/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Зовнішньо-економічна торгівля, Детальна інформація

Тема: Зовнішньо-економічна торгівля
Тип документу: Курсова
Предмет: Міжнародні відносини
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1873
Скачати "Курсова на тему Зовнішньо-економічна торгівля"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Певні надії дехто з політиків, економістів і чиновників покладає на іноземні кредити і одержання іноземних інвестицій. Але слід звернути увагу на обставини, що супроводжують таку політику.

У високорозвинених країнах необхідність підтримки значної конкурентноспроможності призвела до народження нового типу господарського розвитку, при якому відносна рівновага галузевих і технологічних структур змінилася на постійні, динамічні послідовні реформи структури господарювання. Слід підмітити вагоме скорочення життєвого циклу продуктів і технологій. Інколи це робиться розвиненими країнами свідомо: ледве застарілу технологію передають в інші країни, а у себе розвивають нову. Завдяки цьому забезпечується лідерство. При таких умовах марно сподіватися, що з допомогою іноземного капіталу Україна посяде гідне місце на світовому ринку. В кращому випадку ми перетворимося в більш-менш ситу країну з розвинутим традиційним і альтернативним виробництвами.

Конкурентноспроможність національної економіки - це вирішальний критерій, на що необхідно звернути увагу при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки, що є першим каменем у фундаменті зовнішньої політики.

По-нашому, сьогодні економіка України - з точки зору на її безнадійно важке становище і низьку конкурентноспроможність - є дуже відкритою. Як відомо, головним каналом відкритості є зовнішня торгівля. Її частка у ВНП коливається від 8-10% у великих країнах до 70-80% в деяких маленьких країнах (Голландія, Бельгія та інші). По оцінці фахівців, рівень відкритості економіки України, розрахований як частка експортної квоти у ВВП, в 1994 році становив більше однієї треті.

Така ситуація завдає серйозний неспокій для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком не значної конкурентноспроможності, а безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Яке-небудь небажане вагання кон'юнктури світових товарних ринків може призвести українських виробників до банкрутства - із-за відсутності запасу міцності.

Спочатку розглянемо, які конкурентні переваги притаманні українській економіці, - для того, щоб, використовуючи їх, можна було б зайняти гідне місце в світових економічних відносинах. Як правило, ставлять на дешеву робочу силу, розвинену промисловість, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і розвинену науку. Давайте розглянемо ці показники критично, бо перебільшений оптимізм є набагато гіршим, ніж врівноваженість і обережність в оцінці своїх реальних можливостей.

Дешева робоча сила. Як правило, цей постулат приймається на віру, тому що вартість робочої сили ідентифікується з низькою заробітною платою, без обліку продуктивності праці. Наведемо приклад: на Україні реальна заробітна плата зайнятого в матеріальному виробництві становить приблизно 13% від відповідного показника по США, а продуктивність праці - приблизно 20%. Таким чином, якщо порівняти ці показники, то на Україні ціна праці, витраченої на виробництво одиниці національного доходу (НД), не так вже сильно відрізняється від США - всього на 35% менше. Але ця різниця збільшується через низьку якість праці а, відповідно й товару, а також великими затратами на виробництво (30-40%).

Не витримує критики твердження про достатньо високий професійний рівень нашої робочої сили. Згадати, що одна третина працівників промисловості, три четвертих в сільському господарстві, і приблизно одна друга в будівництві зайнято ручною некваліфікованою працею. Якщо взяти інші сфери народного господарства, то і тут ситуація приблизно та ж. Не може бути висококваліфікованим лікар, вчитель, учений і інші спеціалісти, якщо вони не знайомляться з досягненнями НТП і не працюють з застосуванням передових технологій.

Якщо до цього додати низьку трудову і суспільну дисципліну, політизованість "пролетаріату", соціалістичний соціальний менталітет та інші притаманні нам якості, то виходить, що робоча сила не є конкурентноспроможною силою з якою можна виходити на світовий ринок.

На сучасному етапі науково-технічного прогресу, що є основним джерелом підвищення конкурентноспроможності, до виробництва ставляться нові, значно жорсткіші вимоги. Передусім, це відноситься до якісних характеристик трудових ресурсів - дисципліни, кваліфікації, ставлення до праці, організації і управління виробництвом (сучасного менеджменту) і т.д. Хіба відповідає сьогодні наша робоча сила цим вимогам? Звісно ні! Значить вона ще дорожче обходиться для підприємця.

Крім того, значне розширення в індустріально-розвинених країнах електронних і інформаційних технологій, з урахуванням їх працезберігаючого ефекту ставиться під сумнів конкурентні переваги, досягнуті за рахунок дешевої робочої сили. Ці технології, що забезпечують різке підвищення продуктивності праці, не тільки зменшують, але й призводять до мінімуму значення низької заробітної плати.

Відносно розвинена промисловість, що при певних маркетингових і політичних зусиллях може зайняти гідне місце на ринку країн, що розвиваються, і країн СНД. Причому головними причинами реалізації такого напряму визнаються довга "присутність" колишнього СРСР в цих державах, невимогливість його ринку до якості продукції, необхідність підтримувати виробничі процеси "радянського" походження, можливі низькі ціни на українські товари, а також причини політичного характеру. Але слід враховувати певні обставини, що роблять ці "конкурентні" переваги достатньо спірними.

Сучасне світове господарство характеризується застосуванням лідерами міжнародної конкуренції глобальних стратегій, в яких нерозривно зв'язується торгівля і експорт капіталу.

Риноки країн, що розвиваються, вимагають значних кредитів. Адже на цьому будувалася торгівельна політика СРСР. Саме в приливі іноземних інвестицій зацікавлена більшість країн, що розвиваються. Але в найближчі 15-20 років Україна вряд чи зможе реалізувати таку політику в масштабах, достатніх для завоювання позиції лідера.

До того ж слід враховувати так званий "російський слід" на цих ринках. Адже саме з Росією асоціюється колишній СРСР, саме Росії відійшла зовнішньоторговельна і дипломатична інфраструктури, саме вона найбільш активно діє на них. Тому на будь-які світові ринки ми повинні виходити з конкурентноспроможною продукцією, а не шукати аби-яких клієнтів.

На світовому ринку немає незаповнених ніш (сегментів). Значить потрібно засновувати їх і активно брати участь в їхньому заповненні інакше конкуренти швидко заповнять їх і витіснять з них менш активних учасників ринку. З іншого боку більші можливості - це інший план даної проблеми. Вони оцінюються з позицій запитань ринку, так що вимагається відповісти на питання: а чи зможуть наші виробники зробити те, що необхідно?

Можливість швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей. З позиції оцінки первинних (тобто природних) факторів конкурентних переваг Україна займає вигідне становище: хороші землі, помірний клімат, велика кількість робочої сили, зручне географічне положення, просторий ринок збуту і т.д. Однак, стан АПК України не настільки задовільний, щоб вести мову про його конкурентні можливості навіть на ринку Росії. Якщо це й стане можливим, то зовсім нескоро. Перспективи на найближчі роки не вселяють оптимізму. Аграрна реформа настільки затяглася, що вона не зможе відразу розв'язати складні питання соціально-економічних взаємин в аграрній сфері і значно підвищити продуктивність праці.

По оцінці експертів, для того, щоб повністю забезпечити себе зерном на використовуваних посівних площах необхідно вирощувати врожай по 33-35 ц. з га. Це зовсім не рекордні врожаї, але вони для нас поки недосяжні.

І нарешті, важливе питання: а кому продавати продукцію? На Заході вона не потрібна. Залишаються лише Росія і колишні республіки СРСР. Однак і тут важливо не переоцінити свої перспективи. Росія - це великий ринок збуту, де розгортається гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції.

Наші сільськогосподарські продукти, так сказати, вимінюються на нафту і газ. Такий обмін не може бути еквівалентним, тому що значно легше встановити світові ціни на енергоносії, і практичні ніхто не купує сільськогосподарську продукцію в Україні по світовим цінам. З такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості в якому-нибудь іншому місці за кордоном. Так що по так званим світовим цінам наша продукція сільськогосподарського сектора неконкурентоздатна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше - цю про нашу продукцію і не тільки сільськогосподарську. Отже, експортний потенціал України в цій галузі може стати значущим через 15-20 років.

Значний технологічний потенціал ВПК, а також в середовищі науково-дослідних робіт і науки. Розглянемо одну з його сторін, може бути найбільш важливу, - ефективність виробництва. Слід підкреслити, що основна маса конкурентних технологій сконцентрована у ВПК, де вони розроблялися і застосовувалися, як правило, для випуску малих серій і одиничних примірників, при слабкому контролі за матеріальними затратами. Відомо, що в цій сфері ефективність мала не економічний зміст. Хто сьогодні може сказати, які затрати йдуть на ракети, танки, кораблі, літаки і т.д.? Чи вигідно виготовляти їх і продавати на світовому ринку? І нарешті: розвиток ВПК, з одного боку, і конверсія - з другого, вимагають постійних великих вкладень в НДІОКУ - з тим, щоб його продукція була конкурентноспроможною. Причому йдеться не про необхідність значних затрат на маркетинг цієї специфічної продукції і труднощі, пов'язані з нею на світовому ринку.

З ВПК зв'язуються значні надії виходу на світовий ринок з високими технологіями. Але слід помітити, що цей оптимізм занадто перебільшений. На сьогодні сфера високих технологій (маємо на увазі як самі технології, так і їхнє функціонування) фактично згорнута. Стагнація є спадщиною параліча підприємств, що мають ці високі технології. У них звузився внутрішній ринок, а конверсувати підприємства-гіганти дуже тяжко і з економічної точки зору - неефективно. Першими кроками у вирішенні цієї проблеми стали роздержавлення, демонополізація, реструктуризация, створення системи малих і середніх підприємств, що мають високі технології і можуть їх використовувати у відповідності з попитом ринку. Наприклад, АТ "Арсенал" може об'єднати через холдінг або іншу форму багато різних підприємств, що працюють в сфері високоточних технологій. Вони об'єднуються, кооперуються, роздроблюються, конкурують і всім цим вносять життя в цю сферу, що може стати конкурентноспроможною на світовому ринку. Кожне з них знайде свою ринкову нішу і буде відстоювати її, що можливо тільки з допомогою НТП. Крім того, невеликі підприємства значно легше пристосовуються до ринку - це один з шляхів конверсії.

На мій погляд, ми занадто багато говоримо (саме говоримо) про вияв так званих "технологій світового рівня" і підтримку їх державою. Експертна оцінка (оцінка з боку державних органів, чиновників) ні до чого доброго не призведе, а навпаки принесе шкоду. Адже у кого більше влади, той і тягне на себе бюджетну "ковдру". Цей пережиток соціалізму залишився в умовах економічної і політичної нестабільності приймає свавільний характер (прикладів тому безліч). Тому рахую, що з допомогою незалежної експертизи треба виявити декілька перспективних напрямків для державної підтримки, а частину, що залишалася потрібно кинути в океан ринкових відносин, який держава повинна створити в першу чергу. Ще раз хочу підкреслити: головне при цьому - демонополізація в сфері НДІОКУ, науки і високих технологій. Досягненнями науково-технічної думки як товаром повинні володіти люди, що їх винайшли.

Особливу увагу слід приділяти науці, оскільки для виходу на зовнішній ринок необхідний не лише постійний науковий пошук по створенню нового товару і послуг, але й самий науковий продукт має величезне значення як товар. Українська наука досягла великих висот. В її "портфелі" є безліч готових до реалізації унікальних технологій. Але цього мало. Сьогодні необхідно мати також високорозвинену інфраструктуру, а саме - підготовку високопрофесійних науково-інженерних кадрів, розвинену інформаційну науку і її інтегрування в світовий інформаційний простір, створення обмеженого кола державних наукових органів, що б достатньо фінансувалися державою і були б національними центрами фундаментальних досліджень і т.д. В кінці кінців, потрібно виробити державну стратегію розвитку науки.

Основне завдання, що повинно тубрувати державу по відношенню до своїх товаровиробників, до народу, до майбутнього країни, - швидше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не варта думати про ефективний вихід на міжнародну арену.

Висновки

Важливим фактором розвитку національної економіки є зовнішньоекономічні зв'язки. Для деяких країн зовнішня торгівля - це єдина можливість отримати той чи інший товар, відсутній в її межах. Але завдяки міжнародному поділу праці кожна країна може зосередитися на виробництві тих товарів, що вона може виробляти ефективніше і дешевше у порівнянні з іншими країнами.

Опора на власні сили - це політика, при якій будь-яка держава прагне не допускати перевищення імпорту над експортом, жорстко контролюючи рух товарів і послуг або ж капіталу через свої кордони. Такої політики, як правило, дотримуються тоталітарні країни, політичні режими яких намагаються максимально обмежити зовнішні контакти своїх громадян.

Нерідко опора на власні сили знаходить своїх прихильників серед певної частини населення, які вважають, що слаборозвинена країна може потрапити в залежність від високорозвиненої і не буде обмежувати себе, виходячи з наявних ресурсів. Кожна країна повинна жити і розвиватися, спираючись на свої засоби але все ж таки жодна країна не може досягнути якихось серйозних результатів в економічному і соціальному розвитку, якщо вона не буде вдаватися до використання вигод міжнародного обміну.

Вигода від зовнішньої торгівлі полягає і в тому, що вона дозволяє порівняти економічні умови країн немов би подстегивая їхній розвиток. При цьому одні країни звільняються від напруги виробництва, а інші одержують зовнішній імпульс для економічного процесу. Будь-які обмеження зовнішньої торгівлі негативно відбиваються на економіці країни, однак це зовсім не означає що вона не повинна бути об'єктом державного регулювання.

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар