Охорона навколишнього середовища, Детальна інформація

Охорона навколишнього середовища
Тип документу: Курсова
Сторінок: 6
Предмет: Екологія
Автор: фелікс
Розмір: 23.3
Скачувань: 4674
Біотичний потенціал—це властивість ландшафтів (особливо—природних заповідних об'єктів) зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття.

Підсумовуючи короткий огляд техногенно-екологічної ситуації України, можна зробити висновок, що сучасний стан навколишноьго середовища є критичним. Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, які супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій та устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик винекнення техногенних катастроф.

Розв'язок проблеми ресурсів 1 скомомічної кризи тісно пов'язані між собою: це дві сторони однієї проблеми [ 19, с. 1 ]. Наскільки б важливими не були безвідходні технології, нові методи переробки відходів, підвищення норм охорони здоров'я - вони можуть лише полегшити кризу, відкласти термін її наростання. У цих умовах треба програмувати і регулювати суспільне виробництво на збереження природних ресурсів. Принциповим є питання про міру можливості заміни природних ресурсів штучно створеними засобами виробництва, міри заміни природного капіталу штучним [ 8, с. 167].

Для України характерна практика, коли для досягнення певних соціально-економічних цілей, підвищення макроекономічних показників природа та її ресурси оцінюються майже за нульовим тарифом, а точніше — безплатно. Але сьогодні, цілком закономірним стає те, що суспільство підійшло до необхідності плати за природні ресурси і витрат на їх збереження й відтворення. Включення природних ресурсів у сферу товарно-грошового обміну як повноцінного товару з дійсною його вартістю означатиме підведення економічного підгрунття під сучасну екологічну політику. Обмеженність природних ресурсів зумовлює постійне зростання цін на них, збільшення витрат на переробку, зберігання чи утилізацію відходів. Тому економічно ефективним стає зменшення при-родоємкості. Цей процес повинний органічно пов'язувати два аспекти в народному господарстві [ 8, с. 169 ]: скорочення або певну стабілізацію споживання природних ресурсів, з одного боку, і зростання макроекономічних показників (випуску продукції) внаслідок вдосконалення технологій, впровадження ресурсозберігаючого і маловідходного виробництва, використання повторних ресурсів і відходів - з іншого. Обидва ці напрями передбачають корінну структурну перебудову економіки на користь природосберегающих і наукоемких видів діяльності.

Поки що серед макроекономічних покажчиків і соціально-економічних цілей державної економічної політики відсутній такий важливий складовий елемент, як природно-ресурсний потенціал. Тим часом, тільки враховуючи його, можна по-правжньому дбати про екологічну безпеку існування людського суспільства.

На думку доктора економічних наук, Трегббчука В. М., настав час ввести такий узагальнюючий показник, як валовий суспільний (внутрішній) еколого-економічний продукт.

Крім того, рівень та характер використання природних ресурсів, насамперед земельних, водних і мінірально-сировинних, масштаби й напрями вкладання капіталів, орієнтація техніко-технологічного та організаційного прогресу тощо мають бути узгоджені не лише з поточними, а й з перспективними потребами населення країни. Іншими словами, ми повертаємося до концепції сталого екологічного розвитку ( суть та значення концепції розглянуто в І розділі).

Як вважає Трегобчук В. М., для України актуальною є розробка еколого-економічної моделі ринкових реформі. Така модель має передбачати встановлення жорстких екологічних нормативів, стандартів, вимог і обмежень для окремих галузей та підприємств, регіонів, областей, басейнів рік, у межах яких розміщуються чи розвиваються виробництва, здійснюється освоєння природних ресурсів тощо. Тільки на основі еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні можна радикально поліпшити взаємовідносини людини з природою.

Спрямованість і зміст взаємодії суспільства, його виробництва з навколишнім природним середовищем нині зумовлюються рядом чинників. По-перше, сопіально-економічною системою, в якій суспільство функціонує. По-друге, матеріальними потребами й рівнем життя населення держави, тобто необхідністю і можливостями використовувати природні ресурси для забезпечення належних умов життя та підтриманая досягнутого рівня добробуту. По-третє, способом, технікою і технологією виробництва, структурою економ'ки і закономірностями соціального розвитку. Зрештою, від цього залежать величина та рівень сумарних антропогенних навантажень на біосферу, а отже — стан і якість довкілля в кожному конкретному регіоні та державі в цілому.

Взаємодія суспільства та природи є не що інше, як постійне розв'язання суперечностей між необхідністю охороняти природні ресурси і потребою їх споживати. Об'єктивна суперечливість взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і нагальна потреба оптимального розв'язання наявних суперечностей між ними визначають зміст, характер і напрями природокористування, відтворення природних ресурсів та охорони довкілля, збереження в ньому динамічної екологічної рівноваги, яка забезпечує/їюрмальний для здоров'я людини його стан.

Питання охорони навколищнього середовища мають враховувати наступні положення [ 20, с. 18 ]:

" антропотехногенні навантаження на довкілля, біосферні ресурси та об'єкти не повинні перевищувати можливості їх природного відтворення, відновлення та самоочищення;

• застосовувані технології мають грунтуватися на безвідхідності виробництва, а також на ефективних методах знешкодження й відновлення використаних (відпрацьованих) природних ресурсів (відходів), що повертаються у навколишнє середовище;

• всі види господарської діяльності, природокористування і природопере-творення слід здійснювати з обов'язковим урахуванням екологічних чинників, законів, критеріїв, вимог та обмежень — так, щоб вони не завдавали біосфері непоправної шкоди, не підривали її біопродуктивного потенціалу та екологічної рівноваги.

Економіко-екологічні проблеми природокористування, забезпечення населення і галузей народного господарства певними ресурсами високої якості, нарешті, проблеми охорони довкілля від забруднення, деградації, а ресурсів — від виснаження та вичерпання можуть бути успішно розв'язані тільки за комплексного, системного підходу. Одним з напрямків цієї системи має стати спрямованість на розширення та вдосконалення механізмів зовнішньоекономічних зв'язків у сфері екології, поширення позитивного досвіду зарубіжних країн у справі раціоналізації природокористування й поліпшення системи охорони природи. Дуже важливо, шоб наша держава радикально змінила стан справ щодо реального забезпечення власних ресурсно-екологічних інтересів у зовнішньоекономічній діяльності. Йдеться про застосування ефективних інструментів досягнення міждержавного паритету під час розгляду питань пре транскордонне перенесеная шкідливих речовин та промислових викидів і скидів;

будівництва й функціонування трансконтинентальних магістралей, нафто- та газопроводів тощо. Крім того, слід розробити і впровадити у практику дієві механізми стимулювання іноземних інвестицій на екологічні цілі, а такоя-виконувати свої зобов'язання по міжнародних угодах з проблем навколишнього середовища.

Особливої уваги потребує дотримання вимог ресурсно-екологічної безпекв під час створення та функціонування трансконтинентальних нафто- і газопроводів, автомагістралей та інших транспортних коридорів на території України. Те ж саме стосується і вільних економічних зон та інтернаціональнго портів, які передбачається сформувати в деяких регіонах нашої держави, те приватизації підприємств за участю іноземних інвесторів. Головне завдання туї полягає в тому, щоб повною мірою враховувались як національні, так ;

міжнародні пріоритети та імперативи у сфері екології. З одного боку;

обов'язковою є орієнтація на ресурсно-екологічні критерії, стандарти те обмеження за будь-якої господарської дяльності.

Беручи до уваги гостроту екологічної ситуації в Україні, ні в якому разі н< можна допустити, щоб у вільних економічних зонах, у прилеглих де трансконтинентальних коридорів місцевостях та в інтерпортах, ш приватизованих підприємствах розмішувалися екологічно шкідливі виробництва з застосовувалися екологонебезпечні технології, застарілі технічні засоби. Туї мають впроваджуватися екологічно чисті технологічні процеси, економні я ефективні методи та способи ресурсоспоживаяня в усіх сферах господарське] діяльності.

За останні десятиріччя назбиралося чимало прикладів того, що розвинен:

країни прагнуть винести за межі своїх метрополій екологічно шкідливі;

багатовідхідні та ресурсоємні виробництва і розмістити їх на території іншиї держав. Така тенденція зберігається й сьогодні як своєрідний феномеї "екологічного колоніалізму". Основні риси останнього — це, з одного боку широкомасштабний імпорт мінерально-сировинних, лісових, біологічних те інших природних ресурсів, з другого — перенесення на чужі території "брудних' галузей промисловості та експорт застарілих, екологічно небезпечних технології і продуктів, вивезення туди токсичних і радіоактивних відходів для Ь захоронення.

Отже, в умовах інтернаціоналізації господарсько-економічних зв'язків слід діяти екологічно грамотно і виважено, аби Україна не перетворилася не специфічну екологічну колонію. А щоб цього не сталося, під час оцінки проектів спільних підприємств, вільних економічних зон, трансконтинентальним транспортних коридорів, газо- і нафтопроводів, акціонерних компаній за участю іноземних інвесторів має бути забезпечений еколого-економічний підхід та їх всебічна й об'єктивна екологічна експертиза із залученням фахівців-екологів різних галузей знань.

Тільки екологічно зорієнтовану господарську діяльність суспільства можна розглядати як економічно та соціально-ефективну, оскільки при цьому досягається велика економія природних ресурсів, майбутніх інвестицій і поточних витрат та поліпшуються соціальні показники (знижуються рівні захворюваності і смертності, зростає тривалість життя тощо). Соціальне та екологічно зорієнтована ринкова економіка — а саме таку систему слід будувати в Україні — здатна на основі гнучких і пристосованих до конкретних умов національного виробництва механізмів ефективно розв'язувати екологічні проблеми, долати гострі екокризові ситуації. Водночас така економіка стане важливим етапом на шляху до реального втілення в життя принципів сталого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку.

Висновки

Останнім часом в усьому світі, і в Україні зокрема, питанню еколого-економічної тематики приділяється особлива увага. На цю тему написано безліч статей і книжок, проведено сотні наукових конференцій. Представлене наукове дослідження було ще однією спробою з'ясувати складність екологічної ситуації, зрозуміти причини винекнення екологічних негараздів, визначити роль дерржави в сфері охорони довкілля.

Структурні деформації народного господарства відбувалися протягом тривалого періоду за яких суспільство нехтувало обєктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу, що привело Україну до формування техногенного типу економічного розвитку.

Такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів тощо необхідно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, за якого виробничо-господарська діяльність суспільства грунтуватиметься на концепції сталого екологічного розвитку, тобто добробут нинішнього покоління слід створювати не за рахунок ресурсів життєзабезпечення наступних поколінь.

Особливого значення набуває процес формування раціональної та дієвої системи державного регулювання та управління природокористуванням і охороною природи, ресурсно-екологічною безпекою на національному, регіональному й місцевому рівнях. Роль державного втручання полягає у контролі за дотриманням вимог екологічного законодавства, яке має охоплювати всі види й форми життєдіяльності людини. Основним Законом щодо регулювання відносин в цїй галузі є Закон України «Про охорону навко-лишнього природного середовища». Цілий розділ в Законі присвячено засадам економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes