силових критеріях, виникають і посилюють свій вплив ієрархії, що випливають із зростаючої економічної нерівності. Співіснування обох видів ієрархій і пов'язаних із ними мотивацій різноманітних міжнародних акторів - істотна риса нинішнього міжнародного порядку.

Помітних змін зазнає і другий елемент міжнародного порядку, пов'язаний з інтересами акторів. По-перше, відбуваються перетворення в структурі національних інтересів державних акторів міжнародних відносин: на передній план висуваються інтереси, пов'язані з забезпеченням економічного процвітання і матеріального добробуту. При цьому економічний компонент національного інтересу стає вже не тільки чинником, який покликаний служити збільшенню державної мощі, а набуває й усе більш очевидного самостійного значення - як необхідна відповідь держави на зрослі вимоги населення до рівня і якості життя, з одного боку, і, - з іншого боку, - як відповідь на нові зовнішні виклики, пов'язані з авторитетом і престижем держави на світовій арені, її місцем у міжнародній ієрархії, що базуються сьогодні на інших принципах. По-друге, зміцнення ролі недержавних акторів супроводжується зниженням контролю з боку урядів над світовим економічним життям і розподілом ресурсів, велика частина якого здійснюється транснаціональними корпораціями. Інтереси ж останніх найчастіше не пов'язані з інтересами держав або переважають над ними. До суперництва національних інтересів добавляється суперництво інтересів транснаціональних підприємств, банків, асоціацій і інших недержавних акторів, які неспівпадають із ними цілком.

Так, у 1991 р. західні приватні компанії, що керуються власними інтересами, постачають Ірак військовими матеріалами, всупереч оголошеному ООН економічному ембарго: російські політичні об'єднання, що групуються навколо газети "День" організують відправку добровольців на війну в Югославію, незважаючи на державну політику РФ у даному питанні; латиноамериканські наркомафії перетворюються не тільки в силу, що вступає в конфлікти (які можуть приймати економічні, політичні і збройні форми) із "своїми" державами, але і сприяють інтернаціоналізації подібних конфліктів, у котрих добре озброєні армії "наркобаронів" зштовхуються або між собою, або зі збройними силами інших держав. При цьому в звичайної людини складається враження, що держава або зовсім не володіє ситуацією в сфері міжнародних відносин і тому лише пасивно слідує їй, або - у кращому випадку - починає зусилля зі зм'якшення її несприятливих наслідків. Про "світове безладдя" пишуть і фахові аналітики.

Що стосується третього елемента міжнародного порядку - стосунків згоди, то мова йде насамперед про те, що будь-який порядок може мати місце лише за умови добровільного приєднання акторів до норм і принципів, які лежать в його основі. У свою чергу, це можливо тільки за певного збігу їх із тими спільними цінностями, що і змушують акторів діяти у певних межах. За аналогією з внутрішньосуспільними стосунками можна сказати, що дотримання міжнародними акторами визначених "правил гри" пояснюється не тільки острахом покарання, або безпосередніми матеріальними інтересами, але і консенсусом із приводу спільної соціальної практики і визнання легітимності цих правил.

Легітимність - факт культури. Процес легітимізації завжди пов'язаний з адаптацією "офіційних" норм і правил дії до історичних традицій, вірувань, звичаїв і зразків поведінки, властивим тій або іншій соціальній спільноті, і їхнім впливом на виробництво норм, що визначають межі дозволеного і недозволеного. З іншого боку, він пов'язаний із приєднанням до основних засад ідеології, що претендує на науковість "системи бачення світу, що функціонує як віра (політична) і примус (символічне)". Як підкреслює французький політолог Ф. Бро, термін "символічний примус" достатньо коректно виражає засіб поширення вироблюваних ідеологією політичних вірувань. У основі процесу символічного примуса лежить той факт, що соціальні і політичні ідеали, прийняті як пануючі усім суспільством, у дійсності виробляються в особливих секторах цього суспільства його окремими представниками. Знаходячись у привілейованому становищі, вони спроможні через систему контрольованих ними інститутів соціалізації - таких, як школа, релігійні або політичні організації, засоби масової інформації і т.п. - нав'язати суспільству систему своїх уявлень і ідеалів. Ефективність цього процесу залежить від двох факторів. По-перше, від того, наскільки вдалою буде спроба раціонально представити приватні потреби й ідеали в якості загальних. І по-друге, від того, наскільки успішним виявиться прагнення виключити (дискредитувати і знецінити) протилежні вимоги й ідеали. В остаточному підсумку усе залежить від співвідношення інтелектуальних, а також культурних сил суспільства.

З цього погляду, поширення у світі демократичних цінностей і ідеалів не повинно створювати ілюзій щодо їхнього загальнолюдського характеру. У дійсності, як уже відзначалося, мова йде про цінності західної ліберально-демократичної ідеології. Властиве їй, як і всякій ідеології, прагнення виключити інші системи поглядів на суспільство і світ, на правила і норми міжнародної взаємодії, а також спроби подати ідеали ринкової економіки, парламентської демократії, індивідуальних свобод і прав людини в якості раціональних потреб, пов'язаних із самою людською природою, зіштовхується із серйозними проблемами. Захід виступає для іншого людства в якості референтної (консультуючої, доповідаючої. -- І.Ж.) групи насамперед у тому, що стосується розвинених технологій, більш ефективно функціонуючої економіки, високого рівня і якості життя своїх мешканців. Саме в цьому пункті потерпіла поразку комуністична ідеологія і заснований на ній соціалізм, що не зумів забезпечити порівнянних із Заходом умов матеріального існування людей. Проте людство не зможе повторити шлях Заходу до матеріального процвітання, тому що він пов'язаний із загостренням і глобалізацією екологічних і інших проблем, вичерпністю джерел енергії і природних ресурсів планети. Вже сьогодні 6 % населення планети, що живуть у розвинених країнах, споживає 35 % її основних продуктів, що робить малоймовірним приєднання до цих країн всього іншого людства. Економічна нерівність, дистанція, що розділяє рівень життя в багатих і бідних країнах, аж ніяк не зменшується. Але якщо протягом колишніх сторіч вона сприймалася як нормальне явище, то сьогодні усе в більшій мірі відчувається як несправедливість, породжуючи протести і конфлікти.

З іншого боку, як зазначалося, не зменшується і культурно-цивілізаційне різноманіття світу. Тому кожне суспільство, що здійснює модернізацію, зіштовхується з дилемою - як здійснити необхідні для підвищення ефективності економіки і підйому рівня життя населення техніко-економічні перетворення й одночасно зберегти власну соціокультурну ідентичність? На думку деяких дослідників, зазначена дилема може викликати до життя нові ідеології, що не збігаються ні з комуністичною, ні з ліберально-демократичною і пов'язані або з модерністським авторитаризмом (...зосередження в руках однієї особи або невеликої групи осіб необмеженої влади, яка спирається на військово-каральний аппарат. -- І.Ж.), або з традиціоналізмом (течія в богослов'ї, прихильники якої виступають проти перегляду догматичних, канонічних, моральних і соціальних доктрин церкви відповідно до нових сусп.-істор. умов і рівня сучасної релігійної свідомості.) і ностальгічним постмодернізмом.

Нарешті, що стосується четвертого елемента міжнародного порядку - механізмів, що забезпечують його функціонування і дозволяють врегулювання виникаючих у його рамках напруг і криз, то, крім уже розглянутих вище моральних і правових регуляторів, слід зазначити зростання ролі міжнародних обмінів і комунікацій. Міжнародні комунікації являють собою широку мережу каналів спілкування акторів, що постійно розвивається й одержує усе більш складний характер. Сьогодні вона подана, по-перше, спілкуваннями традиційними офіційними, інституціональними і неінституціональними каналами: дипломатичні відносини, двосторонні і багатосторонні зустрічі, візити офіційних осіб і т.п. По-друге, взаємодією між офіційними інстанціями і суспільною думкою, яка здійснює зростаючий вплив на правлячі режими, дипломатичні відомства і т.п. Нарешті, по-третє, самостійною і безпосередньою роллю засобів масової інформації, як каналів міжнародного спілкування, вплив яких на існуючий світовий порядок посилюється. При цьому кожний із зазначених каналів, покликаних сприяти збереженню стабільності й удосконалюванню міжнародного порядку, спроможний викликати зворотний ефект: спровокувати його кризу, посилюючи незадоволеність тих або інших впливових акторів міжнародних відносин.

Як свідчить історія, руйнація одного типу міжнародного порядку і заміна його іншим відбувається в результаті масштабних війн або революцій. Своєрідність сучасного періоду полягає в тому, що крах міжнародного порядку, який склався після 1945 р., відбувся в умовах мирного часу. Водночас мирний характер міжнародного порядку, що відходить, був достатньо відносним: по-перше, він не виключав численних регіональних збройних конфліктів і війн, а по-друге, постійної напруженості у відносинах між двома протистоячими блоками, виступаючої як стан "холодної війни". Наслідки її закінчення багато в чому подібні з наслідками минулих світових війн, які ознаменували перехід до нового міжнародного порядку: великомасштабні геополітичні зрушення; тимчасова дезорієнтація в результаті втрати головного супротивника як переможців, так і переможених; перегрупування сил, коаліцій і союзів; витиснення ряду старих ідеологічних стереотипів; зміна політичних режимів; виникнення нових держав і т.п. Відбувається конвульсивна трансформація всієї системи сформованих міжнародних відносин, що супроводжується вивільненням політичного екстремізму й агресивного націоналізму, релігійної нетерпимості, зростанням конфліктів на національно-етнічній і конфесійній основі, зростанням міграційних потоків.

Дестабілізація міжнародної системи свідчить про те, що людство знаходиться на переломному етапі свого розвитку. Об'єктивні імперативи виживання, безпеки і розвитку спричиняють потребу в більш надійному міжнародному порядку, який відповідав би новим тенденціям, пов'язаним із "роздвоєнням" звичного державо-центричного світу і співіснуванням його зі світом нетрадиційних акторів. Час покаже, чи буде новий порядок регулюватися планетарним урядом, який володіє для цього відповідними засобами наднаціонального характеру - урядом, армією, дійовими правовими механізмами і т.п., - або його основою стануть декілька взаємодіючих між собою інтегрованих регіональних центрів, що охоплюють у своїй сукупності весь світ, або ж це буде якийсь інший варіант управління світом. Але в будь-якому випадку створення і функціонування надійного світового порядку може бути досягнуто лише на основі створення умов для реалізації інтересів і збереження цінностей не тільки держав і міжурядових організацій, але і найрізноманітніших соціальних спільностей, конкретних людей. З іншого боку, це потребує подолання того ступеня аномії (від франц. аnomie -- відсутність закону, орг-ції; соціологічне і соціально-психологічне поняття, що позначає морально-психологічний стан індивідульної і суспільної свідомості, який характеризується розкладом системи цінностей, викликаного кризою суспільства, протиріччям між проголошеними цілями і неможливістю їх реалізації для більшості. Свій вираз знаходить у відчужені людинир від суспільства, апатії, розчаруванні у житті, злочинності. Поняття А. введено Емілем Дюркгеймом (1858-1917, франц соціологом, засновником франц соціологічної школи), теорія А. розроблена Робертом Кінгом Мертоном (нар. 1910), американським соціологом, представником структурно-функіонального аналізу), яка притаманна сьогодні міжнародному суспільству.

Сьогоднішній світ ще далекий від такого стана. Старий міжнародний порядок, побудований на силі і ляканні, хоча і підірваний у глобальному масштабі, але в той же час його правила і норми ще продовжують діяти (особливо на регіональних рівнях), що не дає підстав для висновків про необоротність тих або інших тенденцій. Занепад же повоєнного міжнародного порядку відкриває перед людством перехідний період, повний небезпек і загроз для соціальних і політичних підвалин громадського життя.

Висновок.

Я важаю що сучасна міжнародна система ще ні є повністю сформованою. Тому що ми у своему розпорядженні маємо мало фактів щоб обсобити сучасну міжнародну систему.Сам я більше схиляюся до першого підходу до сучасної міждународної системи Який має за основу інтеграційні процеси, але я всеодно важаю що це є тількі передумовою до створення повноціної міжнародної системи.

Краткий словарь-справочник. – М:Международные отношения, 1992.

Школа І. М. , Козменко В. М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція

Шреплер "Международніе организации: справочник", 1998.