Зовнішньо-економічна торгівля, Детальна інформація

- знанні і прогнозуванні тенденцій в змінах зовнішньоекономічного середовища (системи світового господарства), в якому повинно функціонувати національне господарство України, а також прийняття його внутрішнього економічного "регламенту";

- чітке поняття необхідних - збалансованих з національними інтересами - трансформацією національного господарства, що могло б забезпечити ефективну взаємодію з світовим господарством на основі високого рівня конкурентноспроможної економіки.

Наша держава лише входить в систему світового господарства, і від того, як цей процес буде відбуватися, залежить не стільки динаміка зовнішньої торгівлі, а насамперед - можливість подальшого соціального і економічного розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки. У процесі інтеграції в світове економічне господарство Україна буде зустрічатися з величезними складнощами. Це зумовлюється рядом причин.

По-перше, Україна ще не визначилася в повній мірі з основними напрямками і механізмами структурної перебудови економіки, критерії якої повинні визначатися з врахуванням особливостей розвитку світової системи господарювання, а також реальних можливостей інтегрування в неї України.

По-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки в сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, що необхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння на світовому ринку.

В третіх, існують явні протиріччя регіонального характеру, рішення яких можливо тільки з допомогою довгострокових договірних принципів, шляхом активного включення в інтеграційні процеси, з визначенням глобальних національних пріоритетів і їхнім балансуванням з іншими, що існують в світовому економічному господарстві.

В четвертих, спроби активного спілкування і діалогу з міжнародними фінансовими інстітутами - як гарантами входження України в світовий ринок і оновлення економіки - поки що викликають неадекватну реакцію широких кіл української громадськості, оскільки досі ще не чітко визначені орієнтири нашої країни ні в розвитку її "внутрішньої" економіки, ні в пошуках її майбутнього місця в світовому господарстві.

Перерахування причин, що зумовлюють актуальність розробки концепції довгострокової зовнішньоекономічної політики на 15-20 років, можна продовжити, але достатньо і цих, - тим більше, що й досі, на дев'ятому році самостійності України, не існує, по суті, ані доктрини, ані налагодженої зовнішньоекономічної політики нашої країни. Її зовнішньоекономічна політика - це, в основному, епізодична торгівля, навколо якої сконцентровані зусилля по її так званій "лібералізації" (дебати про ліцензування, квотування, ціноутворення та ін.). Але зовнішньоекономічна політика - це не тільки торгівля, не тільки інвестиційне і науково-технічне співробітництво, не тільки створення договірного простору і забезпечення національної економічної безпеки. Це - весь комплекс проблем, рішення яких націлене на органічне інтегрування національного господарства в систему світового господарства з метою максималізації своєї частки світового доходу.

Існуючі концептуальні підходи до зовнішньоекономічної політики України - при всіх її позитивних аспектах - мають суттєвий недостаток: у них фактично відстуні концепція і організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і складає стрижень зовнішньоекономічної політики. З точки зору змін, що не тільки мали місце, але й розвиваються в сфері міжнародних економічних відносин, слідує відмітити: саме орієнтація на глобальні зміни і тенденції, їхнє прогнозування в довгостроковому режимі, а також адекватна політика нашої держави можуть призвести до позитивних змін в її становищі на світовому ринку.

Сьогоднішні реалії взаємовідносин України з світовою господарською сферою характеризуються непідготовленістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва.

В сучасній світовій господарській сфері зовнішньоекономічні зв'язки національних економік охоплюють більш широкий, ніж раніше спектр взаємодій: торгівельний обмін переріс в науково-технологічне і інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків як виробничо-інвестиційна.

Як справедливо помічає Е.Кочетов, виробничо-інвестиційне співробітництво в результаті інтернаціоналізації виробництва і капіталу, не підриває товарне виробництво, а модифікує, робить більш ефективним.

Виробництво грунтується на базі технологічного співробітництва, що вийшло за межі національних меж; на нових поділу праці на сучасних формах проводить обмін товарами; суб'єкти ринку виступають в транснаціональній формі. Але для України є притаманним "постачальницько-збутовий" і "посередницько-торгівельний" менталітет виходу на світовий ринок. З точки зору на це, щоб побороти відсталість нашого виробництва, його системну несумісність з світовою, необхідно перейти до нової моделі взаємовідносини національного господарства з світовим. Саме тому слід орієнтуватися на виробничо-інвестиційну модель, де в полі зору є не тільки сфера обміну (зовнішня торгівля), але й співробітництво по всім напрямкам виробничо-технічного процесу, з винесенням частини з них за національні рамки. Орієнтація виключно на зовнішньоекономічну модель співробітництва призведе до ще більшого поглиблення структурної кризи, оскільки вона в значній мірі є похідною від існуючої структури виробництва. В даному випадку мова йде не про вихід на світову арену окремих українських товарів, а про функціонування на цій арені як певних конкурентноспроможних галузевих і міжгалузевих блоків, регіонально-виробничих анклавів і т.д.

Як показує міжнародний досвід, сьогодні прорив на світовий ринок грунтується, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, що перебує з певних заново створених технологічних систем. Його конкурентне ядро позичає необхідну для нього технологічну нішу і інтегрується зі своїми постачальниками і партнерами. Вияв і підтримка розвитку таких галузевих (міжгалузевих) "кущів" в українській економіці - це дуже важливе і необхідне діло.

Головна мета державної зовнішньоекономічної політики полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників. Така постановка проблеми не нова. Вона чітко сформульована М.Портером, і підходи до її розв'язання широко використовуються різними країнами. Нагадаємо ряд вихідних моментів на яких така політика базується:

- національне економічне процвітання грунтується на високому рівні продуктивності праці;

- в галузях конкурують фірми, а не країни;

- національна конкурентна перевага має відносний характер;

- динамічне оновлення призводить до певних конкурентних переваг, а не до короткострокового виграша на рівні зниження затрат;

- конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом десятиліть або більшого терміну;

- країни домагаються переваг завдяки своїм відмінностям, а не схожістю;

Експортна орієнтація економіки і лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків - як основне завдання зовнішньоекономічної політики України - вимагає визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також причин, що їх формують, і механізму реалізації цих переваг. Причому це питання слідує розглянути в двох площинах:

1) З позицій прирівнених переваг на основі факторів виробництва;

2) З позицій, отриманих (тобто таких, що створюються суспільством) конкурентних переваг.

Ключем до розуміння наших позицій на зовнішніх ринку є інтегрований критерій конкурентноспроможності - рівень ефективності використання ресурсів. Україна має значні природні переваги: достатнє число робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси і т.д. Але це тільки можливі потенційні переваги, що ще вимагається розвивати і реалізовувати.

Дебати, що часто зустрічаються на сторінках масових видань, а також, нажаль в наукових оглядах, про потужний експортний потенціал України не мають під собою достатніх підстав. Таким чином, якщо придивитися, то наші конкурентні переваги не є закінченими, вони мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі товару і на ринку, що не визначає дійсний рівень світової конкуренції. А те, що, так сказати, приховано в нас у ВПК і лабораторіях, то з його конкурентноспроможністю ще потрібно визначитися. Таким чином, без ринку такого не зробити, а ми цих товарів і послуг, по суті, ще не продавали.

Також необхідно відмітити, що слід розуміти під економічним (і в тому числі - експортним) потенціалом. Потенціал соціально-економічної системи - поняття відносне, і його вимір виконується в регіональному зрізі (для країн) по багатомірному динамічному критерію, що інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні і інші умови.

Потенціал системи - це її спроможність досягнути поставленої мети при наявних ресурсах і умовах їхнього використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З такої позиції і слід розглядати експортний потенціал, що можна визначити як суму благ, які національна економіка може виробити і реалізувати за свої межі, без збитків для себе, але в усіх випадках - при певних зовнішніх і внутрішніх обмеженнях - намагаючись максималізувати власний прибуток.

Експортний потенціал країни - це також спроможність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світовій арені. Чи спроможна наша соціально-економічна система відтворювати в значних масштабах закінчені конкурентні переваги в стисло - або середньостроковому періоді? Це питання зажадає ретельного аналізу і змусить дати зважену відповідь.