Фінансово - валютна політика України, Детальна інформація

заборона на експорт та імпорт платіжних засобів;

ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів);

заборона компенсацій та арбітражних операцій;

контроль за грою на термінах на валютному ринку;

контроль за валютними позиціями комерційних банків.

Слід зазначити, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.

Введення Україною внутрішньої конвертованості національної валюти та взяте нею 24 вересня 1996 року зобов’язання згідно із статтею VIII Статуту МВФ не встановлювати обмежень на операції поточного рахунку платіжного балансу дещо звужують перелік заходів валютного контролю, які вона має право застосовувати. Однак ці заходи можуть бути досить дієвими, якщо запроваджувати їх послідовно та забеспечити виконання.

Статут МВФ не суперечить принципам валютного контролю. Стаття VIII вимагає, щоб країни – члени МВФ не застосовували обмежень на поточні міжнародні операції, тобто лише стосується зовнішніх платежів резидентів нерезидентам. Країна-член має право регулювати надходження в іноземній валюті як самих резидентів, так і отримання платежів резидентами від неризедентів, які в подальшому могли б стати підставою для проведення зворотних платежів.

В умовах вільного руху капіталів приватний сектор може вдатися до дорогих зовнішніх запозичень, що ще більше ускладнить ситуацію. До встановлення НБУ обмежень на дохідність у серпні 1998 року ( у березні 1999року їх було скасовано) понад 10% кредитів (405млн.доларів) резидентам України було надано іноземними інвесторами за ставкою від 21.5% до 60%. Найбільш безпечних – прямих інвестицій Україні бракує через відстрочку реальних реформ.

Не зважаючи на деякі обмеження, спричинені фінансово-валютною кризою в Росії, на валютному ринку пруктично не зачепили операцій пов’язаних із поверненням кредитів (депозитів) у іноземній валюті нерезидентам та оплати відсотків за ними, повернення іноземних інвестицій, погашення облігацій нерезидентів, передбачених чинним законодавством. Це свідчить,що Україна виконує зобов’язання, які взяла на себе, приєднавшись до статті VIII Статуту МВФ.

Проаналізувавши причини фінінсової кризи в Росії, її вплив на український ринок та врахувавши прагнення України виконувати взяті зобов’язання, Рада директорів МВФ 4 вересня 1998 року схвалила трирічну програму EFF на загальну суму 2.2 млрд. доларів США. Зразу ж після цього рішення Україна отримала перший транш у розмірі 257 млн. доларів. Другий транш – 78 млн. доларів – надано наприкінці жовтня.

Пізніше між МВФ і урядом України знову виникли непорозуміння, пов’язані з реструктуризацією зовнішнього боргу, а також із додержанням параметрів дефіциту держбюджету, і міжнародні кредити перестали надходити. У бюджеті 1999 року бюджетний дефіцит було визначено у розмірі 1.240 млрд. гривень, або 1% від ВВП. Його планувалося покрити з двох джерел: зовнішього (610 млн. гривень) і внутрішнього (630 млн. гривень) фінансування. Із припиненням кредитуванняУкраїни міжнародними організаціями джерела зовнішнього фінансування стали невизначеними. Проте, завдяки заходам НБУ та антикризовим заходам уряду на чолі з В.Ющенком вдалося повернути довіру МВФ, відновити фінансування економіки України.



III. Проблеми та перспективи розвитку фінансово-валютної політики в Україні.

Підводні камені “вільного падіння”.

Ще на початок 1999 р. виникли неконструктовані дискусії у ВРУ та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у “вільне плавання”, яке в суспільстві пов`язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами, які теж пов`язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну. Вибираючи варіант розвитку валютно-курсової політики, слід насамперед зважити на необхідність вирішення перелічених проблем збалансування попиту і пропозиції, врахувати очікувану та вибрати бажану динаміку обмінного курсу, а також відповідний комплекс засобів валютного регулювання.Однією з альтернатив курсової політики 1999 року, яка обговорюється відповідальними особами, фахівцями та пресою, є запровадження режиму вільно плаваючого курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку при мінімальному впливі НБУ на збалансування попиту і пропозиції валюти, навіть за наявності4 суттєвого дисбалансу між ними.

Важко не погодитися з тим, що краще було б не лише скасувати з тим, що краще було б не лише скасувати існуючі обмеження, а й узагалі їх не вводити. Проте саме завдяки цьому вдалося утримати стабільність у кризовій період. Передчасне ж скасування валютних обмежень (до того, як зникнуть причини їх уведення) може звести нанівець позитивний ефект їх запровадження.

Крім того, пропозиції щодо введення плаваючого курсу з одночасним скасуванням обмежень, по-перше, часто не містять оцінки можливої динаміки обмінного курсу, по-друге, не враховують, що такий режим доцільно застосовувати за умов стабільних надходжень валюти у державу, позитивного сальдо торговельного балансу, відносно незначних обсягів платежів із обслуговування зовнішнього державного боргу. Тобто при збалансованих сукупному попиті і пропозиції іноземної валюти, а також за достатніх резервів центрального банку, які можна використати для підтримання стабільності курсу в екстемальних обставинах тимчасового дисбалансу попиту і пропозиції.

Усього цього в Україні поки що немає. Тому при запроваджені плаваючого курсу в нинішніх умовах його динаміку визначатимуть ажіотажний попит та спекулятивно-арбітражні операції банків задля отримання надприбутків, пргнення населення позбутися гривні і будь-що придбати долар. Попит і пропозиція, може, й збалансуватися, але це будуть не реальні попит і пропозиція, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю, а спекулятивні попит і пропозиція, зумовлені значними девальваційними очікуваннями. Відтак гривня зазнаватиме шаленого тиску, а НБУ, не володіючи достатніми резервами, зможе протиставити цьому хіба що чергове підвищення відсоткових ставок та зменшення ліквідності і грошової маси, що означатиме – поставити хрест на кридитуванні економіки, інакше кажучи, позбавити підприємства кредитів.

Падіння курсу гривні уже на першому етапі такої “лібералізації” можна зіставити з російським серпневим обвалом, який стався, незважаючи на зниження ліквідності комерційних банків до 28% (!) порівняно з початком року. Зазначимо, що серпневий злет ажіотажного, причому платоспроможного, попиту на іноземну валюту в Україні також відбувся при найнижчому впродовж року показнику ліквідності банків – менше 60% від рівня на початку року. Наведені факти свідчать, що на хвилі ажіотажного попиту обмеження на кшталт зниження ліквідності, підвищення облікової ставки та резервних вимог не спрацьовують, оскільки валютні операції у подібних ситуаціях дають банкам спекулятивні надприбутки. Саме таким операціям і протидіють існуючі валютні обмеження.

Наслідки обвальної девальвації гривні, до чого можуть спричинитися скасування діючих обмежень та перехід на вільно плаваючий курс у нинішніх умовах завищеного, неадекватного реальним потребам зовнішньоекономічної діяльності попиту на валюту, передбачити неважко. Це – розкручування інфляції, катастрофічне падіння виробництва, подальше знедолення народу, параліч бюджету (або його емісійна підтримка, яка призводить до гіперінфляції) та неспроможність влади впливати на ситуацію економічними засобами – тобто йдеться про сценарій уже навіть не російського, а індонезійського розвитку подій.

Аналіз свідчить, що без додаткових обгрунтувань, необхідних розрахунків та оцінок погоджуватися з пропозицією щодо термінового введення режиму вільно плаваючого курсу зі скасування існуючих обмежень на валютному ринку було б передчасно.

Враховуючи вищевикладене, в 1999 році забезпечити курсову, а відтак і загальну фінансову та економічну стабільність можна принаймні на початку року лише за умов збереження основних елементів діючого механізму функціонування валютного ринку, який дає змогу відсікти арбітражно-спекулятивний попит та певною мірою збалансувати сукупний попит і пропозицію в межах реальної зовнішньоекономічної діяльності.

ВИСНОВОК.

Головна проблема валютного ринку в 1999 році – вибір курсової політики. Україна знову надає перевагу політиці валютного коридору, бо вона, на думку урядових структур, найбільш ефективна на сучасному етапі дозволяє тримати економічну ситуацію під контролем.

Політика курсового коридору більш прогнозована і не передбачає великих курсових сплесків. Оцінюючи вірогідний рівень зниження курсу гривні. Колишній голова НБУ Віктор Ющенко зазначив, що він не перевищить 7-9% за рік, якщо дотримуватися всіх параметрів бюджету. За оптимістичними прогнозами, стабільність гривні буде забезпечено.

У січні 1999 року на біржовому ринку України розпочалися торги євровалютою. З уведенням євро, наша країна отримала додатковий стимул для інтеграції в Європу. Частину своїх валюних резервів НБУ уже перевів у нову валюту. З подальшою переорієнтацією економічних зв`язків України на співпрацю з європейськими державами частка євро у валютних резервах НБУ зростатеме.



Режим валютного курсу(

Режим валютного курсу Кількість країн